Соціально-економічна сутність дисципліни праці

Дисципліна праці – це функція, елемент соціально-трудової системи, спосіб ефективного досягнення її цілей, фактор її еволюційного (упорядкованого), динамічного, якісного розвитку. Порядок, дисципліна, організованість, відповідальність – загальнолюдські цінності. Майбутнє починається з порядку, порядок починається з дисципліни, дисципліна – із сильної влади – дисциплінованої, організованої, відповідальної, професійної, чесної й патріотичної.

Дисципліна праці – це загальнолюдська цінність, яка об’єднує людей у виробничому процесі в умовах розподілу й кооперації праці в колективі. І чим глибше розподіл праці й ширша його кооперація, тим вище рівень розвитку продуктивних сил, тим більш високі вимоги пред’являються до дисципліни праці. У всіх катастрофах, які відбулися у світі, зокрема планетарної, Чорнобильської, окрім природних, завжди існує людський фактор. Вони відбулися з вини працівника, що порушив порядок, дисципліну, організованість, знизив відповідальність. Усі попередні цивілізації загинули з вини людини.

Занепад трудової дисципліни став однією з характерних ознак передкризового й кризового стану економічної системи, виразом її деформації. У трудової дисципліни може бути той або інший рівень, але вона завжди є наявною в трудовій і соціальній організації, бо виробництво й суспільство не може існувати без дисципліни. Сьогоднішній стан економіки й соціальне положення переважної більшості населення й суспільства в цілому найнаочніше тому підтвердження.

Підвищення дисципліни праці забезпечує: ефективну роботу працівників на робочих місцях, трудових колективів, галузей, регіонів; розвиток соціально-трудових відносин; здійснення економічної політики держави; вирішення соціальних проблем; високу якість життя, у тому числі трудового.

Дисципліна праці – ієрархічна система соціально-трудових, виробничих відносин, порядок взаємодії держави, роботодавців і робітників з приводу форм і методів залучення останніх до праці й з'єднування із засобами виробництва, способів закріплення їх у системі кооперованої праці для повного, інтенсивного й якісного використання робочого часу на робочому місці протягом робочого дня.

Ієрархічна система соціально-трудових, виробничих відносин – наявність декількох рівнів управління трудовою дисципліною, вертикальні взаємозв'язки держави, роботодавців, робітників, взаємозв'язки за яких кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.

Ієрархічна система управління трудовою дисципліною субординована, має певну форму керівництва, посадові взаємовідносини суб'єктів дисципліни праці, кількість начальників на одного працівника, сформульовані правила й обов'язки, методи ухвалення рішень, відповідальність. Ієрархія створює основний принцип контролю за повним, інтенсивним і якісним використанням робочого часу.

Стаття 1 Конституції України стверджує: «Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». У соціально орієнтованій ринковій економіці конкурентний, громадський, державний, економічний, господарський, виробничий, трудовий порядок, дисципліна, відповідальність зумовлені: рівнем розвитку продуктивних сил, панівними формами власності й формами господарювання, морально-етичними нормами, специфікою переважної системи відносин між суб'єктами відносин дисципліни праці. Кожний порядок, дисципліна, організованість, відповідальність має форму піраміди, яка може бути побудована або на демократичних засадах (знизу), або визначена зверху.

Порядок взаємодії роботодавців і робітників з приводу форм і методів залучення останніх до праці, з'єднування із засобами виробництва, способів закріплення їх у системі кооперованої праці для виконання трудових функцій на робочому місці протягом робочого дня.

Суб'єкти відносин дисципліни праці

Суб'єктами відносин дисципліни праці є:

• держава;
• роботодавці (власники засобів виробництва й вироблених товарів і послуг);
• спілки роботодавців;
• працівники (власники робочої сили);
• професійні організації найнятих робітників (профспілки, органи робітничого самоуправління).

Найпотужнішим суб'єктом відносин дисципліни праці, особливо в умовах тривалого періоду бездержавності в економіці перехідного періоду, є держава. Держава в розумінні Аристотеля – це найвищий тип суспільства, мета якого хороше життя (висока якість життя). Держава – це Законність, Порядок, Дисципліна, Організованість, Відповідальність за порушення порядку, дисципліни.

До дев'яностих років ХХ сторіччя один з найдавніших і найчисленніших європейських народів не мав своєї держави. Ідея державного самоствердження залишалася серцевиною для поколінь українців. Двічі Україні випадала можливість створити власну державу: у середині ХVII століття й у двадцятих роках ХХ століття, проте скористатися тими історичними шансами не вдалося. Основною причиною втрачених можливостей, як до того, так і після того, були міжусобиці – різних рівнів, різних проявів, різних форм, – але це були процеси протилежні творчим.

Так, Київська Русь загинула під ударами монголо-татарських завойовників. Проте вона перестала існувати як єдина держава ще задовго до появи цих кочівників. Егоїстична політика правлячої київської еліти, розбрат, розлад, призвели до війни всіх проти всіх. Тому величезна країна була буквально розірвана завойовниками. Національна історія багата на трагічні події. Головна причина цих трагедій – у віддаленості української еліти від власного народу. Розвиваючись в умовах бездержавності, вона ближче стояла до верхівки польського, австро-угорського, російського суспільства, комуністичної державності та ідеології, ніж до власних співвітчизників, що принесло колосальні деструктивні наслідки.

Упродовж сторіч Україна була розділена між державами та імперіями і впродовж сторіч знищувався «український націоналізм» – національна мова, національна культура, національна еліта, точніше – все українське в Україні.

Час усім нам прислухатися до Шевченкового заповіту: «Єднайтесь, брати мої, молю вас, благаю». Відсутність національної єдності, єдності дій, як учить нас історія, негативно впливає на розвиток українського суспільства, держави.

Загальна біда нашого суспільства, держави – слабкість порядку, дисципліни, організованості, відповідальності, слабкість влади, велика диференціація, розшарування суспільства, низька якість життя, бідність.

Держава – це сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової влади й управління, що централізовано регулюють основні соціально-економічні, соціально-трудові відносини, а також відносини суб'єктів державної, виробничої, трудової дисципліни, повного, інтенсивного і якісного використання робочого часу. Роль трьох гілок влади в управлінні державною, виробничою, трудовою дисципліною різна.

Законодавча влада (Верховна Рада) приймає закони, що містять обов'язкові правила, порядок поведінки, зокрема у сфері соціально-трудових відносин, відносин суб'єктів дисципліни праці. Забезпечує правове поле, виробляє порядок, правила, технологію взаємостосунків суб'єктів відносин трудової дисципліни з приводу повного інтенсивного і якісного використання робочого часу.

Виконавчу владу здійснює Кабінет Міністрів України, його центральний орган – Міністерство праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування.

Міністерство праці і соціальної політики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері зайнятості й трудової міграції, соціального захисту населення, обов'язкового державного соціального страхування, соціально-трудових відносин і здійснення нагляду за дотриманням законодавства про працю, заробітну плату, нормування й стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів робітників і роботодавців, розвитку соціального діалогу.

Основними задачами Міністерства праці і соціальної політики є:

• участь у формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості й трудової міграції, соціального захисту населення, соціально-трудових відносин і здійснення нагляду за дотриманням законодавства про працю, заробітну плату, нормування й стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів робітників і роботодавців, розвитку соціального діалогу;
• керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній продуктивності, вільно вибраній зайнятості, підвищенню якості й конкурентоспроможності робочої сили;
• розроблення й здійснення заходів для посилення мотивації до праці, удосконалення її оплати, організації й нормування;
• забезпечення розвитку соціально-трудових відносин і захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за дотриманням роботодавцями вимог законодавства про працю;
• розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення;
• розроблення заходів, спрямованих на подолання бідності, зокрема проведення аналітичної роботи з моніторингу показників бідності й соціального розвитку.

Рішення Мінпраці, прийняті в рамках його повноважень, обов'язкові для виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й громадянами.

Судова влада. Її призначення – захист прав і свобод громадян, конституційного ладу України, забезпечення відповідності актів законодавчої й виконавчої влади Конституції України, дотримання законності й справедливості, порядку, дисципліни, відповідальності у відносинах між суб'єктами державної, виробничої, трудової дисципліни. Судова влада здійснює свої повноваження у відносинах між суб'єктами трудової дисципліни відповідно до Конституції України, Кодексу законів про працю, законів України «Про порядок розв’язання колективних трудових суперечок (конфліктів)», «Про оплату праці» й т.д., генеральною, галузевими, регіональними угодами, колективними, трудовими договорами.

Роботодавці – власники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності й галузевої приналежності або уповноважені ними органи, фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Спілки роботодавців. Федерація роботодавців України – всеукраїнське суспільне об'єднання, яке представляє інтереси організацій роботодавців в економічних, соціально-трудових та інших відносинах, захищає їх законні інтереси й права, координує сумісні дії, сприяє розвитку соціального діалогу в державі (пошук компромісів трьома сторонами, забезпечує рівень життя населення, зайнятість і надходження до бюджету), бере участь у створенні правового поля для ефективного розвитку економіки країни, а значить і підприємництва, представляє інтереси бізнесу в МОП і є членом міжнародної організації роботодавців.

Робітники (власники робочої сили) Порядок, дисципліна здійснюються на кожному робочому місці робітником або групою робітників (бригадою) з першої й до останньої секунди робочого дня. Вони також несуть відповідальність за втрати робочого часу з їх вини. У статті 139 Кодексу законів про працю підкреслюється: працівники зобов'язані працювати чесно й сумлінно, своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової й технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо відноситися до майна власника, з яким укладений трудовий договір.

Професійні спілки виконують важливу роль у соціально-економічних, соціально-трудових процесах, що відбуваються в державі. Без сильного й розвиненого профспілкового руху, без підвищення ролі профспілок розвиток громадянського суспільства, соціального миру, підвищення порядку, дисципліни, відповідальності, благополуччя людини, сім′ї, нації неможливі.

Основною метою професійних спілок є підвищення дисципліни праці, збільшення заробітної плати, збереження робочих місць, участь робітників в управлінні виробництвом, поліпшення умов праці, справедливий розподіл створеного продукту, підвищення якості трудового життя.

Уряд, органи державної влади, місцевого самоврядування повинні робити все для налагодження конструктивного діалогу й гармонізації взаємостосунків з профспілками. Особливе значення має діалог з профспілками у встановленні мінімальних соціальних стандартів в умовах, коли мінімальна заробітна плата, пенсії, соціальні виплати нижчі за прожитковий мінімум, або дорівнюють йому.

Об'єкт відносин дисципліни праці – робочий час, його ефективне, якісне використання. Робочий час – один з найцінніших, невідновлюваних ресурсів, найцінніший капітал, який ми можемо ефективно використовувати. Підраховано, що в загальному погодинному балансі часу середньої тривалості життя людини частка його трудового часу в суспільному виробництві становить усього 11-14 відсотків. Для забезпечення високої якості життя людини, сім'ї, суспільства необхідно, щоб цей робочий час використовувався кожним працівником повно, інтенсивно і якісно.

Виробничі відносини між роботодавцями (власниками засобів виробництва) і найнятими робітниками характеризують об'єктивно необхідні, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки, що постійно повторюються в процесі ефективного використання робочого часу. Це дає підставу говорити про дисципліну праці як економічну закономірність. Причина – необхідність взаємодії й функціонування факторів виробництва для ефективного використання робочого часу. Наслідок – різноманітне і якісне вдосконалення форм і методів залучення до праці, з'єднування працівників із засобами виробництва, способів закріплення їх у системі кооперованої праці для виконання трудових функцій на робочому місці протягом робочого дня.

З одного боку, необхідність ефективної взаємодії й функціонування факторів виробництва щодо економного використання робочого часу наштовхується, з іншого боку, на форми й методи залучення працівників до праці, з'єднування із засобами виробництва, способи закріплення їх у системі кооперованої праці для виконання трудової дисципліни на робочому місці протягом робочого дня. Спосіб розв’язання суперечності – різноманітне і якісне вдосконалення соціально-трудових відносин між суб'єктами дисципліни праці.

Причина закону дисципліни праці породжує наслідок не автоматично, а через подолання економічних суперечностей, шляхом певних дій суб'єктів дисципліни праці. І лише при взаємно зацікавлених їх діях наслідок закону дисципліни праці стає способом розв’язання економічного протиріччя.

Розроблення наукових рекомендацій щодо управління трудовою дисципліною, прогнозів щодо її зміцнення зв'язане, перш за все, з економічними протиріччями, істотними, постійно повторюваними, стійкими причинно-наслідковими зв'язками між роботодавцями (власниками засобів виробництва) і безпосередніми виробниками.

Процес-причина закону дисципліни праці, створює одну сторону протиріччя. В якості іншої виступає економічний процес, що протидіє. Подолання цього протиріччя проявляється в процесі-наслідку. При цьому воно (тобто подолання) знімає тільки ту сторону протиріччя, яке протистоїть процесу-причині, але лише на певний час. Потім у ході розвитку економіки знов відроджується протиріччя. І знову виникає необхідність його розв’язування. І важливо не тільки наперед передбачати протиріччя, але й знати, які засоби існують для їх подолання.

Якісна перебудова системи управління трудовою дисципліною полягає в розв’язанні цих іманентних закону дисципліни праці протиріч. Вони не можуть бути зняті ліквідацією однієї зі сторін. Тут необхідне саме розв’язання, тобто знаходження адекватної форми руху й відтворення на новому рівні. А оскільки протиріччя в системі відносин дисципліни праці неминуче проявляються в розбіжності економічних інтересів суб'єктів дисципліни праці, то й розв’язування досягається через форми їх узгодження й руху. Тобто люди, суб'єкти відносин дисципліни праці, можуть розв’язувати внутрішні протиріччя закону дисципліни праці лише створюючи адекватні, взаємозацікавлені форми його руху.

Якщо ж об'єктивному протиріччю, закону дисципліни праці не створюються суб'єктивні адекватні взаємозацікавлені форми його руху, то відбувається накопичення протиріч між причиною й наслідком цього закону. Відсутність ефективного механізму розв’язування протиріч закону дисципліни праці – головна причина падіння трудової дисципліни, неекономного, марнотратного використання робочого часу, великих його внутрішньозмінних і цілозмінних втрат, системних кризових явищ в економіці, низького життєвого рівня народу.

Протиріччя закону дисципліни праці можуть бути розв’язані тільки за умови злиття в одній особі власності, праці й управління. Лише тоді, коли трудівник стає єдиним у трьох особах (працюючий власник), створюється міцна основа для повного, інтенсивного й якісного використання робочого часу, збільшення валового внутрішнього продукту і національного доходу на душу населення, підвищення якості, конкурентоспроможності продукції, якості життя народу.

Формами прояву закону дисципліни праці є: повне (екстенсивне), інтенсивне і якісне використання робочого часу. Повне (екстенсивне) використання робочого часу відбувається за рахунок внутрішніх резервів, зменшення внутрішньозмінних і цілозмінних його втрат. Це кількісне оцінювання споживання робочого часу, подовження його щорічного фактичного використання в цей час є дуже актуальним, проте має певні обмеження. Інтенсивне використання робочого часу – ступінь напруженості праці в процесі виробництва. Вимірюється кількістю людської енергії, що витрачається за одиницю робочого часу (годину, день). Нормальна, оптимальна інтенсивність праці означає таку витрату фізичних, нервових, розумових сил працівника, під час якої задовольняється природна потреба людини в «порції праці», забезпечується розвиток її здібностей, відновлення сил працюючого в неробочий і вільний час повністю без збитку для здоров'я, ефективне використання робочого часу. За підвищення інтенсивності праці кількість виробленої за одиницю робочого часу продукції збільшується, але витрати праці на одиницю продукції не зменшуються.

Якісне використання робочого часу – хазяйське, економне його споживання, творче відношення до своєї роботи, забезпечення її високої якості, відчуття відповідальності за її результати. Воно найбільше проявляється в трудовій і творчій активності працівника, його ініціативі й заповзятливості, діловитості, практичності, раціоналізаторських пропозиціях і винаходах, спрямованих на ефективне використання робочого часу.

Ця форма прояву закону дисципліни праці не має межі в економії робочого часу. Повне й повсюдне ствердження такого типу трудової дисципліни є одним з важливих критеріїв розвитку суспільства. Вирішення цього завдання виступає як один з напрямів удосконалення соціально-трудових відносин, соціально-економічних форм реалізації власності.

Аналіз форм прояву закону дисципліни праці має не тільки теоретичне, але й реальне практичне значення, оскільки саме форми прояву закону дисципліни праці виступають безпосереднім об'єктом свідомого управління трудовою дисципліною. Саме через ці відносини використовується об'єктивний економічний закон дисципліни праці і удосконалюються його відносини, саме в реальній економії робочого часу за повного, інтенсивного й якісного його використання розкриваються переваги форм власності й форм господарювання, ступінь реалізації їх потенційних можливостей.

Як будь-який економічний закон, закон дисципліни праці має міру, у якій взаємодіє єдність кількісної визначеності і якісної характеристики. Існування цієї єдності є об'єктивною основою застосування математичних методів до дослідження закону дисципліни праці.

Перехід від екстенсивного типу відтворювання до інтенсивного, до різноманіття форм власності й форм господарювання, до економічних методів управління, різко підвищує роль економічно обґрунтованих нормативів і норм і вимагає вдосконалення показників стану трудової дисципліни у виробничих колективах, переходу від традиційних кількісних показників (екстенсивного використання робочого часу), до показників як екстенсивного, так і інтенсивного, якісного використання робочого часу, до науково обґрунтованих норм праці. Під час аналізу закону дисципліни праці мірою праці є норма праці. У процесі трудової діяльності норма праці виявляється в наступних формах: нормі часу й похідних від неї, нормі виробітку, нормі обслуговування, нормі управляємості. Норма часу – це наперед задана, розрахована, планова норма праці, яка відображає не тільки кількість праці, кількість робочого часу, але й фактори, що впливають на якість праці: складність праці (техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу), суспільно нормальна (що поступово переглядається в бік збільшення з покращенням здоров’я нації), інтенсивність праці, умови праці (що постійно поліпшуються) – важкість праці (що постійно зменшується). Проте, кажучи про кількісну визначеність закону дисципліни праці, необхідно вимагати достовірного вимірювання витрат робочого часу, розрахунку норми часу для кожного робочого місця, виходячи з мікроелементних нормативів часу. Норма праці, виступаючи як оптимальна міра допустимого обсягу витрачання робочого часу, на певний корисний результат – норма-секунда, нормо-хвилина, нормо-година, покликана стати механізмом реалізації закону дисципліни праці.

Якісна характеристика закону дисципліни праці найбільшою мірою виявляється в якісному використанні робочого часу, у трудовій і творчій активності працівника, його ініціативі й заповзятливості, діловитості практичності, раціоналізаторських пропозиціях і винаходах щодо економного використання робочого часу на робочому місці протягом робочого дня. Чітко визначена міра закону дисципліни праці – ступінь, показник глибини його пізнання, дійсний облік його вимагання. Закон дисципліни праці виражає не просто стійкі, постійно повторювані, об'єктивно необхідні внутрішні зв'язки й залежності між державою, роботодавцями й робітниками, але й виражає сутність цих зв'язків і залежностей, міру їх зацікавленої взаємодії, установлюючи параметри повного інтенсивного і якісного використання робочого часу (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми управляємості) і контролюючи їх.

Кінцеві результати економічної діяльності, необхідні для задоволення потреб кожної людини, сім'ї й суспільства в цілому, залежать від річного фонду робочого часу й ступеня ефективності його використання.