Функції й принципи заробітної плати. Державне регулювання заробітної плати

Функції заробітної плати

Сутність заробітної платні проявляється в її функціях, які вона виконує у фазах суспільного відтворювання: виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Основні з них наступні:

• відтворювальна;
• стимулювальна;
• регулювальна або ресурсно-розміщувальна;
• соціальна;
• функція формування платоспроможного попиту.

Відтворювальна функція полягає в задоволенні рівня фізичних і духовних потреб працівників різних професійно-кваліфікаційних груп і членів їх сімей, що склався в суспільстві на певному етапі його розвитку. Рівень задоволення матеріальних і духовних потреб залежить від якості державного регулювання виробничих відносин, заробітної плати, встановлення на законодавчому рівні такого її мінімального розміру, який забезпечував би необхідне кількісне і якісне відтворювання поколінь, реалізацію економічного закону підвищення потреб.

Стимулювальна функція – забезпечення залежності заробітної плати працівника від його трудового внеску на робочому місці й у кінцеві результати виробничо-господарської діяльності підприємства, зацікавленості працівника в постійному поліпшенні результатів своєї праці.

Регулювальна або ресурсно-розміщувальна функція – оптимізація розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях, підприємствах з урахуванням кон'юнктури ринку. В умовах, коли державне регулювання у сфері розміщення трудових ресурсів зводиться до мінімуму, значення цієї функції істотно збільшується, оскільки формування ефективно функціонувального ринку праці можливе лише за наявності свободи вибору місця застосування своєї праці кожним працівником, бажання підвищити життєвий рівень примушує його переміщуватися й знаходити роботу, яка б максимально задовольняла його потреби.

Соціальна функція – це встановлення науково-обґрунтованих мінімальних гарантій в оплаті праці й забезпечення соціальної справедливості під час розподілу доходу між найманими робітниками й власниками засобів виробництва, керівниками державних і приватних підприємств, а також під час розподілу між найнятими робітниками відповідно до результатів праці.

Проте соціальна функція на повинна суперечити відтворювальній і стимулювальній. Перерозподіл заробітної плати на користь низькооплачуваних працівників має свою межу, переступивши яку, можна зруйнувати відтворювальну функцію стосовно фахівців, а також підірвати їх зацікавленість у підвищенні кваліфікації й прагненні просуватися по службі.

Функція формування платоспроможного попиту населення – взаємозв'язок між платоспроможним попитом (потреби, забезпечені коштами населення) і виробництвом споживацьких товарів і послуг. Заниження вартості робочої сили, як і недостатній рівень соціальних виплат, істотно зменшує обсяги платоспроможного попиту, порушує необхідні пропорції між пропозицією й попитом, гальмує розвиток внутрішнього ринку, розвиток виробництва, динаміку соціально-економічних процесів. Підприємці повинні бути зацікавлені в збільшенні фонду оплати праці. При цьому не тільки як джерела платоспроможного попиту, але і як додаткового фінансового елемента здорової конкуренції.

Принципи заробітної плати

Складний механізм організації заробітної плати функціонує на підставі використовування низки принципів, основних положень з організації заробітної плати:

• розподіл відповідно до кількості і якості, результатів праці;
• матеріальна зацікавленість у високих кінцевих результатах праці й необмеженість заробітної платні;
• забезпечення випереджальних темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання заробітної плати: «підвищення норми праці – збільшення заробітної плати»;
• однакова оплата за однакову працю;
• простота й наочність оплати праці;
• поєднання державного регулювання заробітної плати із самостійністю підприємств.

Розподіл відповідно до кількості і якості, результатів праці. Праця оплачується залежно від її кількості і якості, з урахуванням витрат і результатів. Кількість праці – це маса живої праці (мускульної, нервової, розумової енергії), витрачена в процесі трудової діяльності, маса праці, упредметненої в продукті праці. Кількість праці вимірюється тривалістю робочого часу в годинах, днях (екстенсивна величина) або витратами праці за одиницю часу (інтенсивна величина). Витрати праці виражаються кількістю випущеної продукції, виконаних робіт, наданих послуг певної якості. Якість праці складна за структурою категорія, яка характеризує певний рівень кваліфікації, народногосподарське значення галузі, умови праці, дисциплінованість, оперативність, ініціативу, творчу й соціальну активність, загальнокультурний і етичний розвиток працівника, привабливість праці, рівень її технологічної й трудової організації.

Чим вища частка елементів творчості, тим більшою мірою розподіл орієнтується не на витрати, а на результати праці. У таких видах творчості, як наукова, технічна, педагогічна й т.д., розподіл здійснюється як за витратами, так і за результатами. Складна, висококваліфікована праця оплачується вище, ніж праця нижчої кваліфікації. Оскільки більш складна праця робітників створюючи більшу вартість, ніж праця проста, відтворює протягом одного й того ж необхідного робочого часу більш високу вартість (ціну) робочої сили (зарплату), а протягом додаткового робочого часу – більшу додану вартість (прибуток) для власника засобів виробництва.

Матеріальна зацікавленість у високих кінцевих результатах праці. Цілям посилення матеріальної зацікавленості працівників у результатах праці служить диференціація заробітної плати. Важливу роль виконує диференціація заробітної плати за міжгалузевим принципом, тобто залежно від місця й ролі конкретних галузей у розвитку народного господарства. Це необхідно для підвищення його ефективності, а також пояснюється суспільною значущістю сфери застосування праці.

Оскільки витрати праці (кількість і якість праці) ще не повністю характеризують реальний внесок кожного працівника у виробництво, то під час диференціації заробітної плати в першу чергу враховуються результати праці – кількість продукції і її якість, рівень використання матеріальних ресурсів, устаткування й т.д. Тільки з урахуванням витрат і результатів праці можна встановити реальний внесок кожного працівника, здійснювати однакову оплату за однакову працю й підвищити його зацікавленість. При цьому заробітна плата працівників не обмежується максимальними межами, що стає потужним посилення зацікавленості працівників у підвищенні ефективності праці.

Відсутність такого взаємозв'язку призводить, з одного боку, до виплати незаробленої заробітної плати, інфляції, зниження реальної заробітної плати, з іншого – до отримання працівником заниженої невідповідної ефективності його трудового внеску заробітної плати, зменшення споживання матеріальних і духовних благ.

Однакова оплата за однакову працю – недопущення дискримінації в оплаті праці за статтю, віком, національною належністю й т. д., дотримання принципу соціальної справедливості в розподілі роботи і її результатів.

Простота й наочність оплати праці. Оплата праці всіх категорій працівників, і особливо робітників, повинна бути достатньо простою й наочною. Кожний працівник повинен добре знати, за що і в яких розмірах йому нараховується заробітна плата, за яких умов підвищується заробітна плата, рівень їх матеріального й духовного добробуту.

Державне регулювання заробітної плати. Держава проводить політику регулювання заробітної плати з метою зменшення інфляції, прискорення економічного зростання, створення умов зайнятості й вирівнювання платіжних балансів.

Система регулювання заробітної плати складається з наступних підсистем:

• державного регулювання;
• договірного регулювання (генеральні, галузеві, регіональні угоди, колективні й трудові договори).