Квотування

Квотування – метод кількісного обмеження ввезення (вивезення) товару наданням ліцензії та забороною неліцензійних операцій. Ліцензія – письмовий дозвіл на ввезення (вивезення) визначеної кількості товару. Використовується переважно для імпорту і в поодиноких випадках (як і інші обмеження) – для експорту. Розрізняють такі види квоти глобальні – загальний кількісний ліміт імпорту товару без розподілу його по країнах (розподіляється в міру надходження заявок від постачальників), що дає можливість імпортерам вибирати постачальників, а експортерам – збільшувати поставки, групові – встановлюються для групи країн, індивідуальні - використовуються для розподілу ліміту ввезення товару в країну або між всіма країнами-експортерами на основі обсягу поставок за минулий період (для нових постачальників резервується частина загальної квоти), або в межах визначеної групи країн, на які поширюється ліміт, тарифні – передбачають ввезення визначеної кількості товару за пільговими ставками мита, а понад цю кількість, – за звичайними, вищими ставками, сезонні – використовуються для ввезення аграрної продукції в період збирання врожаю в країні й піку надходження на внутрішній ринок власної продукції, насамперед такої, що швидко псується (фрукти, овочі, квіти).

Квота запобігає зростанню імпорту, що є фіксованим, навіть коли світова ціна на імпортну продукцію знижується. В разі квотування це призведе лише до зменшення імпортних платежів, а в разі використання мита – до зростання імпорту. Крім того, уряд може гнучкіше реалізовувати свою економічну політику тоді як збільшення мита часто регламентується міжнародними угодами. Для захисту власного виробника простіше встановити квотування, ніж змінити митний тариф. Але квота порівняно з митом може бути й небезпечною, якщо: а) вона провокує монопольну владу, б) імпортні ліцензії розміщуються неефективно. У першому випадку домінуюча в національній промисловості фірма не може стати монополістом за незабороняючого тарифу, а за квотуванням може бути монополістом, завищити ціну і таким чином забезпечити собі надприбуток. Монополістом може стати й іноземний експортер. Щодо ефективності розміщення ліцензій у світовій практиці існують такі основні засоби їх розподілу, як аукціони – найдешевший і найефективніший метод. Розрізняють відкриті (публічні) й негласні аукціони. Про перші повідомляють усіх заінтересованих, щоб зібрати якнайбільше конкурентів. Ціна на ліцензію звичайно дорівнює різниці між ціною імпорту і найвищою внутрішньою ціною, за якою може бути проданий імпортний товар. Витрати покриває споживач, а прибуток отримує держава. Негласні аукціони, як засвідчує практика, супроводжуються підпільним бізнесом, хабарами, корупцією чиновників. Система очевидних переваг як метод розподілу ліцензій означає, що уряд закріплює квоти за певними фірмами, виходячи з їх частки в сумі імпорту напередодні її запровадження квотування виробництва, збуту продукції учасниками характерне також для міжнародних і національних картельних угод між компаніями чи країнами.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.