Оптимальна зайнятість

Оптимальна зайнятість – неврівноважена на ринку робочої сили специфічна система зайнятості, що за своїми структурними та якісними характеристиками відповідає особливостям перехідної економіки і спрямована на подолання наявних структурних деформацій та регресивних тенденцій розвитку ринку робочої сили на основі виходу з економічної кризи, встановлення раціональних пропорцій попиту на робочу силу, зайнятості та безробіття. Основа формування оптимальної зайнятості, враховуючи нерозвиненість основних елементів, механізмів саморегулювання та самоорганізації ринку робочої сили на етапі його становлення, – активна політика держави із створення факторів економічного середовища, що відповідають кінцевим цілям системної трансформації економіки. Водночас, якщо на початковому етапі реформування в державній політиці на ринку робочої сили домінують законодавчі та адміністративні заходи, що мають переважно регламентуючий характер, поступово, з досягненням оптимальної зайнятості, в систему державного регулювання залучаються організаційні та економічні засоби стимулюючого впливу.

Державна політика оптимізації зайнятості повинна спиратися на науково обґрунтовані цільові програми для визначальних сфер народного господарства, фінансово-кредитну та податкову підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних форм господарювання, створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, насамперед у виробничу сферу і передусім у галузі виробництва товарів народного споживання. Оптимальна зайнятість гальмує розвиток ринку робочої сили ступенем зрілості ринкових відносин і ринкових інститутів, рівнем інвестиційних можливостей, пріоритетом економічних інтересів у використанні трудового потенціалу країни.

Ринок робочої сили, що формувався в Україні у 90-х XX ст., зазнав руйнівного впливу через негативну динаміку розвитку економіки, відсутність чітких пріоритетів та гальмування її структурної перебудови, недоліки прийнятої моделі реформування власності, катастрофічне зношування та старіння виробничих фондів, граничний дисбаланс робочих місць і трудових ресурсів, значні потоки нерегульованого руху робочої сили, зростання природної плинності кадрів, кризу у фінансово-кредитній та інвестиційній сферах тощо.

Основними напрямами державної політики оптимальної зайнятості в перехідному періоді є:

• приведення у відповідність структури зайнятості з науково-обґрунтованими пріоритетами структурної перебудови економіки (виробництво товарів народного споживання, насамперед продовольства, виробництво машин та устаткування для виготовлення товарів народного споживання й переробки сільгосппродукції, конверсія підприємств ВПК, розвиток паливно-енергетичного комплексу, охорона довкілля та здоров'я людей). Саме у ці галузі повинні передусім спрямовуватися інвестиції для фінансової підтримки підприємств, технічного переозброєння виробництва, впровадження високих технологій, створення нових робочих місць,
• ліквідація надлишкової зайнятості, приведення у відповідність динаміки зайнятості з темпами розвитку виробництва через планомірне, регульоване вивільнення працівників з попередньою підготовкою умов їх подальшої зайнятості, раціональний перерозподіл трудових ресурсів між праценадлишковими та працедефіцитними галузями й регіонами, врегулювання процесів міждержавної трудової міграції на підставі двосторонніх урядових угод про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист,
• досягнення на основі припинення зниження обсягів виробництва і валового внутрішнього продукту оптимального рівня доходів населення, необхідного для нормального відтворення робочої сили внаслідок розвитку колективно-договірної системи регулювання заробітної плати, встановлення обґрунтованих міжгалузевих, міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці, регулярного індексування заробітної плати відповідно до динаміки споживчих цін, підвищення розмірів мінімальної заробітної плати до вартісної межі малозабезпеченості, скорочення розриву в рівні доходів населення,
• подолання дисбалансу робочих місць та трудових ресурсів з урахуванням пріоритету економічних інтересів та потреб виробництва на основі максимального збереження існуючих робочих місць через перепрофілювання підприємств, зміну форм власності, розвиток організації праці на умовах скороченого робочого дня, стимулювання відпливу пенсіонерів з галузей народного господарства, скорочення сумісництва, формування критичної маси дієздатних підприємців, стимулювання створення ними значної кількості робочих місць у сфері малого та середнього бізнесу,
• припинення подальшої руйнації трудового потенціалу країни, поліпшення умов зайнятості висококваліфікованих спеціалістів, розширення практики професійної підготовки за заявками підприємств, приведення системи професійної підготовки та перепідготовки кадрів у відповідність з реальними потребами народного господарства в робочій силі необхідної кількості та якості.

Важливий напрям оптимізації зайнятості в Україні, значною мірою компенсаційний щодо процесів вивільнення робочої сили – активний стимулюючий вплив держави на розвиток підприємництва. За оцінками фахівців, розвиток малого та середнього бізнесу значно розширює попит на робочу силу, дає змогу працевлаштувати до 50% робочої сили, що вивільниться внаслідок структурної перебудови економіки. Як засвідчує світовий досвід, в економіках, що реформуються, недержавний сектор створює значно більше робочих місць, ніж ліквідовує, і причому приріст кількості працівників у цьому секторі тим більший, чим швидше економіка виходить з кризового стану. Політика підтримки підприємництва повинна передбачати дієвий комплекс податкових та кредитних пільг, систему навчання й підвищення кваліфікації підприємців, надання їм необхідних інформаційних послуг, формування цільових фондів господарського ризику та ін. Розвиток підприємницької ініціативи безпосередньо пов'язаний з процесами роздержавлення та приватизації. Сертифікатна приватизація в Україні в 90-х XX ст. не створила середнього класу, не змогла перетворити робітників та службовців на реальних співвласників діючих підприємств. Важливий напрям оптимізації зайнятості – цілеспрямована політика щодо створення нових робочих місць. Забезпечення ефективної зайнятості переважної більшості працездатного населення на сучасних виробництвах і робочих місцях, що будуть конкурентоспроможними за рівнем продуктивності, умовами та культурою праці з робочими місцями у розвинутих країнах, повинно стати довготерміновою метою програми економічного відродження України. Реалізація цієї мети потребує посилення професійної, галузевої й територіальної мобільності робочої сили, досягнення можливої збалансованості кількості та структури робочих місць з відповідними характеристиками трудових ресурсів. В умовах переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, реформування системи зайнятості в напрямі її оптимізації повинно бути тісно пов'язане з вирішенням проблеми безробіття. Винятково важливу роль у цьому процесі має відіграти створення достовірної та комплексної статистики праці облік наявних трудових ресурсів, їх якісні та кількісні характеристики, атестація робочих місць, рух трудових ресурсів загалом по країні та по регіонах. Враховуючи особливості перехідної економіки й відповідної їй системи оптимальної зайнятості, провідним інструментом боротьби з безробіттям повинна бути активна політика держави на всіх рівнях управління – центральному, регіональному, місцевому. Така політика покликана забезпечити створення й ефективне функціонування розгалуженої мережі державних центрів з підготовки та перепідготовки робочої сили, підвищення її освітнього рівня, тобто якості трудових ресурсів, перенесення акцентів у працевлаштуванні на регіональний та місцевий рівні. При цьому місцеві програми зайнятості необхідно розробляти в тісному зв'язку з процесами роздержавлення та приватизації, вони повинні орієнтуватися на підготовку відповідних кадрів для розвитку потреб місцевого та регіонального господарства, забезпечення формування необхідної інфраструктури ринку робочої сили, стимулювання об'єднання зусиль місцевої влади, профспілок, підприємців, громадськості для вирішення проблеми безробіття в кожному конкретному районі. Державні заходи боротьби з безробіттям є ефективними, якщо вони підкріплені відповідною податковою та кредитною політикою, спрямованою на створення нових робочих місць на підприємствах різних форм власності через повну та часткову компенсацію витрат з найму та підготовки робочої сили, наданням пільгових кредитів для створення робочих місць, як це практикують у розвинутих країнах.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.