Операція як безпосередній об'єкт технічного нормування праці
Ефективність технічного нормування праці значною мірою залежить від того, наскільки оптимально розчленований виробничий процес на окремі операції, визначений їх раціональний склад, рівень витрат робочого часу. Операція – основна одиниця, основний об'єкт розподілу праці, раціонального розподілу роботи між виконавцями, дбайливого нормування й планування праці, установлення термінів і контролю її виконання, обліку досягнутих результатів.
Операція – це відокремлена й закінчена частина виробничого процесу, що має наступні характерні ознаки: сталість робочого місця, предмета праці й виконавця. Завершення однієї операції й початок іншої – це зміна хоча б однієї з цих ознак.
Один і той же виробничий процес можна розділити на різну кількість операцій. Норма праці встановлюється на кожну операцію (оперативне нормування), а з різних їх поєднань конструюється той або інший виробничий процес. Операція – базис, основа для встановлення необхідних витрат праці – норми праці. Поділ виробничого процесу на операції і їх склад залежать від техніки, технології, організації праці, спеціалізації й типу виробництва, трудомісткості продукції і її обсягу.
Залежно від типу виробництва виробничий процес у великосерійному й масовому виробництві розчленовується на дрібніші операції, у дрібносерійному й індивідуальному – укрупнені операції. Залежно від трудомісткості робіт об'єктом нормування праці може стати комплекс операцій. Наприклад, виймання вугілля в лавах механізованими комплексами, проведення підготовчих виробок комбайнами. Таке укрупнення операцій дає можливість знайти повніший показник виробітку робітників, повніше врахувати всі можливості робочого місця й запроектувати раціональнішу послідовність виконання роботи, зменшити витрати робочого часу, збільшити норму праці, заробітну плату.
Операції, так само як і виробничі процеси за своїм призначенням поділяються на основні й допоміжні. За рівнем механізації – ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні. Розраховуючи норми праці, необхідно встановити, до якої групи за викладеною вище класифікацією належить виробничий процес і його структурна одиниця – операція або її частина. Це дозволяє правильно вибрати способи й методи розрахунку норм праці за кожною групою операцій цього виробничого процесу.
Для того, щоб технічно обґрунтовано визначити норму праці на виконання виробничої операції, необхідно провести її аналіз, тобто розчленувати операцію на окремі структурні елементи. Вивчити склад елементів, виявити зайві й непотрібні, установити оптимальну кількість елементів у цій операції, найбільш раціональну послідовність їх виконання, мінімальні витрати робочого часу на кожен елемент і операцію в цілому.
Норма часу на операцію розраховується як сума норм часу на окремі її складові частини:
Нч = ТПЗ + ТОЧ + ТОРМ + ТВОП + ТПТО,
ТОЧ = ТОС + ТДЧ,
ТОРМ = ТТО + ТОО,
ТВОП = ТЧВ + ТОП,
де НЧ – норма часу;
ТПЗ – норма підготовчо-завершального часу;
ТОЧ – норма оперативного часу;
ТОС – норма основного часу;
ТДЧ – норма допоміжного часу;
ТОРМ – норма часу обслуговування робочого місця;
ТТО – норма часу технічного обслуговування;
ТОО – норма часу організаційного обслуговування;
ТВОП – норма часу на відпочинок і особисті потреби;
ТЧВ – норма часу на відпочинок;
ТОП – норма часу на особисті потреби;
ТПТО – норма часу перерв, зумовлених технологією й організацією виробництва.
Для того, щоб правильно, технічно грамотно визначити норму часу на операцію, треба знати її склад у технологічному й трудовому відношенні. Аналіз операції в технологічному відношенні дозволяє вивчити її з позицій дії знарядь праці на предмет праці й встановити оптимальну послідовність виконання технологічного процесу, яка має галузеві особливості.
Технологічний процес на вугільній шахті відрізняється від підприємств оброблювальної промисловості. Ця відмінність полягає, перш за все, у предметі праці, яка визначає характер техніки, що використовується, технології, організації виробництва й праці. Основним предметом праці на шахті є вугільний пласт. Процес видобутку вугілля полягає в руйнуванні цього пласта, вийманні, видобуванні вугілля, транспортуванні по очисних і підготовчих виробках від вугільного забою до поверхневого комплексу, оброблення й збагачення.
У машинобудуванні виділяють наступні частини операції: установ, технологічний перехід, допоміжний перехід, робочий хід, допоміжний хід, позиція. Установ – частина технологічної операції, що виконується при незмінному закріпленні оброблюваних заготівок або збираної складальної одиниці. Технологічний перехід – закінчена частина технологічної операції, що характеризується постійністю вживаного інструменту й поверхонь, які утворюються обробленням або сполучуваних під час складання. Допоміжний перехід – закінчена частина технологічної операції, що складається з дій людини й (або) устаткування, які не супроводжуються зміною форми, розмірів і чистоти поверхні, але необхідні для технологічного переходу (установлення заготівки, зміна інструменту й так далі). Робочий хід – закінчена частина технологічного переходу, яка складається з одноразового переміщення інструменту щодо заготівки, що супроводжується зміною форми, розмірів, чистоти поверхні або властивостей заготівки. Допоміжний хід – закінчена частина технологічного переходу, яка складається з одноразового переміщення інструменту щодо заготівки, що не супроводжується зміною форми, розмірів, чистоти поверхні або властивостей заготівки, але необхідного для виконання робочого ходу. Позиція – фіксоване положення, займане незмінно закріпленою оброблюваною заготівкою або збираною складальною одиницею спільно з пристосуванням щодо інструменту або нерухомої частини устаткування для виконання певної частини операції.
Для встановлення технічно обґрунтованої норми праці вивчення тільки технологічного змісту виробничої операції недостатньо. Необхідно ще знати зміст дій робітника, в яких організаційних умовах виконується конкретна операція, визначити способи виконання кожного елементу операції й необхідні витрати робочого часу. Тобто аналіз технологічного змісту операції повинен доповнюватися трудовим змістом.
У трудовому відношенні операція розчленовується на комплекс трудових прийомів: трудові прийоми, трудові дії, трудові рухи. Трудовий рух – це одноразове переміщення будь-якого робочого органу людини (руки, ноги, корпусу, очей) у просторі й у часі між двома кінцевими точками. Наприклад, протягнути праву руку до деталі, захопити деталь пальцями. Трудові рухи – це мікроелементи трудової операції й у виробничому процесі, особливо масовому, потоковому, повинні виступати основним об'єктом нормування праці за допомогою різноманітних схем мікроелементних нормативів часу.
Трудові рухи класифікуються за наступними ознаками:
- За способом виконання трудових рухів робочими органами людини: рухи рук, ніг, корпусу, голови, очей.
- За видами руху: хапальні, підтримувальні, пересувні, визвольні.
- За технологічним змістом: основні й допоміжні.
- За напрямом: вгору, вниз; ліворуч, праворуч; до себе, від себе.
- За точністю: вільні (механічні, такі, що не вимагають розумового й м'язового контролю), пристосувальні (що вимагають розумового й м'язового контролю).
Трудова дія – це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються безперервно й послідовно одним або кількома робочими органами виконавця з певною метою. Наприклад, узяти деталь.
Трудовий прийом – це певна кількість трудових дій, що виконуються в певній послідовності й становлять технологічно завершену частину операції. Наприклад, установити деталь у пневматичний патрон.
Трудові прийоми поділяються на п'ять основних класів: установчі, кріпильні, прийоми управління механізмами, контрольно-вимірювальні, технологічні. Комплекс трудових прийомів – це їх сукупність, об'єднана за технологічною послідовністю або за спільністю чинників, що впливають на час виконання. Комплекси трудових прийомів можуть бути основними й допоміжними. Основними є трудові прийоми щодо безпосередньої зміни предмета праці, допоміжними – трудові прийоми, спрямовані на забезпечення виконання основних прийомів.
За своїм видом комплекси трудових прийомів бувають технологічні й розрахункові. Технологічний комплекс трудових прийомів – це низка прийомів, що виконуються в певній технологічній послідовності й об'єднані загальним цільовим призначенням. Наприклад, трудові прийоми «встановити деталь в патрон» і «пустити верстат», які йдуть один за одним за технологією, можна об'єднати в один комплекс трудових прийомів «встановити деталь і пустити верстат».
Під час розроблення нормативів часу застосовуються розрахункові комплекси трудових прийомів. Включення трудових прийомів у комплекси залежить від єдності чинників, що визначають їх тривалість. Розрахунковий комплекс трудових прийомів – це низка прийомів, які не йдуть один за одним у технологічній послідовності. Час на їх виконання залежить від одних і тих же впливових чинників. Наприклад, «час на установлення й зняття деталі». Тут немає технологічної послідовності, оскільки між установленням й зняттям включений процес оброблення. Разом з тим час на установлення й зняття деталі залежить від одних і тих же чинників – маси деталі й способу її кріплення.
Кожен підприємець прагне до того, щоб виробляти товари й послуги з мінімальними витратами живої й уречевлюваної праці. Для виявлення резервів зниження витрат робочого часу необхідно знати й уміти визначати витрати праці за певного рівня техніки, технології організації праці, ураховувати економічні, психологічні й соціальні складові.
Тому розчленовування операції в трудовому співвідношенні має велике значення для аналізу її структури, визначення мінімальної кількості елементів, установлення раціональної послідовності й способів їх виконання, чинників, що впливають на тривалість кожного елементу і їх оптимального поєднання в цілях установлення оптимальної норми праці.
За своїм призначенням операції поділяються на підготовчі, основні, допоміжні й заключні.
Мета підготовчо-заключних операцій (ПЗ)– підготовка до виконання заданої роботи й здійснення дій, пов'язаних з її закінченням. Наприклад, виймання вугілля в лавах механізованими комплексами МКД-90, КМ137, 1КМ10ЗМ до них належать: приймання зміни; замір вмісту метану; підготовка інструмента до роботи; огляд робочого місця та приведення його в безпечний стан; огляд комбайна; перевірка рівня і доливання масла в редуктор; перевірка дії зрошувальної системи; огляд та заміна зубків (різців); опробування комбайна на холостому ходу; огляд секцій кріплення гідросистеми і лінійних секцій конвеєра; доставка мастильних матеріалів, зубків (різців) в лаву; перевірка тягового ланцюга, стану запобіжного каната; прибирання інструмента та здавання зміни. Частина цих операцій є загальними для всіх процесів, наприклад, приймання й здавання зміни, огляд робочого місця й приведення його в безпечний стан, отримання й прибирання інструменту. Інша частина підготовчо-заключних операцій характерна для певного робочого процесу. Особливістю цих операцій є те, що їх тривалість не залежить від обсягу роботи, що виконується за цим робочим процесом. Найбільшу питому вагу підготовчо-заключні операції займають в одиничному й дрібносерійному виробництвах, де завдання часто змінюються. У гірничій промисловості їх питома вага незначна.
Мета основних операцій (О) – цілеспрямована зміна кількісних або якісних характеристик предмета праці (форми, розмірів, складу, властивостей, стану й положення). Основні операції визначають зміст і кінцеву мету робочого процесу. Предмет праці під час виконання цих операцій співпадає з головним предметом праці. Час основних операцій пропорційний часу виконання робіт за певним робочим процесом. Наприклад, основні операції під час буріння шпурів – забурювання й сам процес буріння, під час виймання вугілля комбайном – виймання.
Залежно від характеру поєднання трудового й технологічного процесів операції поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані й апаратурні.
Допоміжні операції (Д) є супутніми основним, не вносять будь-яких змін до форми, положення або стану предмета, але без них неможливе виконання простих операцій. Вони повторюються періодично протягом робочого дня (зміни), а загальна їх тривалість пропорційна обсягу робіт за цим робочим процесом. Проте окремі допоміжні операції можуть мати в процесі роботи непостійну періодичність.
Під час проектування допоміжних операцій слід ураховувати їх поєднання в часі між собою й з основними. За цією ознакою допоміжні операції поділяють на три групи:
- Ті, що не суміщаються з основними операціями (заміна зубків комбайна, бурового інструменту верстата і ін.). Ці допоміжні операції враховуються повністю під час розрахунку норм виробітку.
- Ті, що частково суміщаються з основними операціями. Під час розрахунку норм виробітку враховується тільки та частина операції, яка в часі не поєднується з основними.
- Ті, що повністю суміщаються з основними операціями. Під час розрахунку норм виробітку вони не враховуються (пересування секцій механізованого кріплення, зачищання забою й т.д.).
Класифікація операцій дозволяє вдосконалювати виробничий процес. Кількість операцій, без яких неможливе перетворення предмета праці на готову продукцію, повинна бути зведена до мінімуму за рахунок вилучення зайвих.
З метою раціоналізації структури робочого процесу, збільшення питомої ваги основних операцій під час проектування норм праці необхідно знаходити можливості для перекриття допоміжних операцій машинним часом.
Виробничий процес за своєю структурою і змістом неоднорідний і складається з простих і складних процесів.
Трудовий рух є найменшою структурною одиницею цих процесів і зводиться до одноразового переміщення будь-якого робочого органа виконавця (людини)– руки, ноги, корпусу в процесі трудової діяльності.
Трудові рухи диференціюються за наступними ознаками: за спрямованістю – на активні й пасивні; за змістом – на основні й допоміжні й т.п.
Така диференціація відповідає принципам нормування за мікроелементами.
Трудовий прийом – це сукупність трудових рухів, об'єднаних одним цільовим призначенням і є закінченою дією робітника, що відрізняється постійністю предмета й засобу праці. Так, наприклад, операція «зарядження шпурів» складається з наступних прийомів; продування шпуру, виготовлення бойовика, закладання патронів у шпур.
Розрізняють основні й допоміжні трудові прийоми. Основним трудовим прийомом вважається такий, цільовим призначенням якого є кінцевий результат певної операції. Допоміжні трудові прийоми покликані забезпечити можливість виконання основного трудового прийому.
Наявність доцільних схем структури виробничого процесу дозволяє правильно організувати роботу шахт, ділянок і окремих місць роботи, а також виявити наявні резерви продуктивності праці і напряму усунення простоїв у виробництві й ліквідуванні зайвих рухів робітників. Основна роль у виконанні цих завдань належить правильній організації технічного нормування.