Економічна статистика
Економічна статистика – статистична наука, яка досліджує кількісні сторони економічних процесів і явищ, що відбуваються у сферах матеріального й нематеріального виробництва. На відміну від галузевих статистик, економічна статистика вивчає процеси розширеного відтворення, умови його здійснення й кінцеві результати в народному господарстві. Вона, зокрема, розглядає виробництво, розподіл, обмін і споживання в єдності продуктивних сил і виробничих відносин, досліджує кількісні вияви закономірностей суспільного розвитку в конкретному місці й часі, розробляє і використовує систему народногосподарських показників, за допомогою яких дається кількісна характеристика явищ і процесів, що відбуваються в економіці країни, здійснюється аналіз роботи її окремих галузей, оцінюються природні, матеріальні, трудові та фінансові ресурси, ефективність їх використання тощо. Економічна статистика відображає також стан економіки зарубіжних країн. Виходячи з особливостей досліджуваних явищ, вона у процесі збирання, обробки й аналізу необхідних матеріалів застосовує спеціальні прийоми, способи й технічні засоби, використовує абсолютні, відносні та середні величини, показники рядів динаміки, індекси, таблиці, графічні зображення, економіко-математичні методи та електронно-обчислювальну техніку.
Економічна статистика – історична наука, виникла з практичних потреб людства. Ще у Стародавньому світі з'явилася потреба обліку кількості населення для визначення розміру податків, створення війська тощо. У середні віки обліковують майно, земельні угіддя, а у великих господарствах ведеться внутрігосподарський облік. Однак все це певний час мало примітивний характер і лише практичні цілі. Як наука статистика зароджується в другій половині XVII ст. В цей період, зокрема, видатні представники школи політичних арифметиків Д. Граунт та В. Петті через узагальнення й аналіз цифрових статистичних даних намагалися довести закономірності розвитку суспільного життя. Перші статистичні праці зведеного характеру пов'язані з іменами В Петті та Г Кшга, які наближено обчислили такі показники, як багатство і національний доход що були вкрай необхідні для зведеної оцінки політико-економічного рівня розвитку передових країн XVII ст. Ідеї зведеної оцінки й аналізу розвитку економіки різних країн сприяли побудові взаємопов'язаної системи показників у вигляді економічних моделей. Такою, зокрема, є «Економічна таблиця» відомого французького економіста Ф. Кене. Подальшого розвитку методологія економічної статистики набула у працях видатного бельгійського статистика А. Кетле, російського статистика Д. Журавського та інших. Як вид обліку економічна статистика в Україні існує з початку 30-х XX ст. У період докорінної перебудови економіки України значно зростає роль економічної статистики у вирішенні питань прискорення соціально-економічного розвитку на основі науково-технічного прогресу, інтенсифікації суспільного виробництва, удосконалення методів господарювання тощо її головними завданнями в сучасних умовах є вдосконалення методологи та системи показників, що характеризують процеси суспільного відтворення, структуру народного господарства, продуктивні сили й виробничі відносини, масштаби та рівень розвитку економіки, вирішення проблем удосконалення статистичної оцінки збалансованості та пропорційності економічного розвитку країни, ефективності використання природних, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, дослідження конкретних форм вияву і дії економічних законів, вивчення закономірностей, що відображають взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин, удосконалення методів розрахунку і порівняльного аналізу показників розвитку вітчизняної економіки, економік зарубіжних країн та міжнародних економічних зв'язків, постійне уточнення вимог до галузевих статистик, бухгалтерського та оперативного обліку для отримання зіставних і достовірних даних, необхідних як для оцінки стану економіки, так і для відповідного прогнозування.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.