Дефіцит

Дефіцит – (лат. deficit – не вистачає) – недостатність засобів, ресурсів порівняно із заздалегідь запланованим або необхідним рівнем. Дефіцит – наслідок невідповідності потреб і ресурсів, попиту і пропозиції, надходжень і видатків.

Розрізняють дефіцит грошово-фінансовий і валютний та дефіцит матеріальних цінностей. Перший поділяється на комерційний і бюджетний дефіцит. Комерційний дефіцит – перевищення платежів над надходженнями, нестача коштів для задоволення поточних потреб. Фіксується як дебетове сальдо рахунків фірми, банку, організації і свідчить про погіршення економічного стану господарюючого суб'єкта.

Для подолання негативних наслідків дефіциту на підприємствах створюються резервні фонди, здійснюється страхування господарських операцій. Оскільки у розвинутій ринковій економіці прибуток може чергуватися зі збитком, то короткочасні дефіцити не є загрозливим явищем. Тривалі дефіцити можуть призвести до банкрутства фірми.

Бюджетний дефіцит – перевищення державних видатків над доходами, що спричиняє зростання державного боргу. Державні бюджети більшості розвинутих країн хронічно дефіцитні. Сучасна економічна теорія не вважає це загрозою, особливо коли йдеться про дефіцит, що покривається внутрішніми позиками. Більше того, кейнсіанська теорія рекомендує дефіцитне фінансування як засіб пожвавлення економічної кон'юнктури, тобто трактує його як позитивне явище.

Валютний дефіцит країни виявляється в пасивності торгового і платіжного балансів. Їх дефіцит означає переважно незбалансованість поточних розрахунків у зовнішній торгівлі, міжнародних фінансових операціях, в т.ч. й потоках капіталів між країною та зарубіжжям. У 1996 дефіцит фінансових ресурсів України становив 20% обсягів ВВП. Усі види дефіцитів взаємопов'язані.

Комерційні дефіцити мають наслідком скорочення податкових надходжень, а також дотації збитковим підприємствам з державного бюджету, спричиняючи і його дефіциту.

Від'ємне сальдо державного бюджету, у свою чергу, погіршує стан міжнародних розрахунків, потребує додаткових зарубіжних позик, що зумовлює зростання валютного дефіциту. Хоча дефіцит, особливо тривалий і у великих розмірах, – небажане й негативне явище, в обмежених масштабах він може сприяти розвитку підприємства і всієї економіки. Такий дефіцит стимулює пошук резервів, прискорює раціоналізацію, впровадження інновацій. Водночас державні видатки на дефіцитній основі, як довів Дж. Кейнс, стимулюють господарський розвиток. Циклічний дефіцит державного бюджету, тобто дефіцит у фазах кризи і депресії сучасна теорія розглядає як нормальне явище, зумовлене антициклічним регулюванням економіки. Проте існування тривалих і великих дефіцитів справляє негативний вплив на підприємство, національну і навіть світову економіку. Вони порушують економічну рівновагу, розладнують грошово-фінансову сферу, посилюючи загрозу виникнення загальноекономічних криз.

Розбалансованість міжнародних валютних і фінансових відносин негативно позначається на світовому господарстві. Дефіцит матеріальних цінностей – нестача товарів і послуг порівняно з потребою, невідповідність пропозиції і попиту на них. У соціальній ринковій економіці цей дефіцит скоріше виняток, ніж правило, і виникає переважно за надзвичайних умов стихійного лиха, війн, криз (зокрема енергетичної), ембарго тощо. Проте порушена рівновага між попитом і пропозицією відновлюється із зміною ціни. У командній економіці дефіцит стійкий. Він виникає внаслідок структурних диспропорцій в економіці політики фіксованих цін на основну масу товарів і послуг. Стрижнем товарного дефіциту є придушена інфляція, властива саме економіці. Цей тип інфляції виявляється не у підвищенні цін (вони зафіксовані), а у зникненні товарів з офіційної торгівлі, розростанні «тіньового» ринку. Дефіцитом стають не лише споживчі товари, а й засоби виробництва. Дефіцит набуває всеосяжного, тотального системного характеру. Угорський економіст Я. Корнаї назвав командну економіку колишнього СРСР «економікою дефіциту». Подолання дефіциту в Україні можливе лише внаслідок ринкових реформ та їх оптимального поєднання з державним регулюванням.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.