Картель

Картель (фр. cartel, італ. carta – папір, документ) – об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва. Учасники картелю зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обмінюються патентами на нову техніку тощо.

Картелі виникли внаслідок дії законів концентрації виробництва і капіталу в 60-х XIX ст., перші картельні угоди були короткотерміновими. Стабільною формою монополістичних об'єднань стають на початку XX ст. Це була найпростіша форма монополістичних об'єднань у промисловості, що, як і синдикати, поширювалася переважно на сферу обігу. Формами монополістичних об'єднань у промисловості в сфері безпосереднього виробництва були концерни і трест. Угоди картельного типу поступово формували передумови (матеріальні та організаційно для розвитку досконаліших форм монополістичних (у т.ч. олігополістичних) об'єднань. Утворення картелю призводить до підвищення цін на товари і послуги. Внаслідок дії антимонопольного законодавства, посилення конкуренції (насамперед міжнародної), розгортання НТР та ін. Картелі (на початку XX ст.) існують здебільшого у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо. Розрізняють картелі: а) за сферою їх діяльності, б) за характером взаємовідносин їх учасників, в) за формами організації. За сферою діяльності виділяють національні (об’єднують фірми, компанії однієї країни), міжнародні (об'єднують фірми, компанії кількох країн) і національні картелі. У межах національних картелів розрізняють внутрішні (діють на національному ринку і виконують протекціоністські функції), експортні (створюються великими національними компаніями і дочірніми фірмами ТНК з метою обійти антимонопольне законодавство, стимулювати експортну діяльність й цілеспрямовано діяти на конкретних ринках певного виду товарів – паперу, целюлози, соди та ін.), імпортні (створюються великими імпортерами, нерідко з участю дочірніх компаній ТНК, щоб протистояти експортерам інших країн, насамперед слаборозвинутих). Міжнародні картелі створюються компаніями різних країн для контролю за експортно-імпортними операціями з окремими товарами на світовому ринку (електротехнічного устаткування, металовиробів, засобів водного транспорту, багатьох видів промислової сировини та ін.). Так, картель із залізничного устаткування об'єднує великі західноєвропейські компанії з метою спільної закупівлі необхідної продукції. При їх створенні ТНК намагаються діяти через свої філії, розташовані у сприятливих для бізнесу зонах або окремих країнах (де існує пільгове оподаткування та інші сприятливі умови) і здійснюють спільну виробничу, інвестиційну, збутову та іншу політику. Так, до міжнародного електротехнічного картелю входять 55 ТНК з 11 країн, які створили окремий підрозділ з регулювання інвестиційної діяльності за межами країн перебування учасників. Крім того, у межах міжнародних картелів створюються спеціальні підрозділи, функціями яких є поділ ринків збуту, сфер впливу у слаборозвинутих країнах, а також координація діяльності філіалів на внутрішніх ринках, де вони розташовані. Нова форма картельних угод – угоди про загальні національні або міжнародні стандарти на продукцію, що випускається (технічні параметри виробів), мета яких – розширення ринків збуту інші компанії можуть випускати такі вироби на основі узгодженої документації про розробку дослідного взірця виробу або в разі укладання угоди з цим картелем. За характером взаємовідносин учасників К розрізняють відкриті (наприклад, нафтовий картель, що об'єднує сім могутніх нафтових компаній світу і здійснює весь технологічний цикл – від видобутку нафти до її збуту), таємні (їх переважна більшість, здійснюють поділ ринків збуту на окремих світових ринках, наприклад, Міжнародний інститут чавуну і сталі, що об'єднує компанії з 27 країн світу й здійснює поділ ринків збуту продукції чорної металурги) і джентльменські угоди. За формами організації виділяють картелі з єдиним органом збуту (створюються у формі акціонерного товариства і здійснюють поділ ринків збуту на світовому ринку, встановлюють рівень цін, а прибуток в них розподіляється залежно від експортних квот) і з єдиним органом із закупівлі товарів (створюються компаніями, які здійснюють регулярні закупівлі сировини та продовольчих товарів у слаборозвинутих країнах світу за зниженими цінами). Поділ ринків збуту учасниками картельних угод відбувається через: 1) поділ територіальних сфер впливу (для цього використовують систему захисних оферт, тобто встановлення завищених цін за бажанням не членів картелю укладати угоди, відмови від виконання угоди, утримання від відповіді на пропозицію тощо), 2) встановлення обсягів продажу (експорту або імпорту, як, наприклад, у міжнародному урановому картелі), 3) розподіл фірм-контрагентів (за кожним учасником картелю закріплюється певна клієнтура, надаються по черзі замовлення, як у міжнародному електротехнічному картелі), 4) регулювання цін (узгодженим зниженням та підвищенням цін, наданням знижок), 5) здійснення обумовлених закупівель або продажу тощо. Окремі функції картелю виконують спілки підприємців. У США існують експортні картелі, в яких об'єднуються капітали, задіяні в різних сферах економіки. Як форма інтернаціоналізації капіталу існують такі міжнародні картелі: нафтовий, урановий та ін. Об'єктами картельних угод останніми десятиліттями XX ст. стали спільне будівництво великих об'єктів та їх фінансування, монополізація патентів на деякі види устаткування, угоди про спеціалізацію на основі досягнень НТР, з обміну досвідом управління, стандартизації продукції та ін. Це означає, що вони проникли у сфери, які традиційно входили до компетенції концернів і трестів. Різна інтенсивність у створенні картелів характерна для країн з неоднаковими видами антитрестівського законодавства. Так, якщо у США та Японії мета такого законодавства – заборона монополій у будь-якій формі, то в країнах Західної Європи – контроль за картельними угодами. Тому в цих країнах у середині 50-х – на початку 60-х XX ст. було прийнято закони про обов'язкову реєстрацію картелів, що прискорило процес їх утворення. В Японії їх було створено значно менше. Картельні угоди між гігантськими міжнародними монополіями, як і всередині країни, охоплюють не лише сферу обігу, а й безпосереднє виробництво, наукові дослідження, сферу управління, обмін патентними правами і науково-технічною інформацією тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.