Методи вивчення витрат робочого часу

Вивчення витрат робочого часу й часу використання обладнання спостереженням безпосередньо у виробничих умовах, на робочих місцях дає можливість:

• розподілити робочий час робітників і час роботи обладнання відповідно до приведених вище класифікацій;
• установити оптимальну послідовність виконання технологічних процесів і фактичні витрати робочого часу на різні елементи операції (трудові рухи, трудові дії, трудові прийоми, комплекс трудових прийомів);
• виявити втрати й невиробничі витрати робочого часу й зменшити їх через повніше використання фізичних, психофізіологічних, інтелектуальних можливостей працівників, можливостей техніки, технології, організації праці й виробництва;
• вивчити передові методи й прийоми праці, передовий досвід ефективного використання робочого часу;
• з'ясувати організаційно-технічні, психофізіологічні й соціально-економічні умови, у яких здійснюється виробничий процес;
• обґрунтувати регламентовані перерви на відпочинок, особисті потреби й обслуговування робочого місця.

Ці дані необхідні:

• для встановлення науково-обґрунтованих норм праці;
• штатних нормативів оптимальної кількості допоміжних робітників і обслуги;
• для вдосконалення організації праці й виробництва;
• для аналізу й виявлення причин невиконання або необґрунтованого перевиконання норм праці й розроблення заходів щодо їх усунення.

Застосовуються різні методи вивчення витрат робочого часу. До основних методів вивчення витрат робочого часу належать: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Хронометраж

Хронометраж – вивчення й вимірювання витрат робочого часу на виконання елементів операцій, підготовчо-завершальної роботи й обслуговування робочого місця, що періодично повторюються. Результати хронометражних спостережень можуть бути використані для встановлення раціональної структури операції:

• визначення оптимальної тривалості елементів операції для розробки нормативів праці й норм праці;
• виявлення, вивчення, узагальнення й розповсюдження передових методів праці й прийомів роботи;
• перевірки обґрунтованості чинних норм праці, особливо в конфліктних ситуаціях;
• виявлення причин невиконання норм праці окремими працівниками, що дозволяє визначити чинники, які заважають виконанню норм і виявити помилково встановлені норми праці.

За способом проведення розрізняють такі види хронометражу:

• суцільний – заміряються всі елементи операції, що вивчається, безперервно відповідно до технологічної послідовності їх виконання;
• вибірковий (переривчастий) – заміряються окремі елементи операції незалежно від їх технологічної послідовності;
• цикловий – вивчення й вимірювання елементів операції, коли час на їх виконання не можна визначити безпосередньо, без об'єднання в групи, кожна з яких періодично повторюється в кожному циклі в технологічній послідовності.

Хронометраж містить наступні етапи:

• підготовка до спостереження;
• безпосереднє спостереження й вимірювання витрат робочого часу;
• оброблення отриманих даних;
• аналіз результатів.

Підготовка до спостереження:

• вибір об'єкта спостереження;
• вивчення технологічного процесу певної виробничої операції й професійно-кваліфікаційних даних спостережуваного персоналу;
• вивчається зміст і структурні елементи операції: комплекси трудових прийомів, трудові прийоми, трудові дії, трудові рухи. Кількість структурних елементів операції залежить в основному від типу виробництва. Найбільша деталізація елементів трудового процесу здійснюється під час масового випуску продукції;
• визначається початок і закінчення кожного елемента операції, тобто встановлення фіксажних точок (дотик руки до інструменту або заготівки, характерний звук під час початку виймання вугілля комбайном і т.д.);
• виявляються чинники, що впливають на тривалість кожного елемента операції (технологія, режим роботи обладнання, організація робочого місця);
• за таблицею визначається необхідна кількість вимірів. Під час хронометражу сукупність усіх проведених вимірів часу виконання будь-якого елементу виробничої операції називається хронорядом. Чим більша потрібна точність вимірів, тим більшу кількість їх необхідно провести. Допустима точність вимірів визначається необхідною точністю нормативів праці й норм праці. Для умов масового виробництва вона встановлюється в межах 3-5%, великосерійного – 5-8%, серійного 8-10%, дрібносерійного і одиничного – 10-20%. Необхідна кількість вимірів залежить від величини нормативного коефіцієнта стійкості хроноряду й необхідної точності середньої величини хроноряду у відсотках або від типу виробництва й тривалості операції у хвилинах. Попередня кількість вимірів уточнюється за наслідками спостережень;
• установлюється контакт з робітниками і залучення їх до дослідження, що проводиться, пояснюється мета хронометражу й уточнюється порядок його проведення;
• заповнюється титульна сторона хронометражної карти. На зворотному боці записують перелік елементів операції й відповідні їм фіксажні точки;
• броблення хронометражних спостережень починають з розрахунку тривалості елементів операції й складання первинних хронорядів по кожному елементу (з поточного часу виконання цього елемента віднімається поточний час виконання попереднього елемента, а залишок записується в графу тривалості цього елемента);
• хроноряди приводять до однієї з одиниць вимірювання робочого часу: секунд (якщо більшість елементів операції мають тривалість менше хвилини) або хвилин до двох знаків (якщо більшість елементів операції – більше хвилини);
• з отриманих хронорядів вилучаються випадкові й помилкові (дефектні) заміри, що різко й необґрунтовано відрізняються від середнього часу виконання елементу операції. Крім того, вилучаються випадкові заміри, ураховані в ході безперервного спостереження, але не входять до складу операції й не нормовані – постороння розмова;
• проводять аналіз хроноряду. Хроноряд має різні показники, коливання тривалості однойменних його елементів. Коливання залежать від виконуваної роботи, рівня її механізації (при ручних роботах вищі, а при машинних нижчі – машини нав'язують виконавцеві ритм роботи), тривалості елементів операції, типу виробництва, точності вимірювальних приладів, кваліфікації спостерігача;
• визначають величину коливань хроноряду через ділення максимального значення часу на мінімальне, тобто визначають фактичний коефіцієнт стійкості хроноряду;
• порівнюють фактичні коефіцієнти стійкості хронорядів (без урахування вилучених вимірів) з нормативними. Якщо фактичний коефіцієнт більше нормативного, слід вилучити одне (або обидва) значення – мінімальне або максимальне. Якщо після вилучення крайніх значень ряд залишається нестійким, необхідне ще одне додаткове спостереження. Загальна кількість вилучень – дефектних і вилучених під час оброблення – не повинна перевищувати 15% всіх вимірів;
• розраховується середня тривалість кожного елемента операції, як середня арифметична значень хроноряду, відповідних нормальним умовам роботи;
• виявляються можливості скорочення витрат робочого часу по окремих елементах операції й операції в цілому: усуваються зайві трудові рухи, трудові дії, трудові прийоми; застосовуються передові прийоми праці, найбільш досконалі пристосування, інструменти; перекривається машинним часом частина робіт, що виконуються вручну;
• розраховується норма оперативного часу, загальна тривалість виконання всієї операції.

В умовах масового виробництва, коли підготовчо-завершальний час дається за нормативами на зміну – норма виробітку за зміну.

Фотографія робочого часу

Фотографія робочого часу – це вивчення й аналіз усіх структурних елементів витрат робочого часу (видів робіт і перерв) упродовж усієї зміни (фотографія робочого дня) або її частини (фотографія виробничого процесу).

За допомогою фотографії робочого часу:

• виявляють величини, види втрат робочого часу, причини їх виникнення, розробляють організаційно-технічні й соціально-економічні заходи, спрямовані на усунення недоліків, поліпшення організації праці й виробництва;
• визначають резерви зростання продуктивності праці на підставі скорочення прямих втрат робочого часу, узагальнення й розповсюдження досвіду передовиків виробництва;
• вивчають фактичну завантаженість робітників, установлюють, як використовуються машини, й обладнання в часі і за паспортною потужністю, виявляють причини їх нераціонального використання;
• установлюють норми обслуговування й норми чисельності робітників, визначають можливість поєднання професій, розподіл робітників усередині бригади й оптимальний її склад;
• отримують фактичні дані про коливання виробітку й відхилення в рівномірності темпу роботи впродовж робочої зміни, перевіряють причини невиконання чинних норм;
• отримують початкові дані під час проектування нормативних коефіцієнтів і розроблення нормативів підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби, визначення оперативного часу на ручні роботи в одиничному й дрібносерійному виробництві;
• виявляють причини невиконання або необґрунтованого перевиконання норм праці й розробляють заходи щодо їх усунення.

Якщо необхідно виявити величину, види втрат робочого часу й причини їх виникнення, фотографія робочого часу повинна проводитися в дійсних умовах праці й обслуговування робочого місця. У тих випадках, коли хочуть зіставити фактичний виробіток робітника з його можливим виробітком після проведення організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, то фотографія робочого часу проводиться після проведення запланованих заходів, які зменшують втрати робочого часу.

Для встановлення найбільш оптимального балансу й розподілу робочого часу впродовж робочого дня (зміни) спостереження необхідно проводити за новаторами виробництва.

Розрізняють наступні види фотографії:

1. робочого часу
   • індивідуальну
   • групову (бригадну)
     • метод безпосередніх вимірів
     • маршрутна фотографія
     • метод моментних спостережень
     • самофотографію
2. часу використання устаткування
3. виробничого процесу

Індивідуальна фотографія робочого часу – вимірюють усі без винятку витрати робочого часу одного працівника або машини за певний час (зміну або іншого періоду). Є найпоширенішим видом і має значні переваги, оскільки під час вивчення одного об'єкта є можливість найдетальніше розчленовувати виробничий процес на операції, комплекси трудових прийомів, трудові прийоми, трудові дії, трудові рухи й більш розгорнуто класифікувати витрати робочого часу.

Проведення індивідуальної фотографії робочого часу містить наступні етапи:

• підготовка до спостереження;
• безпосереднє спостереження й вимірювання витрат робочого часу;
• оброблення отриманих даних;
• аналіз результатів.

Групова (бригадна) фотографія робочого часу застосовується під час вивчення витрат робочого часу групи (бригади) робітників, зайнятих виконанням виробничого процесу на одному робочому місці, загальної технологічно взаємозв'язаної роботи. Основна мета:

• вивчення форм розподілу й кооперації праці, що існують в бригаді;
• ефективність використання робочого часу;
• розроблення нормативів часу на окремі види робіт, завантаженості членів бригади і її явочного складу.

Залежно від кількості об'єктів спостереження застосовують:

• метод безпосередніх вимірів;
• маршрутну фотографію робочого часу;
• метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх вимірів – безпосереднє спостереження за трудовим процесом, операцією або її частинами й реєстрація тривалості їх виконання. Використовується під час обстеження групи чисельністю 2-3 людини, що знаходиться в полі зору спостерігача. Дає можливість:

• детально й найповніше вивчити процеси праці й використання устаткування;
• отримати дані про їх тривалість в абсолютному виразі (с, хв, год) і з високою достовірністю;
• отримати дані про послідовність виконання окремих елементів роботи, а також фактичні витрати робочого часу за весь період спостереження;
• виявити передові прийоми й методи праці, причини втрат і неефективного використання робочого часу.

Маршрутна фотографія робочого часу застосовується під час кількості об'єктів спостереження більше трьох (спостерігач добре не бачить і не встигає фіксувати всі дії кожного робітника), через вимірювання витрат і втрат робочого часу в процесі обходу працівників і фіксацію змісту їх дій через заздалегідь встановлені проміжки часу, величина яких залежить від кількості спостережуваних об'єктів. Точність отриманих даних залежить від прийнятого інтервалу спостережень.

За методів безпосередніх вимірів і маршрутної фотографії порядок проведення спостережень такий же, як і під час індивідуальної фотографії робочого часу, але запис витрат проводиться по черзі для кожного спостережуваного робітника.

Метод моментних спостережень – фіксуються стани робочих місць, а структура витрат робочого часу встановлюється за кількістю моментів, коли зазначалися відповідні стани.

Самофотографія робочого часу. Облік ненормованих витрат і втрат робочого часу, причин, що їх викликають, проводиться самими працівниками. Виявляються й фіксуються тільки втрати робочого часу, не залежні від виконавця, зазначаються причини їх виникнення. При сьогоднішньому відношенні працівників до власності й праці, соціально-економічному рівні соціального партнерства розраховувати на облік ненормованих перерв і втрат робочого часу з вини персоналу не завжди доводиться. Велика вірогідність суб'єктивної оцінки.

Проте самофотографія робочого часу дає можливість проведення масових спостережень (більше 10 однотипних робочих місць з однаковими умовами виробництва) і є однією з форм залучення робітників і фахівців до обліку й розуміння причин непродуктивних витрат і втрат робочого часу, до активної участі працівників у виявленні резервів і їх використання.

Вивчення робочого часу в такий спосіб може бути ефективним і корисним для працівника, підприємства, суспільства лише в тому випадку, якщо воно ведеться систематично, охоплює великі групи працівників і є основою для розроблення заходів щодо поліпшення організації праці й виробництва, сприяє активному виявленню резервів і зменшенню, а де це можливо-усуненню втрат робочого часу, збільшенню норм праці, і на цій підставі підвищенню заробітної плати, тобто неухильно діє принцип: збільшення норми праці – підвищення заробітної плати. У карті самофотографії робочого часу працівник вказує характер простоїв, причину перерв у роботі, як використаний простій, час його початку й закінчення, записуються пропозиції щодо усунення причин втрат робочого часу.

Після заповнення карт їх збирають, систематизують усі записи втрат робочого часу за прийнятою класифікацією витрат робочого часу, аналізують і розробляють заходи щодо їх зменшення.

Фотографія часу використання обладнання. Об'єкт спостереження – обладнання: машини, механізми, агрегати, апарати. Проводиться тими ж методами що й фотографія робочого часу працівників. Метою фотографії часу використання обладнання є визначення часу роботи обладнання, виявлення резервів поліпшення його використання, установлення норм його продуктивності (поліпшення використання обладнання в часі і за паспортною потужністю) й обслуговування. Коефіцієнт корисної дії використання обладнання визначається як відношення основного часу роботи обладнання до всього змінного часу.

Фотографія виробничого процесу. Особливість її полягає в тому, що одночасно вивчаються витрати робочого часу виконавця, час використання обладнання й результати праці. Метою фотографії виробничого процесу є вивчення взаємодії працівника й обладнання. Тому таку фотографію проводять зазвичай два спостерігачі. Один через певні проміжки часу обходить обладнання, що діє, і записує відповідні показники технологічного процесу (температуру, швидкість, час роботи й причини простоїв обладнання й персоналу й тому подібне). Інший веде спостереження за діями робітників через індивідуальну або бригадну фотографію робочого дня. Таке комплексне вивчення роботи виконавців і обслуговуваного ними обладнання проводиться протягом однієї, а краще трьох-чотирьох змін підряд, а в умовах безперервних процесів – цілодобово протягом двох-трьох діб.

Підготовка до фотографії – це перш за все ознайомлення з технологічним процесом, обладнанням, обслугою. Розробляється порядок обстеження: які робочі місця й зміни обстежуватимуться, які технологічні показники фіксуватимуться.

Оброблення й аналіз спостережень: визначаються час використання устаткування, причини його простоїв, використання робочого часу виконавців, ступінь їх завантаженості. Складають баланси використання робочого часу виконавців і баланси використання устаткування в часі.

Розробляють організаційно-технічні й соціально-економічні заходи щодо зменшення й усунення, де це можливо, виявлених фотографією виробничого процесу втрат робочого часу, аналізують існуючий розподіл і кооперацію праці, роблять висновки про можливість їх удосконалення й у кінцевому результаті підвищення норми праці, заробітної плати.

Фотохронометраж

Витрати робочого часу вивчаються за допомогою фотографії робочого часу й хронометражу. Комбінований спосіб вивчення витрат робочого часу полягає в тому, що тривалість елементів операції, які необхідно детально вивчити, заміряється за допомогою хронометражних спостережень, а самі операції, їх послідовність і тривалість фіксуються тільки сумарно як під час фотографії робочого часу. Цей вид спостереження досить складний і його, зазвичай, виконують два фахівці: один веде хронометраж, а інший – фотографію робочого часу.

Фотохронометраж застосовується в одиничному й дрібносерійному виробництві, що відрізняється непостійністю структури виробничого процесу й великою різноманітністю виконуваних робіт. Може бути індивідуальним і груповим. Останній застосовується під час вивчення виробничого процесу бригади для встановлення раціонального розподілу функцій між робітниками й оптимального її складу.

Оброблення результатів дослідження і їх аналіз, а також проектування досконалішої організації праці проводяться окремо за фотографією робочого часу й хронометражними вимірами в установленому порядку для кожного виду спостереження, які були розглянуті раніше. За даними хронометражних спостережень отримують хронометражні ряди й роблять висновки про використання часу на елементи операції, про доцільність і послідовність виконання окремих прийомів, дій, рухів, а за даними фотографії – нормативний баланс робочого дня, який зіставляється з фактичним і характеризує ефективність використання робочого часу.

Основним завданням вивчення витрат робочого часу на виконання робочих процесів є пошук наявних резервів економії часу, що безпосередньо визначає підвищення продуктивності праці. Здійснення цього завдання може бути досягнуте різними способами, які зумовлені певною метою вивчення витрат робочого часу.

У вугільній промисловості ці цілі наступні:

• установлення, аналіз виконання норм виробітку (часу);
• виявлення й усунення причин нерегламентованих втрат робочого часу й низької продуктивності праці;
• вивчення й узагальнення передового досвіду.

Вивчення витрат робочого часу проводиться через спостереження за роботою окремих робітників або групи робітників, а також за роботою машин і механізмів.