Планування продуктивності праці на підприємствах

Планування продуктивності праці здійснюється на підставі врахування впливу факторів зростання продуктивності праці, що містять наступні групи:

• структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих товарів та послуг) у загальному обсязі виробництва продукції);
• підвищення технічного рівня виробництва (механізація й автоматизація праці, упровадження нових технологічних процесів, продуктивніших машин, модернізація діючого устаткування, зміна технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, упровадження нових, ефективніших видів сировини й матеріалів, палива, енергії);
• удосконалення управління, організації виробництва й праці (поліпшення управління виробництвом, упровадження наукової організації праці, підвищення реального фонду робочого часу);
• зміна обсягу й структури виробництва продукції (збільшення або зменшення обсягу виробництва, зміна питомої ваги окремих видів продукції, купівельних напівфабрикатів і кооперованих поставок);
• галузеві та інші чинники (зміна природних умов, введення в дію й освоєння нових виробництв і підприємств).

Величина дії цих факторів визначається через установлення можливого зменшення чисельності працівників за рахунок кожного фактора окремо й усіх разом. Щоб розрахувати можливе зменшення чисельності, зіставляють витрати праці на виробництво планового обсягу продукції в базисних і планованих умовах по кожному фактору.

Процес планування складається з низки етапів. На першому етапі визначається економія робочої сили від упровадження конкретних організаційних заходів. На другому етапі визначається приріст продуктивності праці, досягнутий під впливом конкретного чинника. На третьому етапі визначається відсоток зростання продуктивності праці по підприємству, досягнутий під впливом всіх чинників. І, нарешті, на четвертому етапі визначається приріст обсягу виробництва за рахунок зростання продуктивності праці по бригаді, дільниці, цеху, підприємству.

Найбільшу важкість у плануванні являють розрахунки з обґрунтовування економії робочої сили від дії кожного фактора. Обґрунтовуючи плани зростання продуктивності праці на рівні цеху, ділянки, підприємства, застосовують пофакторний метод, який полягає в розрахунку можливої економії витрат праці (чисельності працюючих) під час реалізації заходів щодо підвищення технічного рівня, зміни структури й обсягу виробництва, удосконалення управління й організації виробництва й праці.

Початковими даними для розрахунку можливої відносної економії робочої сили й відповідного підвищення продуктивності праці за рахунок технічного вдосконалення виробництва є план розвитку й упровадження нової техніки, календарні плани перегляду норм виробітку, що відображають величину й причини зниження трудомісткості виробів.

У зв'язку з тим, що заходи стосовно нової техніки впроваджуються протягом усього року, а не з 1 січня планового року, частина економічного ефекту переходить на майбутній рік. Тому, розраховуючи зростання продуктивності праці на плановий період, слід ураховувати додаткову економію витрат праці, яка буде одержана від заходів, упроваджених у попередньому періоді.

Аналогічні розрахунки виконуються щодо всіх заходів, які були впроваджені в базисному році. Результати розрахунків підсумовуються. Величина економії чисельності працюючих у результаті поліпшення організації виробництва, праці й управління визначається різними методами. Можливе зменшення чисельності працівників унаслідок збільшення норм і зон обслуговування, поєднання професій, визначається прямим рахунком на підставі упровадження в плановому періоді заходів щодо перегляду норм виробітку, штатів обслуговування устаткування й робочих місць, а також подальшого розвитку багатоверстатного обслуговування.

Економія чисельності працюючих у зв'язку із вдосконаленням структури управління виробництвом, об'єднанням дрібних виробництв і цехів, дільниць, скороченням чисельності адміністративно-управлінського персоналу, завдяки механізації робіт і праці керівників, фахівців, службовців, МОП і т.д. визначається прямим рахунком по штатних розписах звітного й планового періодів.

Економія чисельності за рахунок упровадження наукової організації праці встановлюється на основі заходів з НОП, спрямованих на поліпшення організації й обслуговування робочих місць, удосконалення розподілу й кооперації праці, упровадження передових методів і прийомів праці, поліпшення умов нормування й оплати праці.

Скорочення втрат робочого часу у вигляді прогулів, простоїв, невиходів з дозволу адміністрації, хвороб і т.п. дозволяє збільшити бюджет робочого часу й скоротити чисельність робітників.

Зниження втрат від браку у виробництві дає значну економію часу й дозволяє підприємству збільшувати випуск продукції без додаткових витрат праці. Скорочення браку супроводжується відносною економією чисельності, веде до зростання продуктивності праці.

Важливим резервом підвищення продуктивності праці є скорочення витрат праці з переведення в придатну продукцію так званого поправного браку. Витрати робочого часу на виправлення браку бувають у багато разів більші, ніж на виготовлення продукції.

Резервом підвищення продуктивності праці є зменшення відхилень від нормальних умов роботи. Вони з'являються на підприємствах тоді, коли умови роботи не відповідають нормальним, урахованим при встановленні технічно обґрунтованих норм виробітку. У зв'язку з цим робітники витрачають додаткову енергію на виконання роботи, пов'язаної з відхиленням від нормальних умов.

З упровадженням у виробництво науково обґрунтованих норм виробітку на підприємствах збільшується кількість робітників, які не виконують ці норми. Причинами невиконання норм є недоліки в організації праці на робочому місці, невчасне забезпечення роботою, відсутність інструменту, низька кваліфікація й недостатній виробничий досвід молодих робітників. Послідовне підвищення кваліфікації робітників-відрядників, ущільнення робочого дня впливають на зростання середнього відсотка виконання норм виробітку й на скорочення кількості робітників, які не виконують норми.

Кожному відсотку підвищення норм виробітку відповідає відсоток зростання продуктивності праці певної групи виробничих робітників, що призводить до скорочення потреби в робітниках (при одному й тому ж обсязі робіт).

За зміни обсягу й структури виробництва продукції чисельність персоналу (допоміжних робітників, керівників, фахівців, службовців, МОП, учнів і працівників охорони) збільшується в меншій мірі, ніж зростає обсяг випуску продукції.