Економічна свобода
Економічна свобода – форми й варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ. Основою економічної свободи є плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів, наявність політичної свободи, досконалого законодавства, зорієнтованого на права людини, економічний прогрес, відсутність армії безробітних тощо.
Економічна свобода – свобода економічних суб'єктів (суб'єктів господарювання) привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.
Основні економічні суб'єкти – домашні господарства, підприємства і держава (органи державного управління, державні установи). У межах домашнього господарства здійснюється відтворення людських ресурсів, самостійно приймаються рішення щодо споживання матеріальних і духовних благ, тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за капіталізму – наймані працівники.
Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо. Якщо йдеться про економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, то вона повинна враховувати інтереси інших суб'єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших економічних суб'єктів здійснюється значною мірою внаслідок прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань, прийняття нових та вдосконалення існуючих законодавчих норм тощо.
В економічній системі розвинутих країн світу свобода економічного вибору поступово переростає розуміння свободи лише як пізнаної та усвідомленої необхідності у формі безальтернативного вибору. Оскільки існує значна кількість типів і форм власності, а отже, й управління власністю, розподілу ресурсів, витрат доходів тощо, то свобода економічного вибору реалізується у формі двох і більше альтернатив. Так, свобода підприємців (як економічних суб'єктів підприємства) реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.
Двома основними типами економічних суб'єктів є виробники (товарів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі. Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподілу прибутку. Водночас така економічна свобода повинна органічно поєднуватися з економічною відповідальністю, тобто зобов'язанням виробника відповідати за якість вироблених товарів і наданих послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за заподіяні збитки іншим суб'єктам економічної діяльності тощо. Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Вона повинна поєднуватися з усвідомленням і дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм.
Основними видами економічних суб'єктів (які конкретизують названі типи суб'єктів) у капіталістичному суспільстві є підприємці, наймані працівники і держава. У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що «підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству». Економічна свобода більшості найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші фактори виробництва .Щодо такого елемента економічної свободи, як свобода обирати сфери докладання своїх здібностей, то в багатьох розвинутих країнах світу значна кількість найманих працівників, по-перше, не мають можливості розвивати свої здібності. За даними американського філософа М. Шніцера, п'ята частина населення США – люди функціонально неписьменні, а 25% підлітків відсіюються із старших класів середньої школи порівняно з 2% в Японії (відсів у багатьох міських школах наближався до 50%). За оцінкою Національної спілки бізнесменів, 80% усього поповнення робочої сили в 90-х XX ст. становили національні меншини, жінки та емігранти, тобто особи з найгіршою підготовленістю до праці. По-друге, наявність багатомільйонної армії безробітних свідчить про відсутність для переважної більшості з них можливості вибору будь-якої сфери прикладання своїх здібностей.
В Україні економічна свобода найманих працівників обмежена. Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати й в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами народу, а не окремих соціальних класів і груп. Таку політику певною мірою можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічною основою свободи в сучасних умовах є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Положення проте, що такою основою є лише приватна власність, відповідає реаліям минулих століть. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу тощо) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже, й приватної власності.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.