Організація управлінської праці на вугледобувному підприємстві

Апарат управління вугледобувного підприємства є системою взаємозв'язаних відділів, служб і окремих працівників, наділених відповідними повноваженнями, які мають у своєму розпорядженні матеріально-технічні засоби для ефективного управління виробництвом.

Завдання апарату управління вугледобувним підприємством – забезпечення високої ефективності виробництва в цілях якнайповнішого задоволення потреб народного господарства у високоякісній сировині, а підприємства – у подальшому розвитку виробничої й соціальної сфер.

Предмет праці працівників апарату управління – інформація. Час на збирання, передавання і оброблення інформації багато в чому залежить від технічної оснащеності управлінської праці, тобто від досконалості засобів праці, що використовуються в сфері управління.

Продукт управлінської праці – управлінські рішення, розпорядження, документи, необхідні для ефективного функціонування всіх підсистем з урахуванням їх розвитку.

Зміст управлінської праці розкривається в її функціях. Функції працівників апарату управління поділяються на загальні й конкретні.

Серед загальних функцій найважливіша роль належить плануванню (прогнозуванню). Функція планування полягає у визначенні обсягу виробництва й можливих варіантів розвитку підприємства, моделюванні цього розвитку при різних поєднаннях параметрів, умов виробництва й прогнозуванні розвитку гірничого підприємства. Функція планування є базовою відносно до інших загальних функцій працівників апарату управління: вона формує основні вимоги до цих функцій; виконання ж їх відповідно до цих вимог дозволяє забезпечувати ефективність здійснення функції планування.

Функція організації робіт спрямована на забезпечення ритмічності й надійності виробничого процесу на підставі впорядкування технічної, організаційної, економічної й соціальної підсистем вугледобувного підприємства.

Функція координації й регулювання полягає в забезпеченні відповідності й узгодженості між різними ланками виробничої системи в результаті встановлення найбільш раціональних зв'язків у виробництві. У сучасних умовах роль цієї функції зростає.

Головний зміст функції активізації й стимулювання – підбір, розстановка і підвищення кваліфікації кадрів і активізація їх праці на ґрунті використання економічних, соціально-психологічних і адміністративних методів управління виробництвом.

Контроль як функція управління полягає у визначенні стану виробничої системи з метою застосування оперативного рішення щодо подальшого оптимального її функціонування. Джерелом інформації під час здійснення функції контролю є результати аналізу даних обліку (бухгалтерського, статистичного, оперативного). Роль обліку й аналізу особливо зростає в ринкових умовах.

Працівників апарату управління можна розділити на дві групи: виробничий і управлінський персонал.

До виробничого персоналу апарату управління вугледобувного підприємства належать фахівці й службовці, що виконують інженерні й технічні функції й не виконують адміністративних обов'язків із загального або функціонального керівництва. Це працівники, зайняті розробленням технічної документації, прогресивних нормативів і норм.

До управлінського персоналу належать керівники, що здійснюють загальне керівництво (генеральні директори об'єднань, директори шахт, начальники цехів, дільниць, майстри), функціональне керівництво (начальники функціональних відділів, груп, бюро) й безпосередні виконавці, що виконують функції організації, планування, координації й контролю виробничо-господарської діяльності об'єктів управління.

За функціями, що виконують працівники апарату управління вугледобувного підприємства, вони поділяються на керівників (управлінський персонал), фахівців (виробничий і управлінський персонал), технічних виконавців (ті, що здійснюють перероблення й передавання інформації, підготовлення й оформлення документів для забезпечення роботи виробничого персоналу апарату управління й управлінського персоналу).

Управління процесом виробництва на вугледобувному підприємстві здійснюється за лінійно-функціональною ознакою. У цілях виконання функцій управління на підприємстві організовуються самостійні структурні підрозділи, такі, як відділ нормування праці, планово-економічний відділ, бухгалтерія й ін. На шахті функції нормування праці й планування виконують у структурі управління, що склалася, працівники служби головного економіста (дільничний гірничий нормувальник, економіст, старший економіст і т. д.). Управління виробничими дільницями здійснюють начальники дільниць, їх заступники, помічники й гірничі майстри, загальне керівництво виробничими дільницями (з видобутку вугілля, підготовки фронту очисних робіт, шахтного транспорту, технологічного комплексу на поверхні, підтримки й ремонту гірничих виробок, монтажу обладнання гірничо-капітальних робіт) – заступник директора шахти з виробництва й т.д.

Технологічний розподіл праці працівників апарату управління вугледобувним підприємством виявляється у виділенні наступних видів робіт: організаційно-адміністративні, аналітико-конструктивні та інформаційно-технічні.

Організаційно-адміністративні роботи спрямовані на забезпечення службових взаємозв'язків між працівниками, координацію діяльності різних ланок підприємств, контролю за діяльністю підрозділів і виконавців, повідомлення ухвалених рішень виконавцям. Організаційно-адміністративні роботи займають до 50% витрат часу керівних працівників.

Змістом аналітико-конструктивних робіт є аналіз стану й умов виробництва й розроблення на цій підставі проектів, планів, пропозицій, нормативів і так далі.

Професійно-кваліфікаційний розподіл праці працівників апарату управління вугледобувного підприємства передбачає розподіл за спеціальностями, рівнем підготовки й досвідом роботи.

За професіями працівники апарату управління вугледобувних підприємств поділяються на гірничих інженерів-технологів, механіків, енергетиків, маркшейдерів, геологів, гідрогеологів, геофізиків, інженерів з організації й нормування праці, економістів, бухгалтерів.

Єдиний кінцевий результат діяльності працівників апарату управління гірничим підприємством досягається в результаті кооперації їх праці.

Кооперація праці керівників, фахівців і службовців виявляється у співпраці між працівниками апарату управління різних рівнів і між його функціональними відділами.

Прикладом сучасної кооперації праці може бути об'єднання в процесі управління виробництвом функціональних відділів і служб вугільних підприємств за ознакою впливу на кінцеві результати, технічний і організаційний, економічний і соціальний розвиток вугільного підприємства в цілому. При цьому функціональні відділи об'єднуються в наступні групи: відділи технічного розвитку, відповідальні за підвищення технічного рівня виробництва, організують упровадження нової техніки й прогресивних технологічних процесів, наукових методів організації праці й управління й забезпечують на цій підставі високу якість продукції, формування науково обґрунтованих норм і нормативів використання всіх видів виробничих ресурсів, їх постійне вдосконалення. До них належать відділи головного технолога, нової техніки, раціоналізації й винахідництва, стандартизації й ін.; обслуга й допоміжні відділи, що забезпечують виробництво всіма видами енергії, інструментами, оснащенням, транспортними послугами, здійснюють ремонт і обслуговування устаткування, будівель, споруд, матеріально-технічне постачання, збут продукції й т.д., організують упровадження у виробничих підрозділах нової техніки, прогресивних технологічних процесів, наукових методів організації праці й управління й що забезпечують на цій підставі постійне зниження витрат на виробництво. До них належать відділи головного механіка, головного енергетика, транспортний, матеріально-технічного постачання й збуту, господарський і т.д.; відділи загального управління й організаційно-економічного забезпечення, що здійснюють загальні функції управління, техніко-економічне й оперативно-календарне планування, кадрове, правове, інформаційне й інші види забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства. До них належать відділи: виробничий, планово-економічний, організації праці й заробітної плати, капітального будівництва, фінансовий, бухгалтерія, юридичний, кадрів і технічного навчання, техніки безпеки й ін.

Єдність мети функціонування відділів кожною із вказаних груп закріплюється встановленням єдиних показників ефективності їх діяльності, специфічних для кожної групи.

Форми розподілу й кооперації праці керівників, фахівців і службовців, як і функції управління, характер виконуваних робіт і професійно-кваліфікаційний склад працівників управління залежать від рівня науково-технічного розвитку виробництва.

Наукові основи нормування праці

Розвиток нормування праці пов'язаний з науково-технічним і соціально-економічним прогресом, генезисом відносин дисципліни праці, соціального партнерства. У світовій практиці перші наукові дослідження з нормування праці, ґрунтувались не на реєстрації колишніх показників норми виробітку (дослідного або порівняльного методів), а на безпосередньому вимірюванні витрат робочого часу на виконання робочим певних операцій і видів робіт. Вони пов'язані з ім'ям американського інженера Ф.Тейлора. У 1903 р. вийшла його книга «Цеховий менеджмент», у 1911 р. «Принципи і методи наукового менеджменту». Виник науковий напрям, дисципліна, що отримала назву «Наукова організація праці». На рубежі XIX-XX ст. Ф.Тейлор розробив аналітичний метод нормування праці, який зводиться до безпосереднього вимірювання витрат робочого часу на виконання операцій і видів робіт за допомогою хронометражних спостережень.

Американський інженер Ф.Гілбрет заклав оптимальні способи виконання роботи з використанням трудових рухів, уперше застосувавши для цих цілей фотоапаратуру, кінокамеру, мікрохронометр. Творець мікроелементного нормування праці, що мало вирішальне значення для подальшого розвитку нормування праці, наукового менеджменту. Автор наукових праць (частина їх написана спільно з дружиною Ліліан Гілбрет) «Вивчення рухів» (1911), «Початок наукового управління» (1912), «Чинники стомлюваності» (1916), «Практичне застосування рухів» (1918).

Технічний прогрес і машинне виробництво вимагали стандартизації й уніфікації всього виробничого процесу. Подальше зростання ефективності виробництва стало немислиме без його всебічної раціоналізації, економії часу й ресурсів.

Ф.Тейлор – батько наукової організації праці – менеджменту, стверджував:

• основу, базис наукової організації праці – менеджменту – становить нормування трудового процесу, його гранична раціоналізація, розкладання на складові (рухи), їх уніфікація, обов'язковий хронометраж;
• трудовий процес повинен бути розписаний за рухами майже по секундах, від початку робочого дня (зміни) до його закінчення, з точністю технічного креслення. У певний момент часу робітник повинен виконувати певний (розписаний) рух і таку їх кількість протягом робочого дня (зміни), яка необхідна для виконання науково встановленої норми праці. Головне достоїнство – рівнонапруженість норм праці в найрізноманітніших видах трудової діяльності;
• адміністрація проводить на підставі науково встановлених ознак ретельний відбір робітників, а потім тренує, навчає й розвиває кожного окремого робітника, тоді як раніше робітник сам вибирав собі спеціальність і сам на ній тренувався так добре, як умів;
• адміністрація здійснює тісну дружню співпрацю з робітниками в процесі праці при застосуванні наукової організації праці в різних галузях: установлюється майже рівномірний розподіл праці й відповідальності між адміністрацією і робітниками;
• робітникові повинна бути встановлена велика, цілком визначена денна (змінна) норма праці. Вона повинна бути ясно й детально описана, не повинна бути неточною й легкою;
• кожному робітникові повинно вистачити норми праці на цілий робочий день. При цьому необхідно надати йому такі технічні засоби й предмети праці, щоб він міг виконати норму праці;
• повинні бути досліджені кожна машина, кожен механізм і вказані способи найбільш продуктивного їх використання;
• робітник повинен бути упевнений у високій заробітній платі за виконану норму праці. За виконання норми праці в зазначений термін він отримує премію. У разі невиконання норми праці, заробітна плата повинна бути зменшена. Починає жорстко, невблаганно й неухильно як для підприємців, так і для працівників діяти закономірність: «час – гроші». Втрати робочого часу – це зменшення не тільки прибутку підприємців, але й заробітної плати робітників;
• новий вироблений науковий фундамент трудового процесу, замінив старі, традиційні й грубо практичні методи в усіх різновидах праці.

Так, під час кладки цегли провели аналіз кожного руху найкваліфікованіших і найдосвідченіших робітників і усунули одне за іншим всі неправильні рухи, повільні рухи й зайві рухи. З 18 рухів залишилося 5, тобто кількість рухів зменшилася в 3,6 рази. 5 рухів, що залишилися, почали виконувати швидше. Витрачаючи одну й ту ж кількість фізичної, нервової й розумової енергії, що й під час 18 рухів, виробіток збільшився зі 120 цеглин за годину до 350 на людину.

Розкладання всіх виробничих процесів на найпростіші й найменші за часом складові – рухи, веде до колосальної економії робочого часу, трудових ресурсів, основних і оборотних фондів.

Г. Форд, на підтвердження вищевикладеного, наводить наступні приклади. Один робітник був у змозі зібрати від 35 до 45 магнето протягом дев'ятигодинного робочого дня, тобто витрачав близько 20 хвилин на штуку. Ця ж робота, у зв'язку з установкою конвеєра, була розкладена на 29 рухів, час складання одного магнето скоротився до 13 хв. 10 сек., а надалі – до 5 хв., тобто в чотири рази з 20 до 5 хвилин. За допомогою наукових методів робітник може виробити вчетверо більше продукції, ніж виробляв раніше. Складання двигуна, яке раніше також виконувалося одним робітником, розкладається на 48 окремих рухів і швидкість роботи збільшується, завдяки цьому, у три рази. Жоден робітник не повинен поспішати, стверджував Г.Форд – йому надані необхідні секунди, але жодної секунди більше.

За двома столами 28 людей протягом дев'ятигодинного робочого дня збирали 175 поршнів – три хвилини й 5 секунд на штуку. Весь процес розклали на три дії. З кожного боку конвеєра поставили по 3 людини й один наглядач у кінці. Замість того, щоб виконувати всі рухи, кожен робітник виконував тільки третину – стільки, скільки можна було зробити, не рухаючись в сторони. Кількість робітників скоротили з 28 до 14 осіб. Виробіток 28 людей був 175 штук за день. Тепер за нової системи, сім людей протягом восьмигодинного робочого дня випускало 2600 штук.

Основою нових методів організації масового виробництва стали наступні технічні нововведення, жодне з яких не належало Форду:

• типізацію продукції, стандартизацію, уніфікацію деталей і їх взаємозамінюваність застосував на 100 років раніше Енді Уїтні;
• наукову організацію праці розробив, застосував і пропагував у своїх працях і публікованих виступах Ф. Тейлор;
• декілька маленьких фірм уже використали складальні лінії. Але Г.Форд став першим підприємцем, який використовував їх у взаємозв'язку, повністю, що привело до різкого зростання норми праці, продуктивності праці, зменшення кількості зайнятих, прискорення оборотності основних і оборотних виробничих фондів, зниження собівартості, ціни на товари й тарифів на послуги, збільшення, за масового виробництва, фонду заробітної плати й заробітної плати кожного працівника, їх купівельної спроможності, якості життя, прибутку підприємців, можливості самоінвестування.

Необхідною передумовою високої працездатності й здорових умов на виробництві, вважав Г.Форд, є охайні, світлі й добре провітрювані виробничі приміщення. Утримувати всі машини в якнайкращому порядку, підтримувати всюди абсолютну чистоту для того, щоб робітник міг навчитися поважати свої інструменти, своє оточення й самого себе.

Недисциплінованість, недбалість, безвідповідальність у підтримці чистоти каралася й переслідувалася також як недисциплінованість, недбалість, безвідповідальність у роботі.

Результати роботи, створеної в 1903 році «Форд Мотор Компані» були приголомшливими. У 1908 році найдешевша «Модель Т», що продавалася за 825 доларів, упала в ціні до 500 доларів. У 1916 році ціна знизилася до 360 доларів. У 1926 році «виключно розумна ціна доступна тисячам людей» досягла рекордно низької позначки – 290 доларів.

У 1914 році Г.Форд уразив промисловий світ – першим встановивши 8-годинний робочий день і почасову мінімальну заробітну плату до 5 дол. за день – величезна сума для початку ХХ століття, майже у два рази більша середньої зарплати, яка існувала раніше. Співвідношення між ціною автомобіля й заробітною платою скорочувалося, кожен робочий мав можливість купити автомобіль, попит збільшувався, і США стали «країною на колесах». Коли нова, вища зарплата розповсюдилася по країні (1929 р.), загальним результатом стало перетворення промислових робочих з бідняків у середній клас.

Нормування праці підсилює залежність оплати праці від рівня наукової обґрунтованості міри праці – норми праці, упорядковує розподільчі відносини, долає зрівняльність.

Занижені норми праці зменшують питому вагу тарифу в заробітній платі, збільшують питому вагу незаробленої заробітної плати, підривають стимулюючу роль оплати праці, стримують виявлення внутрішньовиробничих резервів, перешкоджають раціоналізації виробництва, гальмують соціально-економічний і науково-технічний прогрес.

Науково обґрунтована норма праці дає можливість комплексно охопити весь обсяг робіт на підприємстві й через однакову їх напруженість (інтенсивність праці) забезпечити однакові витрати й результати праці на однакові роботи незалежно від їх галузевого профілю. Планувати оптимальну чисельність працівників, раціональність їх розстановки, ефективного використання техніки, усунення наднормативної чисельності працівників як форми неофіційного, прихованого безробіття.

Сутність нормування праці, наукове обґрунтування норм праці, завдання нормування праці

Нормування праці – наука, що вивчає трудові функції (рухи, дії, прийоми, операції), визначає необхідні витрати праці (часу) на їх виконання й встановлює на цій основі норми праці. Нормування праці є відповідною частиною (функцію) наукової організації праці, менеджменту. Норми праці на підприємстві є основою планування й організації праці.

В умовах науково-технічного прогресу рівень організації праці й управління все більшою мірою починає залежати від якості норм і стану нормування праці, які повинні стати надійною організаційно-технічною й соціально-економічною базою розвитку виробництва.

Перший директор Центрального інституту праці (ЦІП), створеного в 1921 р. як єдиний центр з методичного керівництва проблемами праці Л.І. Гостєв так визначив суть нормування праці: «Нормувати – це означає шукати найбільш вигідну організацію праці».

Норми праці – основа, базис планових розрахунків. Наукова обґрунтованість будь-якого плану залежить від якості норм праці. Тільки спираючись на норми праці (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми чисельності, норми підлеглості), визначають плановий випуск продукції (надання послуг) дільницями, цехами, підприємствами, організаціями, розраховують завантаження устаткування, параметри й режими його використання, необхідну чисельність і професійно-кваліфікаційну структуру працівників, фонд заробітної плати, витрати виробництва, календарно-планові нормативи виробництва продукції, стратегію розвитку підприємства. Тільки спираючись на норми праці, підприємець може вибрати правильну стратегію й тактику управління виробництвом і виробити оптимальні управлінські рішення.

Величина норми праці, її наукова обґрунтованість – показник трудової, виробничої, державної дисципліни, показник порядку або хаосу, еволюції – упорядкованості, демократії або революції: диктатури осіб, партій, кланів, олігархічних груп.

Норми праці повинні бути науково обґрунтованими, тобто мати технічне, організаційне, економічне, психофізіологічне й соціальне обґрунтування.

Технічне – ефективне використання техніко-технологічних можливостей виробництва й споживаних предметів праці. У науковій літературі, практичній діяльності підприємств набуло широкого поширення поняття «Технічно обґрунтована норма праці». У вищих навчальних закладах вивчається дисципліна «технічне нормування праці». Тобто норма праці залежить від устаткування, що використовується, машин, механізмів, інструментів і режимів їх використання в певній технологічній послідовності. Але це було актуально й ефективно на початку й середині ХХ століття, коли вирішальну роль у підвищенні продуктивності праці відігравала технічна оснащеність виробництва. З середини, і особливо в кінці ХХ століття основну роль у виробничому процесі починає відігравати людина, її здоров'я й інтелектуальний потенціал, професіоналізм, культура праці, ступінь задоволення матеріальних, духовних, творчих потреб. Технічного обґрунтування норм праці вже недостатньо для визначення реальної норми й міри праці.

Організаційне – оптимальне кількісне співвідношення і якісна взаємозалежність робочої сили й засобів виробництва, упорядкованість, узгодженість взаємодії структурних елементів і ланок виробничого процесу підприємства на всіх його стадіях і рівнях при оптимальному розподілі й кооперації праці, організації й обслуговуванні робочих місць, прийомах і методах праці. Досягнення якнайкращих результатів за найменших витрат робочого часу, постійне організаційно-технічне вдосконалення норм праці.

Економічне – реформування відносин власності, різноманіття форм власності й форм господарювання, створення конкурентного середовища, поява класу працюючих власників, середнього класу, зацікавленого в науковому обґрунтуванні норм праці. Поєднання інтересів працедавців і працівників за допомогою високої заробітної плати персоналу й низької вартості виробництва, ціни, високого прибутку, можливості самоінвестування.

Психофізіологічне – зменшення впливу на організм людини несприятливих чинників виробничого середовища: фізичне, нервово-психологічне навантаження, монотонність трудового процесу, його темп і ритм, шум, вібрація, травмонебезпечність, запилення, загазованість, температура, освітленість, вологість повітря й т.д. Розроблення й застосування раціональних рухів, дій, прийомів, правильної пози працівника, рекомендації фізіологів і психологів під час проектування устаткування, пристроїв і інструментів, організації трудового процесу, створення комфортних умов праці, поєднання режимів праці й відпочинку, які, діючи в комплексі зі всім вищевикладеним, зменшують стомлюваність працівників і збільшують термін стійкої працездатності, за якої досягається максимальна норма праці.

Соціальне – все більш повне задоволення матеріальних, духовних і творчих потреб, поліпшення здоров'я й інтелектуального потенціалу нації, створення умов для всебічно гармонійного розвитку особи, постійне вдосконалення нормування праці, підвищення норм праці.

Нескінченний еволюційний упорядкований розвиток виробництва й суспільства відбувається за цією діалектичною спіраллю. Особливо велика роль нормування праці в гірничій промисловості, що пояснюється значною трудомісткістю виробничих процесів, специфікою умов виробництва й технології, значущістю й складністю завдань, що вирішуються.

Однією з основних функцій нормування праці є встановлення міри витрат праці. Науково обґрунтовані норми витрат праці сприяють правильному розподілу матеріальних і духовних благ, оскільки норма тісно пов'язана із заробітною платою, яка значною мірою визначає рівень споживання людей.

Успішне виконання функції нормування праці у сфері організації заробітної плати залежить не тільки від рівня наукової обґрунтованості, норм праці, але й від правильності тарифікації робіт, систем матеріального стимулювання.

Для забезпечення розподілу по праці норми праці повинні бути рівно напруженими й відображати необхідні в період їх застосування витрати робочого часу. При цьому під необхідними витратами робочого часу слід розуміти такі витрати, які потрібні для виконання одиниці даної роботи за наявної техніки, установленої технології й інших об'єктивних чинників виробництва, що характеризують умови праці, при середньому для даної роботи рівні умілості й інтенсивності праці. Необхідні витрати робочого часу визначаються з урахуванням дотримання на практиці вимог до безпеки праці і якості роботи.

Другою функцією нормування праці є забезпечення раціонального розподілу праці, установлення правильних пропорцій між працівниками різних професій, ділянками, цехами підприємствами.

Норми праці, використовувані для цієї мети, повинні відображати необхідні витрати робочого часу й мати однакову напруженість не тільки на однакових, але й на різнорідних роботах. Вони необхідні не тільки для поточного й перспективного планування виробництва, але й для цілей проектування нових, розширення й реконструкції тих підприємств, що діють, удосконалення технології, визначення ефективності нової техніки, підготовки кадрів.

Використання науково обґрунтованих норм праці для цілей визначення необхідної чисельності робітників, планування обсягів виробництва дозволяє швидше здійснювати на практиці заплановані й ураховані в рівні норм прогресивні зміни на підприємстві, що підвищують ефективність виробництва. Таким чином, нормування праці, виконуючи свою планову функцію є сполучною ланкою між проектуванням змін у виробництві і їх здійсненням.

Третьою функцією нормування праці є його участь у раціоналізації праці, спрямованій на максимальну економію робочого часу. Нормування праці, будучи одним з елементів наукової організації праці, повинне забезпечити мінімальні витрати живої праці на виробництво продукції необхідної якості.

Нормативні матеріали, використовувані для цілей раціоналізації праці, повинні відображати досягнення передовиків і новаторів виробництва, а також організаційно-технічні умови, під час яких забезпечується повне й ефективне використання робочого часу виконавців і виробничих можливостей устаткування, економія матеріалів, палива та енергії. Відповідно й норми праці, використовувані для цілей її раціоналізації, повинні відображати витрати часу, що характеризують зразкову роботу, і супроводжуватися чіткими описами передових методів і умов праці.

Функції нормування праці органічно пов'язані між собою: правильне встановлення норм праці дозволяє створити в працівників матеріальні й моральні стимули підвищення продуктивності праці, правильно визначити рівень техніко-економічних показників виробництва, а раціоналізація виробництва й праці показує конкретні способи досягнення вищої продуктивності праці й ефективності виробництва.

Завдання нормування праці:

• систематичний аналіз стану нормування праці на підприємстві, наявність нормативних матеріалів і норм праці для всіх категорій працівників;
• виявлення й використання резервів все більш повного, інтенсивного і якісного використання робочого часу, підтримка прогресивності норм праці через своєчасний їх перегляд;
• роз'яснювати працівникам причини перегляду норм праці й умови застосування нових норм. Забезпечити взаємозалежність величини норми праці й заробітної плати;
• поступовий перехід від технічно обґрунтованих норм праці й нормування праці за макроелементами (трудова операція) до науково обґрунтованих норм праці й нормування праці за мікроелементами (трудовий рух), їх певна кількість за робочий день (зміну);
• удосконалення методів нормування праці, використання інформаційних технологій і на цій основі докорінне поліпшення якості застосованих у виробництві нормативів праці, норм праці;
• використання ефективного мотиваційного механізму під час розроблення й застосування науково обґрунтованих нормативів праці, норм праці.

Нормування праці на вугільних шахтах характеризується виконанням наступних робіт:

• аналіз гірничо-геологічних, виробничо-технічних і організаційних чинників і визначення їх впливу на рівень норм праці, продуктивності праці;
• аналіз роботи машин, механізмів і устаткування по паспортній потужності, визначення найбільш раціональної їх структури;
• вивчення найбільш продуктивних методів і прийомів роботи; виявлення причин, що перешкоджають повному завантаженню машин і виконавців;
• установлення прогресивних, технічно обґрунтованих норм часу, норм виробітку й нормативів чисельності робітників, керівників, спеціалістів, службовців;
• облік і аналіз результатів виконання технічно обґрунтованих норм праці.

Норми праці, будучи мірою витрат праці, є основою планування виробництва, установлення чисельності й кваліфікаційного складу робітників основних і допоміжних професій, керівників, спеціалістів і службовців, організації заробітної плати.

Зміст нормування праці визначається його предметом – процесом праці. Воно повинне відображати всі сторони процесу праці, робочу силу, засоби праці й предмети праці в їх взаємному зв'язку й залежності. Тому нормування праці містить:

• вивчення й аналіз умов праці й виробничих можливостей на кожному робочому місці;
• вивчення й аналіз виробничого досвіду для усунення недоліків, виявлення резервів і віддзеркалення передового досвіду в нормах праці;
• проектування раціонального складу, способу й послідовності виконання елементів процесу праці з урахуванням фізіологічних, технічних, організаційних, економічних і соціальних чинників;
• встановлення й упровадження прогресивних норм праці;
• систематичний аналіз виконання норм праці й перегляд застарілих норм.

Нормування праці є:

• основою наукової організації праці. Без обґрунтованих норм праці не можна організувати й вести боротьбу за всебічну економію робочого часу. За допомогою методів, уживаних у нормуванні праці, виявляються втрати й непродуктивні витрати робочого часу;
• основою організації заробітної плати. За виконанням норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника й оплачується його праця;
• важливим засобом організації виробництва. Організація виробництва є управління процесом виробництва матеріальних благ, тобто налагодження взаємодії між робочою силою й засобами виробництва для досягнення максимального економічного ефекту в конкретних умовах.

Через організацію праці виявляється вплив нормування праці на організацію виробництва. Науково обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, кожної бригади й порівняти ці результати.

Нормування праці є основою планування праці. Для перспективного, поточного й оперативного планування застосовується ціла система норм: норми витрати матеріалів, енергії, палива, норми продуктивності машин, норми витрат робочого часу.

Фахівець з нормування праці (відділу праці й заробітної плати – вугільна промисловість, відділу наукової організації праці – металургійна промисловість, коксохімія й т. д.) повинен знати й глибоко розуміти розробки технологів, фізіологів, психологів, соціологів для визначення наукової обґрунтованої норми праці й розцінки, для визначення необхідних витрат і результатів праці, що відповідають найбільш ефективному використанню ресурсів на кожному робочому місці протягом робочого дня.

Фахівець з нормування праці стоїть, так би мовити, між двома сторонами, учасниками виробничого процесу. З одного боку, взаємодіє з найнятими робітниками й відповідає за обґрунтованість норми праці й розцінки, величини заробітної плати. З іншого боку підзвітний і відповідальний перед керівництвом підприємства й несе персонально відповідальність за величину фонду оплати праці, витрат виробництва із заробітної плати, величину прибутку.