Картельна ціна
Картельна ціна – єдина ціна, яка фіксується фірмами-членами картелю на підставі спільної угоди, щоб унеможливити зниження ціни окремими її учасниками. Картельна ціна вища від ціни, що існувала до картельної угоди, оскільки вона повинна забезпечити прибуток усім фірмам, що входять до картелю. При цьому частина членів картелю отримує монопольний прибуток, що визначається як різниця між витратами на виробництво товарів найбільш і найменш ефективних фірм-учасниць картелю.
Картель як найпростіша форма таємної змови передбачає формальну письмову угоду групи виробників щодо фіксації ціни та обмеження обсягів виробництва продукції з метою максимізації спільних прибутків. Обсяг виробництва необхідно регулювати, тобто ринок має бути поділений, щоб можна було підгримувати узгоджену ціну. Хоча картель є формою монополій у сфері обігу, він водночас відрізняється від чистої монополії двома важливими аспектами:
- картелі рідко контролюють весь ринок, а тому повинні зважати, як їх політика цін вплине на обсяг виробництва некартелізованих підприємств,
- члени картелю не є частинами однієї великої компанії, і в них може з'явитися бажання «обдурити» своїх партнерів, знижуючи ціни й захоплюючи частину ринку.
Картелі вигідні їх учасникам, а не споживачам, бо для них вони означають зменшення пропозиції продукції та підвищення цін. Формування картельних цін пов'язано з проблемами, які ускладнюють створення картелів і перетворюють їх на тимчасову ринкову структуру. Одна з основних проблем – відмінності в попиті й витратах виробництва. Це стосується і диференційованих, і стандартизованих продуктів, оскільки фірми мають на ринку різну питому вагу і працюють із різною виробничою ефективністю. Навіть фірми, що виробляють однорідні продукти, мають різні криві попиту і витрат виробництва. Відмінності у витратах і попиті зумовлюють різні ціни, що максимізують прибуток кожної фірми.
Не існує єдиної ціни, яка б задовольняла всіх учасників картелю. Тому таємна угода про ціни залежить від здатності досягати компромісів і взаєморозуміння. Ускладнює процес формування картельної ціни і кількість фірм, які входять до картелю. Чим більше учасників картелю, тим важче досягти картельної угоди про ціни. Оскільки мета картелю – підвищення цін від конкурентного рівня, то картель приваблює багатьох підприємців. Проте входження на ринок нових фірм не збільшує загальної кількості продукції, яку картель може продати за ціною, що максимізує прибуток. Більша кількість фірм лише означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Таким чином, будь-якій картель повинен знайти спосіб контролю за входженням на ринок, оскільки це в інтересах його членів. Один із бар'єрів для таємної угоди із встановлення картельних цін є визначення квот виробництва продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості для прихованого зниження цін і вироблення продукції більше від встановленої частки. Якщо одна з фірм самовільно збільшить обсяг виробництва а решта дотримуватимуться встановлених квот, то додаткова продукція вплине на ринкову ціну незначною мірою, оскільки її питома вага в загальному обсязі випуску галузі надто мала. «Порушник» отримуватиме додатковий прибуток доти, поки інші фірми галузі не порушать угоду. Негативно впливає на формування картельної ціни зниження ділової активності. Різке скорочення ринків збуту продукції призводить до недовантаження виробничих потужностей фірм, скорочення продажу, зростання витрат на одиницю продукції, зменшення прибутків. Щоб уникнути значного зменшення прибутків, знижують ціни з метою розширення ринку продажу за рахунок своїх конкурентів.
На шляху формування картельних цін стоять і правові перешкоди – антитрестівське законодавство. Антитрестівські закони забороняють картелі та будь-які інші таємні угоди з метою встановлення фіксованої ціни. Це спричинило тенденцію до заміни офіційних угод про встановлення цін практикою лідерства в цінах. Найвідомішим і найуспішнішим діючим міжнародним картелем наприкінці XX ст. була ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти), до якої входили 13 країн ОПЕК діяла надзвичайно ефективно у 70-ті щодо обмеження пропозиції нафти й підвищення цін (контролювала до 60% виробництва нафти індустріальних країн). Картель підвищив світові ціни на нафту з 2,5 до 11 дол. за барель протягом шести місяців у 1973-74, а на початку 1980 за різкого зростання цін – до 32-34 дол. Обсяг виробництва нафти було поділено між учасниками у відповідних пропорціях. Найбільші вплив і квоту мала Саудівська Аравія. Наслідком різкого зростання цін стали величезні прибутки членів картелю, сплеск світової інфляції та значні дефіцити зовнішньоторговельного балансу країн-імпортерів нафти.
Ефективність дій ОПЕК забезпечувалася тим, що:
- організація панувала надсвітовому ринку нафти, а тому держава, яка імпортувала нафту, здебільшого повинна була мати справу з ОПЕК,
- світовий попит на нафту в 70-ті був значним і зростав. Короткотерміновий попит на нафту є нееластичним, а це означає, що незначне обмеження виробництва спричинило відносно велике зростання ціни, а отже – і збільшення валових доходів членів ОПЕК.
У 80-90-х картель ОПЕК значно занепав, оскільки, по-перше, різке зростання цінна нафту в 70-х стимулювало пошук нових п запасів, і на світовому ринку з'явилися нові експортери нафти – не члени ОПЕК (СРСР, Норвегія, Мексика та ін.). Питома вага ОПЕК у світовому виробництві нафти зменшилася у 1985 до 30%. По-друге, скоротився попит на нафту за рахунок її ощадливого використання, розширення альтернативних джерел енергії (у 1985 кількість нафти, необхідної розвинутим країнам зменшилася порівняно з 1979 на 207%). По-третє, картель мав серйозні проблеми, пов'язані з порівняно великою кількістю членів і відмінностями в їх економічному розвитку. Ціна на нафту знизилася до 10 дол. за барель. У 1995 ОПЕК встановила обсяг денного видобутку нафти приблизно 25 млн. барелів, а на початку 2000 ціни досягли найвищого за останнє десятиріччя рівня.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.