Резерви зростання продуктивності праці
Під час аналізу й планування продуктивності праці найважливішим завданням є виявлення й використання резервів її зростання, тобто конкретних можливостей підвищення продуктивності праці, які створюються в результаті дії тих або інших факторів на кожному робочому місці, дільниці, цеху, підприємстві.
Під резервами розуміються невикористані можливості збільшення обсягу й підвищення якості продукції (робіт, послуг) за рахунок посилення творчих засад у роботі працівників, економного витрачання матеріально-технічних ресурсів, усунення всякого роду виробничих втрат.
Звісно, що резерви виникають, можуть бути виявлені й використані там, де працюють люди, тобто безпосередньо на підприємстві. Це не виключає необхідності пошуку способів реалізації резервів підприємства за його межами (якщо це пов'язано, наприклад, із постачальниками матеріальних ресурсів і споживачами продукції або з роботою громадського транспорту й іншими установами соціальної інфраструктури, що знаходяться у віданні муніципальних органів). Проте у всіх випадках немає підстави перекладати роботу про використання внутрішніх резервів продуктивності праці з підприємства (як самостійного суб'єкта ринку) на зовнішні структури. На відміну від факторів зростання продуктивності, що мають довготривалий, перспективний характер, резерви мають поточний характер. Таке розмежування є дуже істотним у методологічному й практичному значенні, оскільки фактори пов'язані з виробленням стратегії, а резерви – з тактикою підвищення продуктивності праці.
Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості економії живої й упредметненої праці, які хоча й виявлені, але з різних причин ще не реалізуються. Резерви використовуються й знову виникають під впливом соціально-економічного й науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу. Наприклад, автоматизація виробничих процесів, виступаючи як фактори зростання продуктивності праці, може розглядатися і як важливий резерв виробництва за умови, якщо з'явилися реальні можливості підвищити рівень продуктивності праці на конкретних виробничих дільницях.
Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці – це процес перетворення можливого в дійсне. Взаємодія факторів і резервів полягає в тому, що коли фактори є рушійні сили, причини, умови зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процес реалізації дії тих або інших факторів. При цьому приведення резервів у дію – процес безперервний. Як розвиток самого виробництва, так і резерви створюються в міру розвитку науки й техніки, удосконалення організації праці й виробництва, управління. Ступінь використання резервів вирішальним чином визначає рівень продуктивності праці на певному робочому місці, підприємстві. Процес перетворення можливостей розвитку виробництва в дійсність становить основний зміст використання резервів. Тому всі організаційно-технічні й соціально-економічні заходи, що забезпечують економію витрат живої й упредметненої в засобах виробництва, є заходами щодо використання резервів.
Якщо взяти на увагу структуру трудового процесу, то резерви зростання продуктивності праці слід кваліфікувати за трьом групами:
- резерви застосування живої праці;
- резерви використання засобів праці;
- резерви використання предметів праці.
Подібна класифікація дозволяє більш повно виявити джерела виникнення резервів і зводиться, по-перше, до резервів економії живої праці; по-друге, до резервів економії минулої праці, упредметненої в засобах і предметах праці. У свою чергу резерви першої групи, що є можливостями економії робочого часу, можна поділити на резерви зниження трудомісткості продукції й резерви поліпшення екстенсивного й інтенсивного використання фонду робочого часу.
Резерви зростання продуктивності праці на підприємстві можуть також розрізнятися за двома ознаками:
- за характером факторів, що використовуються (екстенсивних і інтенсивних);
- за напрямами дії (за групами використовуваних ресурсів).
Резерви поліпшення екстенсивного використання ресурсів визначаються різницею між ресурсами, які є в наявності, (за кількістю, обсягом), і фактично задіяними.
Резерви поліпшення інтенсивного використання ресурсів визначаються різницею між можливим (розрахунковим або практично апробованим) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю результату або іншим критерієм) і фактичної. Відповідно до цього стосовно кожної групи ресурсів виділено два напрями заходів щодо поліпшення їх використання.
Необхідною умовою виявлення й використання резервів є їх кількісна оцінка, яка може бути встановлена як добуток ступеня екстенсивного й інтенсивного використання ресурсів. Наприклад, загальний резерв поліпшення використання трудових ресурсів підприємства може бути кількісно оцінений способом множення коефіцієнта фактичного використання фонду робочого часу персоналу на співвідношення нормативної (або проектної) і фактичної трудомісткості продукції. На підставі кількісної оцінки резервів (у відносних або абсолютних одиницях) визначається ефективність заходів щодо їх використання.
Ознакою класифікації резервів є визначення ланки, де вони утворюються. Резерви виникають звичайно на підприємстві, проте, їх дія може відбуватися й поза підприємством. Тому доцільно поділяти резерви на внутрішньовиробничі й позавиробничі.
Позавиробничі резерви поділяються на:
- народногосподарські;
- галузеві;
- міжгалузеві;
- регіональні.
Народногосподарські резерви пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням продуктивних сил, недоліками управлінських рішень, недовикористанням можливостей людського фактора й т.п. Наприклад, у сучасних умовах гостро стоїть проблема створення техніки нових поколінь, яка давала б підвищення продуктивності живої праці в декілька разів і обов'язково забезпечувала економію витрат сукупної (живої й упредметненої) праці. Поки ж нерідко нові машини й устаткування дають підвищення продуктивності живої праці всього лише на декілька відсотків.
Галузеві резерви зумовлені недоліками спеціалізації, концентрації й комбінування виробництва, техніки й технології в конкретній галузі, недовикористанням кращих досягнень передового досвіду й т.п.
Велике значення мають і міжгалузеві резерви, які визначаються використанням можливостей однієї галузі промисловості для підвищення продуктивності праці в іншій. Так підвищення якості продукції в сировинних галузях промисловості дає значну економію й зростання продуктивності праці в оброблювальних галузях. У машинобудуванні зростання продуктивності праці може бути одержане в результаті збільшення кількості, розширення сортаменту й поліпшення якості прокату в металургії, максимального наближення його до розмірів і форми готових виробів, що забезпечує велику економію упредметненої праці.
Важливим резервом є зміцнення міжгалузевих виробничих зв'язків, своєчасне й точне виконання договорів за кооперованих поставок. Порушення у виконанні цих договорів призводять до простоїв устаткування й робочої сили й тим самим гальмують зростання продуктивності праці, тому таке велике значення має дисципліна поставок, договірна дисципліна.
Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням засобів виробництва й робочої сили, робочого часу, наявністю цілозмінних і внутрішньозмінних його втрат. Вони мають особливе значення, оскільки всі перераховані вище групи резервів, кінець кінцем, виявляються й використовуються безпосередньо на підприємствах.
Відповідно до такої ознаки класифікації, як використання резервів часу за ступенем їх мобільності, усі резерви поділяються на дві групи – поточні й перспективні. Такий розподіл важливий тому, що він дозволяє планувати заходи щодо поліпшення організаційно-технічних і соціально-економічних показників підприємства в певний момент і з урахуванням його розвитку. До поточних резервів належать такі, які можна використовувати в межах року. Перспективні ж резерви передбачені до використання в перспективних планах підприємств. У міру освоєння перспективних планів резерви перетворюються на поточні, з потенційних можливостей зростання продуктивності праці вони перетворюються на кінетичні, тобто відбувається процес реалізації резервів, їх використання. Такий поділ відповідає й двом видам планування: поточному й перспективному.
Разом з класифікацією резервів важливе значення має їх оцінка й вимірювання. Кількісне оцінювання резервів є необхідною умовою їх виявлення й використання. Без кількісної визначеності резерви існують як тенденція розвитку, а не як реальні можливості підвищення ефективності виробництва.
Міра резервів дозволяє дати кількісну характеристику якісним змінам у використанні ресурсів виробництва і їх впливу на кінцеві результати. Без кількісної оцінки не можна врахувати використання резервів у практичній діяльності.
Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. У кожному окремому випадку їх величина визначається зіставленням фактичного використання певного виду ресурсів з можливим. Таким чином, основним питанням вимірювання резервів є визначення їх можливої величини.