Ліс як об'єкт правової охорони і використання

Ліс – величезне національне багатство. Він відіграє значну господарську, економічну й екологічну роль. Екологічна функція лісів полягає в тому, що вони є джерелом поліпшення клімату, захищають ґрунти від вітрової і водної ерозії, є місцем перебування звірів і птахів, використовується в рекреаційних, естетичних та культурно-оздоровчих цілях. З економічної сторони ліс є основним джерелом деревини, технічної, лікарської сировини, що використовуються для різних галузей господарства. Ліс – основа паперової, меблевої та інших галузей промисловості.

Правове регулювання лісових відносин ґрунтується на нормах Лісового кодексу України, затвердженого в новій редакції від 8.02.2006 р.

Поняття лісу визначено в ст. 1 Лісового кодексу України, відповідно до якої ліс – тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Саме таке широке поняття лісу забезпечує комплексну охорону лісів, єдині засади охорони і використання ділянок лісу у нерозривному взаємозв'язку з іншими природними компонентами.

Новою редакцією Лісового кодексу введено низку нових понять в лісове та земельне законодавство. Зокрема:

• землі лісогосподарського призначення (замість раніше існуючої категорії земель лісового фонду), до яких належать лісові землі на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства;
• земельна лісова ділянка – земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства;
• лісова ділянка – ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Стаття 4 встановлює, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать:

• зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів. їх режим регулюється Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженими наказом Мінбуду України від 10.04.2006 р. Відповідальність за їх незаконну рубку, пошкодження визначене не в главі 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в главі 11 – Адміністративні порушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою (ст. 153 – знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів), такси нарахування розмірів відшкодування визначені окремим нормативно-правовим актом – постановою Кабінету Міністрів України від 8.04.1999 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів»;
• окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Згідно з статтями 90, 95 Земельного кодексу України вони є власністю землевласників і землекористувачів і використовуються ними на свій розсуд. Правові вимоги по забезпеченню їх захисту і охорони регулюються законами України «Про захист рослин», «Про карантин рослин» та іншими.

Усі ліси України в залежності від їх екологічного і соціально-економічного значення та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на категорії. Відповідно до ст. 39 Лісового кодексу України виділяються такі категорії лісів:

• захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);
• рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);
• ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);
• експлуатаційні ліси.

Правовий режим окремих категорій лісів, порядок віднесення лісів до тої чи іншої категорії (групи) регулюється статтями 39-41 Лісового кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. «Про затвердження Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду».

Крім поняття «ліс» слід виділяти поняття «лісовий ресурс». Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

З поняттям лісу пов'язане інше, не так давно визначене в законодавстві, суміжне поняття – рослинний світ. Відповідно до ст. З Закону України «Про рослинний світ» рослинний світ – це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угрупувань на певній території. При цьому законодавство України про рослинний світ, як зазначено в ст. 2 Закону регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. У навчальних підручниках останніх років окремим розділом виділяється розділ щодо правового регулювання і охорони рослинного світу і обґрунтовується необхідність розмежування понять та природних об'єктів – «ліс» і «рослинний світ». Зокрема, зазначається, що до основних видів рослинного світу з позицій його правового регулювання слід віднести: природні лісові ресурси; природну рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рослинність сільськогосподарського призначення. Найбільш повно з усіх названих видів урегульовані відносини, що виникають в процесі використання, відтворення та охорони лісових ресурсів. Що стосується природної рослинності, яка не належить до лісового фонду, то правова основа її захисту протягом багатьох років була відсутня. Саме ця прогалина в регулюванні правовідносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу була заповнена Законом України «Про рослинний світ».

У Законі «Про рослинний світ» дається визначення поняття «об'єкти рослинного світу». Це дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням, для потреб виробництва та інших потреб визначаються як природні рослинні ресурси. В свою чергу, природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать:

• об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;
• лісові ресурси державного значення;
• рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України;
• рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення відносяться дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення (ст. 4 Закону «Про рослинний світ»).

Аналіз цієї та інших норм Закону «Про рослинний світ» дають підстави вважати, що ліс є складовим об'єктом рослинного світу. Слід зауважити, що Закон «Про рослинний світ» в багатьох положеннях дублює норми Лісового кодексу України. Доцільно було б, щоб в ньому більше уваги було приділено особливостям правового регулювання нелісової рослинності.