Держава як суб’єкт впливу на процес ціноутворення

В умовах ринкової економіки та в умовах світової кризи нагальним для українських підприємств є вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку. З огляду на зростаючу конкуренцію та мінливе ринкове середовище на вітчизняному ринку все більше уваги приділяється вибору та впровадженню ефективних цінових заходів. Не останню роль у даному питанні відіграє держава, адже саме її регулююча діяльність у сучасному ринковому середовищі вирішує визначену проблематику, формуюючи принципи, систему та процес розподілу відповідних, об’єктивно обмежених економічних ресурсів. Питання ціноутворення є одним з ключових у діяльності підприємства, так як ціна є одним із найголовніших важелів ринку.

Проблемам забезпечення формування економічно обґрунтованих цін, вдосконалення механізмів державного управління процесом ринкового ціноутворення та прогнозування приділяють значну увагу такі вітчизняні вчені, як А.Бакаєв, В.Вітлінський, В.Геєць, В.Єлейко, Н.Костіна, Ю.Лисенко, І.Лукінов, І.Ляшенко, В.Микитенко, С.Наконечний, Я.Юрик та інші. Водночас, у запропонованому ракурсі проблематика зазначеного питання є малодослідженою.

Ціна – це грошовий вираз вартості виготовленої продукції (товару, робіт, послуг). Ціна як економічна категорія поєднує в собі: грошове вираження вартості товару; суму грошових коштів, що сплачується покупцем і одержується продавцем за одиницю товару (готової продукції, робіт, послуг); прийом непрямого вимірювання величини затраченої суспільно необхідної праці; кількісне співвідношення попиту і пропозиції.

Розрізняють пряму і непряму дію держави на ціни:

• Пряме (адміністративне) втручання (прямий метод) – означає участь держави у формуванні рівня цін, встановленні певних правил ціноутворення. Держава визначає порядок нарахування собівартості, уточнює склад витрат, які відносяться до собівартості, визначає витрати, що відшкодовуються з прибутку.
• Непрямий метод – здійснюється шляхом вживання пільгового оподаткування, пільгового кредитування, субсидування, датування. Можна виділити такі форми непрямої дії:
  • державне фінансування науково-дослідних робіт, пов'язаних з розробкою і виробництвом нових видів продукції (послуг), що мають соціальне значення;
  • розробка різних урядових програм, метою яких є залучення в країну іноземних інвестицій, створення спільних підприємств і т.д.

Для забезпечення умов сталого соціально-економічного розвитку держави найбільш оптимальним є гнучке поєднання державою дії прямих і непрямих методів регулювання цін при функціонуванні механізмів державного управління. У процесі ефективного функціонування механізмів реалізації державної політики у сфері контролю цін та ціноутворення з метою соціально-економічного розвитку держави непрямі методи контролю за цінами не повинні протиставлятися прямим, вони повинні поєднуватися з ними.

Цілями держави у сфері контролю за цінами є недопущення виникнення дефіциту, що призведе до неконтрольованого інфляційного зростання цін, різкого зростання закупівельних цін на сировину та енергетичні ресурси, що використовуються в процесі виробництва, забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економіки. Також основним завданням з боку держави є досягнення високих соціальних результатів, зокрема підвищення рівня життя громадян, підтримка малозабезпечених прошарків населення, запровадження єдиних соціальних стандартів та соціального захисту, запобігання збіднінню нації тощо.

Роль держави в сфері економічних вигід та свобод полягає у забезпеченні ринкових ланок комфортними умовами виробництва з метою створення та стимулювання нормальних умов соціально-економічного розвитку.

До таких заходів належать прийняття програм розвитку та підтримки підприємництва, прийняття антимонопольного та антикорупційного законодавств, зміни у системі оподаткування, спрощення дозвільних процедур тощо. Проведення такої політики державою має на меті забезпечити розгортання конкуренції у всіх галузях і секторах економіки, її підтримання та всіляке заохочення і розвиток на цій основі ринкового ціноутворення.

Державне регулювання цін повинне включати заходи законодавчого і судового характеру, адже в одних випадках ціноутворення в Україні регламентується законами Верховної Ради та розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в інших – ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку.

Система ціноутворення, що функціонує та видозмінюється в Україні в ході сучасних економічних реформ, повинна забезпечувати створення необхідних економічних гарантій для виробників, розширення сфери застосування вільних цін, збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання з одного боку та мати регульоване, повністю адаптоване та різнорежимне спрямування з іншого.

Борсук Ю.Ю., Іщук Л.І. «Держава як суб’єкт впливу на процес ціноутворення»