Умови праці і чинники їх формування

Умови праці – ступінь небезпеки або безпеки предметів і засобів праці, їх вплив на здоров'я, настрій і працездатність людини. До чинників, що визначають умови праці на робочому місці, належать:

1. Санітарно-гігієнічні: освітленість, шкідливі речовини, мікроклімат, атмосферний тиск, шум, вологість, температура, швидкість руху повітря.
2. Психофізіологічні: фізичне навантаження, робоча поза, нервовопсихологічне навантаження, монотонність трудового процесу, темп і ритм роботи, травмонебезпечність, гармонізація робочої пози й трудових рухів.
3. Соціально-психологічні: характер міжособових відносин у колективі, ступінь участі в управлінні, згуртованість колективу, задоволення своєю працею.
4. Соціально-економічні: професійне навчання, медичне й побутове обслуговування, рівень задоволення матеріальних і духовних потреб, використання вільного часу.
5. Естетичні – визначають красу виробничого середовища: гармонізація світлокольорової композиції, композиційна цілісність інтер'єрів робочого приміщення, виділення зон відпочинку для зняття психологічного й фізичного навантаження.

Різного роду чинники зовнішнього середовища дуже істотно впливають на стан здоров'я людини, на її працездатність, на продуктивність праці. Головні цілі поліпшення умов праці полягають у тому, щоб захистити, убезпечити людину від впливу несприятливих чинників зовнішнього середовища, створити всі необхідні передумови для високопродуктивної й безпечної роботи. Вирішуються ці завдання через доведення умов праці на кожному робочому місці, на кожній виробничій ділянці, відповідно до діючих норм, а також через застосування різних засобів захисту працівників від несприятливої й шкідливої дії зовнішнього середовища.

Умови праці на гірничих підприємствах характеризуються як несприятливі, такі, що істотно ускладнюють роботу й впливають на функціональний стан людини. До основних чинників, що визначають виробничі умови праці на робочих місцях, належать: мікроклімат повітря, пилогазовий і віброакустичні чинники, освітлення.

Мікроклімат повітря робочої зони характеризується температурою, відносною вологістю, швидкістю руху повітря, інтенсивністю теплового випромінювання.

Для підземних гірничих робіт характерне посилення ролі й значення мікрокліматичних умов праці, зумовлене збільшенням глибини розробки, зростанням інтенсивності гірничих робіт, енергоозброєності, довжини гірничих виробок.

Температура повітря робочої зони – основний чинник, що визначає функціональний стан і працездатність людини. Вона належить до нормованих показників мікроклімату повітря. Температура повітря на робочих місцях не повинна перевищувати +26°С при відносній його вологості до 90% і +25°С – при вологості понад 90% і швидкості повітря 2 м/с і вище.

Збільшення глибини розробки й швидкості посування очисних і підготовчих забоїв призводить до зростання питомого тепловиділення поверхонь гірських порід.

Підвищення температури повітря вище оптимальною викликає надмірну напругу функціональних систем організму й призводить до різкого зниження працездатності. Розрахунки, виконані за наслідками гігієнічних досліджень, показали, що під час зниження температури повітря з +32 °С до нормальної – продуктивність праці гірників підвищується не менше ніж на 50%.

Істотний вплив на тепловіддачу організму людини й ступінь комфорту чинить вологість повітря. Висока вологість повітря на робочих місцях утворюється в результаті випаровування підземних вод (при цьому процес інтенсифікується із зростанням температури), а також води, вживаної для технологічних потреб (зрошування, її нагнітання у вугільний пласт і т.д.).

Істотний вплив на тепловіддачу організму чинить і швидкість руху повітря. У зв'язку з ускладненням вентиляційних мереж, зростанням витоків повітря й аеродинамічного опору через збільшення довжини підготовчих виробок і низки інших причин, швидкість його руху має тенденцію до зниження.

Регулювання мікрокліматичних умов праці й доведення їх до нормативних показників значно покращують фізіологічний стан організму робітників, зайнятих важкою фізичною працею. У результаті відбувається зниження напруги терморегуляторної функції організму, що супроводжується іншими сприятливими наслідками. Зокрема, попереджається розвиток хронічної теплової хвороби, шлункових, гнійничкових, простудних і інших захворювань.

Специфічна особливість шахтного середовища — запиленість і забрудненість його шкідливими газами. Пиловий чинник, зумовлений аерозолями переважно фіброгенного типу, викликає професійні захворювання (пневмоконіози, пиловий бронхіт).

Застосування на вугледобувних підприємствах машин і устаткування великої продуктивності, з високими робочими швидкостями й динамічними навантаженнями зумовлює зростання кількості джерел шуму й вібрації при одночасному збільшенні їх інтенсивності.

В основі профілактики несприятливої дії віброакустичних чинників на організм людини лежить забезпечення гігієнічних нормативів, тобто науково обґрунтованих гранично допустимих рівнів шуму й вібрації для різних видів трудової діяльності.

Шум – безладне поєднання звуків різної частоти й інтенсивності, що створюють перешкоди для трудової діяльності людини й призводять до розвитку професійної приглухуватості.

Вібрація – коливальний рух споруд, машин і механізмів або окремих елементів. Хвороба, викликана дією локальної вібрації, розвивається поступово й вражає в першу чергу нервово-судинний апарат рук. Так, у більшості гірників, зайнятих вийманням вугілля відбійними молотками на крутих пластах, спостерігаються патологічні зміни в капілярах і кістково-суглобовому апараті.

Одним з головних компонентів виробничих умов є освітлення. Відсутність природного освітлення призводить до дефіциту ультрафіолетових променів і знижує розрізняльну здатність людини на робочому місці. Це викликає погіршення функції зорового аналізатора, що призводить до зростання травматизму робочих. Одночасна дія шуму, вібрації й поганої освітленості підвищує пошкодженість слухового органа, знижує його чутливість.

Оптимізація санітарно-гігієнічних елементів зовнішнього середовища досягається встановленням на вугледобувних підприємствах вимог (норм) до рівня освітленості, швидкості повітря, температури, вологості, тиску, запилення, радіації, токсичності, шуму, вібрації й так далі Поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці передбачає перш за все вдосконалення техніки й технології виробництва з метою усунення причин, що породжують несприятливі умови, а також раціоналізацію виробничого процесу з урахуванням комплексу санітарних і ергономічних норм, стандартів і вимог.

Проблема поліпшення умов праці нерозривно пов'язана із вдосконаленням режимів праці й відпочинку.

Режим праці й відпочинку – регламентована тривалість періодів роботи й відпочинку, що встановлюється залежно від особливостей трудових процесів і забезпечує підтримку працездатності й збереження здоров'я людини.

Організація режиму праці й відпочинку з урахуванням напруги людини в процесі праці передбачає визначення:

• змісту й обсягу щоденної й щотижневої роботи;
• режиму робочих змін (тривалість робочого часу в окремих змінах, система чергування змін, кількість змін протягом доби);
• режиму відпочинку.

Необхідна умова оптимізації режиму праці і відпочинку – виділення робочого часу на відпочинок і правильний розподіл його протягом робочої зміни, а також по днях робочого тижня.

Оптимізація тижневого режиму праці й відпочинку передбачає вирішення наступних питань:

• визначення робочих днів і днів відпочинку;
• порядку чергування змін;
• періоду доби, на який приходиться робоча зміна і її тривалість.

Оптимальний режим праці й відпочинку конкретизується у вигляді графіка змінності, який повинен відповідати фізіологічним і соціальним вимогам, а також вимогам правових норм.

Дослідження показали, що продуктивність праці в перший і останній робочі дні тижня нижча за найбільш продуктивний (3-й) день у середньому на 10-30 відсотків. Тому розділення цього періоду додатковим вихідним днем призводить до зниження загальної тижневої продуктивності праці. Наявність двох вихідних днів (особливо підряд) сприяє поліпшенню структури вільного часу за рахунок появи нових раціональних видів витрат. При цьому поліпшуються функціональний стан працівників, зорово-моторна реакція, показник м'язової витривалості, знижується нервова напруга.

Найбільш поширена система чергування змін – тижнева періодичність з переходом після вихідних днів в іншу зміну. Такий підхід сприятливіший з фізіологічної точки зору й відповідає вимогам сучасної організації праці. Проте багато досліджень доводять необхідність збільшення періоду змінюваності, оскільки перші два-три дні людина тільки адаптується до нових умов, продуктивність праці при цьому знижується. Наприклад, у США впроваджуються режими роботи з переходом в іншу зміну через 30 днів.

Установлено, що найбільш висока працездатність властива людині в першій половині дня, тобто з 6 до 13 години. У зв'язку з цим рекомендується починати 1 зміну о 6 годині й раніше. Максимальне навантаження по змінах необхідно приурочити до періодів фізіологічного «підйому», тобто 5, 11, 16, 20, 24 годин.

Зниження трудової активності, стомлюваність, бажання відпочити наступає близько 2, 9, 14, 18, 22 годин. Саме в ці години збільшується кількість виробничих травм.

Заслуговує уваги досвід низки країн, де тривалість робочої зміни залежить від періоду доби. Так вечірні й нічні зміни на 1-1,5 години менші, ніж денні.

Необхідна умова оптимізації змінного режиму праці й відпочинку – виділення часу на відпочинок і правильний розподіл його по годинах зміни. Якщо час відпочинку менше потрібної норми, то працівник не встигає відновити працездатність, якщо більше – зростає період подальшого уроботування з тимчасово зниженою продуктивністю праці.

Нормативи часу на відпочинок протягом зміни визначаються залежно від тяжкості робіт. Нормативи встановлюються у відсотках до оперативного часу роботи виконавця, тобто сумарній трудомісткості основних і допоміжних операцій.

Економічні втрати, яких зазнають підприємства й суспільство від шкідливих (небезпечних для здоров'я людини) умов праці:

• витрати на компенсаційні виплати;
• втрати внаслідок зниження обсягу продукції, що випускається.

Підвищення температури з 18 до 30 градусів знижує працездатність на 18%, а до 40 – на 30%:

• порушення виробничих календарних планів;
• пошкодження виробничого устаткування.

Соціальні наслідки:

• людські втрати;
• плинність кадрів;
• зниження престижу професії, підприємства.