Зрівняльний розподіл

Зрівняльний розподіл – розподіл суспільного продукту між класами, соціальними та професійними прошарками суспільства, окремими особами, що характеризується відсутністю суттєвої диференціації в доходах залежно від кількості та якості праці й відповідно – у майновому стані. Зрівняльний розподіл матеріальних благ переважав у первісному суспільстві, і був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил, відсутністю додаткового продукту, недостатніми матеріальними ресурсами. За цих умов розподіл життєво необхідних матеріальних благ за іншими принципами неминуче призвів би до збільшення споживання одних за рахунок зменшення необхідного продукту для інших, що поставило б під загрозу їх фізичне існування. Зрівняльний розподіл матеріальних благ у первісному суспільстві поєднувався з колективним характером праці та спільною власністю на примітивні засоби виробництва.

Розвиток продуктивних сил, зростання продуктивності праці зумовили появу додаткового продукту й перехід до розподілу матеріальних благ на принципово нових засадах – залежно від розподілу засобів виробництва, розміру капіталу, вартості робочої сили (за ринкової економіки). Зрівняльний розподіл втратив своє значення, хоча в певній формі елементи зрівнялівки мали місце в різні періоди розвитку людського суспільства, зокрема – в сільській общині Росії у вигляді зрівняльного землекористування. В епоху кризи феодального суспільства поширеною була вимога зрівняльного розподілу землі між усіма членами суспільства, насамперед між селянами і поміщиками. Рівний розподіл землі вважався найбільш справедливим і виправданим. Ідея зрівняльного розподілу була особливо привабливою для селян, оскільки вони не володіли землею. У галузі землекористування вимога зрівняльного розподілу була прогресивною (спрямовувалася проти поміщицького землеволодіння, залишків феодалізму і сприяла розвитку товарно-грошових відносин в аграрному секторі). Прихильники теорії зрівняльного розподілу – соціалісти-гуманісти, їх послідовники. Зрівняльний розподіл споживчих благ вони розглядали як одну з важливих ланок побудови гуманного, справедливого суспільства. Обґрунтування теорії зрівняльного розподілу в ідеології утопічного соціалізму мало ідеалістичний характер з християнсько-релігійним забарвленням, й реалізація розглядалася як втілення принципу «абсолютної рівності», справедливості, намагання в умовах нестачі матеріальних благ зрівняти усіх членів суспільства в бідності.

Ідеї зрівняльного розподілу матеріальних благ намагалися впровадити в практику більшовики в період т зв. «воєнного комунізму», в перші роки насильницької колективізації. У новостворених комунах, сільськогосподарських артілях впроваджували розподіл виробленої продукції порівну, за душами, «їдоками» В окремих господарствах застосовували диференціацію «їдоків» за віком, і дорослі отримували більше, діти – менше. Згодом від зрівняльного розподілу доходів у сільськогосподарській артілі, як і в інших галузях народного господарства, перейшли до розподілу за працею. Мірою праці в колгоспах став трудодень, який мав натуральну і грошову оцінку. Лише в середині 60-х оплата праці почала оцінюватися і здійснюватися у грошовій формі. Загалом у марксизмі, хоч і не було обґрунтування зрівняльного розподілу, проте концепція розподілу за працею мала надто загальний характер. Розподіл за працею в умовах, коли сама праця неоднорідна, потребує вирішення проблеми її редукції. Спроби ж теоретичного вирішення цієї проблеми, за винятком її постановки, не мали в економічній науці відчутних успіхів. Невирішеність у теоретичному плані проблеми забезпечення диференціації трудових доходів в економіці, що базувалася на суспільній (державши) формі власності й була орієнтована на відмирання товарних відносин і вартісних форм стала однією з головних причин постійного тяжіння до зрівнялівки і знеосіблення, характерних, хоч і з різним ступенем інтенсивності, на різних етапах розвитку командно-адміністративної системи господарювання. За послаблення вартісних важелів робилися спроби забезпечити диференціацію в доходах удосконаленням прямого нормування праці в масштабах суспільства ставилося завдання забезпечити відповідність міри розподілу мірі праці через механізм доведення до кожного працівника норм виробітку і міри винагороди за їх виконання. Однак ці спроби не були ефективними. Надмірна централізація в нормуванні не могла врахувати всіх особливостей виробництва і конкретних умов праці. Насаджування єдиних стандартів для різних за об'єктивними умовами підприємств і робочих місць нерідко призводило не до утвердження принципу розподілу за працею, а до його порушення. Децентралізація нормування, зміщення його центру тяжіння на рівень підприємства й регіону не практикувались, оскільки вони суперечили самій ідеї забезпечення єдності міри праці й розподілу на загальносуспільному рівні. Проте підприємства й регіони знаходили шляхи до фактичної індивідуалізації нормативів. Нерідко тенденція до зрівнялівки розглядалася в економічній літературі та директивних документах як конкретний вияв глибинного процесу вирівнювання в соціально-економічному плані різних класів і прошарків суспільства, який вважався закономірністю соціалістичного суспільства. Наростання, особливо у 70–80-ті, зрівняльних тенденцій у розподілі значною мірою зумовлювалось існуючими в той час принципами формування фондів заробітної плати підприємства та фондів матеріального стимулювання, джерелом яких був прибуток. Створення фонду заробітної плати на плановий період залежало не від кінцевих результатів господарювання, підвищення ефективності виробництва, а від кількості працівників та середнього рівня оплати їх праці за звітний період. Фонди стимулювання регулювалися централізовано встановленими нормативами. До того ж вони нерідко довільно перерозподілялися міністерствами й відомствами. Наявність зрівняльних тенденцій у розподілі значною мірою зумовлювалася також недосконалістю тарифної системи. Водночас із критикою зрівнялівки, особливо на етапі зламу командно-адміністративної системи, висловлювалися пропозиції щодо суттєвого послаблення централізму в процесі формування доходів. Зокрема, обґрунтовувалися пропозиції щодо недоцільності збереження тарифної системи. Однак відмова від неї може призвести до втрати впливу суспільства на процес диференціації доходів залежно від складності праці. А тому тарифну систему слід зберегти, дещо змінивши її функції, головною з яких повинно стати визначення і гарантування мінімуму оплати по конкретних професійно-кваліфікаційних групах на загальнодержавному рівні. Зрівняльний розподіл доходів за командно-адміністративної системи був спричинений також відсутністю або обмеженістю розподілу за власністю. Зрівняльні тенденції в розподілі мали негативні наслідки для розвитку економіки і соціальної сфери, морально-психологічного клімату в суспільстві. Відсутність відчутної диференціації в доходах стала однією з головних причин низького рівня мотивації до праці. Це не сприяло розвитку ініціативи, підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якісних показників у роботі. Працюючи інтенсивніше й продуктивніше, частина людей правомірно вбачала у зрівнялівці грубе порушення принципів соціальної справедливості. Менш інтенсивно працюючі не спонукалися зрівнялівкою до нарощування зусиль, підвищення продуктивності й інтенсивності праці. Тому японський працівник, за даними деяких досліджень, реалізовував свій потенціал на 4/5, американський – на 2/3, а український – лише на 1/3. Значною мірою винятком із цього правила є практика функціонування колективних сільськогосподарських господарств в Ізраїлі – т. зв. «кібуців». Реформування економіки передбачає як складові створення системи потужних мотивів і стимулів до праці. Вирішити цю проблему можливо тільки на шляху докорінної перебудови підсистеми розподільчих відносин і подолання насамперед зрівняльних тенденцій. В Україні в 90-х XX ст. ще не вдалося досягти суттєвих зрушень у цьому плані. Зрівняльні тенденції в державному секторі економіки, особливо у бюджетній сфері, а також у пенсійному забезпеченні наростали. У законі України про пенсійне забезпечення передбачено диференціацію пенсій залежно від трудового стажу і розміру заробітку в передпенсійний період, але внесена Верховною Радою в закон коректива про обмеження максимального розміру пенсій 3-разовою мінімальною пенсією, по суті, зрівняла пенсії. Це грубе порушення принципу соціальної справедливості, оскільки урівнює в доходах працівників незалежно від продуктивності та якості їх праці, підриває матеріальну заінтересованість у розвитку здібностей до праці, підвищенні кваліфікації робітника, зростанні ефективності виробництва. Наприкінці 90-х в суспільстві прискорено наростала диференціація доходів за рахунок утворення нечисленного прошарку дуже багатих людей. Формування цього прошарку відбувалося переважно не на трудовій основі, а за рахунок перерозподілу, втчи незаконного, раніше створеного національного багатства, передусім під час приватизації майна. Таким чином, реформи повинні усувати не тільки зрівняльні тенденції, а й надмірну, неприйнятну для переважаючої частини населення диференціацію в доходах, насамперед на нетрудовій і криміногенній основі. Ідея зрівняльного розподілу доходів, матеріальних благ у теорії виявилася неспроможною, а в практиці – шкідливою. Розподіл матеріальних благ, форми його організації повинні враховувати реальні відмінності в результатах праці, в трудовій активності працівників, соціальну відповідальність за наслідки виробництва. Тому загальним напрямом розвитку розподільчих відносин має стати науково обґрунтована диференціація в оплаті праці з урахуванням кінцевих результатів виробництва і трудової діяльності людини.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.