Стандартизація та нормування в галузі охорони атмосферного повітря

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення та забезпечення екологічної безпеки. Вони спрямовані на: забезпечення безпечного навколишнього природного середовища та запобігання екологічним катастрофам; реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря; встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного повітря від забруднення; забезпечення безпеки господарських об'єктів і запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф; впровадження і використання сучасних екологічно безпечних технологій.

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язковими до виконання і визначають поняття, терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, інші вимоги.

Нормативи встановлюють межі допустимого шкідливого впливу на атмосферне повітря.

У літературі зазначається, що стандарти становлять загальний і обов'язковий напрям єдиного підходу до визначення стану атмосферного повітря за допомогою встановлення правил, нормативів та вжиття інших заходів. А нормативи конкретизують стандарти при охороні атмосферного повітря. Об'єднує їх те, що нормативи і стандарти наділені юридичною силою, їх додержання забезпечується примусовою силою держави.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Аналізуючи систему встановлених нормативів, їх можна поділити на дві групи.

До першої групи відносяться нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря. Це своєрідні якісні показники чистоти і сприятливості атмосферного повітря, що служать юридичним критерієм визначення його безпеки. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря – група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря (ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Систему цих нормативів складають:

• нормативи якості атмосферного повітря. Стаття 1 Закону визначає їх як критерії якості атмосферного повітря, які відображають гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;
• граничнодопустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів.

Суть та загальний порядок розроблення цих нормативів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. «Про Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря». Нормативи розробляються відповідно до інструкції, яка затверджується Мінприроди України. З метою вирішення питань, пов'язаних з розробленням нормативів, утворюється міжвідомча комісія. Нормативи затверджуються Мінприроди. їх перегляд повинен здійснюватись один раз на п'ять років у порядку їх розроблення. Щоправда сьогодні на реалізацію даної постанови не прийнято жодного відомчого акта.

Другою групою нормативів, метою встановлення яких є вплив на господарюючих суб'єктів, шляхом обмеження їх діяльності, пов'язаної з негативним впливом на атмосферне повітря, певною граничною величиною є:

• нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок. Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються:
  • норматив граничнодопустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;
  • технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування. До останніх, у свою чергу, належать: поточні технологічні нормативи – для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів; перспективні технологічні нормативи – для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання;
• нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел. Нормативи граничнодопустимого впливу фізичних та біологічних факторів встановлюються на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі, з урахуванням перспектив його розвитку, в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом) (ст. 8 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. затверджений Порядок розроблення і затвердження нормативів граничнодопустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря. Нормативи встановлюються для кожного стаціонарного джерела. При цьому слід відрізняти нормативи граничнодопустимого впливу фізичних та біологічних факторів і граничнодопустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу, оскільки і Закон і постанова не достатньо чітко оперує цими поняттями. Граничнодопустимі рівні є нормативами екологічної безпеки атмосферного повітря, якісними показниками безпеки атмосферного повітря і встановлюють вимоги до його стану, а нормативи граничнодопустимого впливу фізичних та біологічних факторів – встановлюють вимоги до джерела впливу;
• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів цих джерел, які розробляються з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. затверджений Порядок розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря.

Нині пріоритетним напрямом роботи державних органів, зокрема Мінприроди України, є розроблення, визначення, узгодження конкретних нормативів у галузі охорони атмосферного повітря.