Нерегламентована зайнятість

Нерегламентована зайнятість – незареєстрована органами державної влади і неоподаткована оплачувана діяльність. Нерегламентована зайнятість – передусім робота без укладення трудових угод, комерційний туризм, надання послуг на бартерній основі та ін. У СІНА до нерегламентованій зайнятості відносять зайнятість у тіньовій економіці, другу роботу. Загальна риса усіх форм нерегламентованої зайнятості – неоподатковуваність. Нерегламентована зайнятість поширена у розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються.

В Україні в 90-х XX ст. нерегламентованою зайнятістю було охоплено до 7 млн. осіб або майже 25% трудових ресурсів. Причина – глибока криза виробництва, низькі стимули до праці (заробітна плата у декілька разів менша за вартість робочої сили) в державному секторі, недосконалість податкової системи, корупція, слабкість правоохоронних органів та ін. Нерідко зайняті на «дикому» ринку праці отримують дохід, що в кілька разів перевищує заробітну плату за основним місцем роботи. Багатьох ця форма зайнятості приваблює самостійністю та вільним режимом роботи. Нерегламентована зайнятість дає змогу істотно поповнити сімейний бюджет, зупинити зниження життєвого рівня населення. Однак вона не дає права на соціальний захист.

Нерегламентована зайнятість потребує відповідного регулювання. Об'єктивна основа її скорочення – висока дохідність і престижність праці за місцем основної та офіційної роботи, гарантія і стабільність зайнятості. Конкретні заходи – поєднання адміністративних методів регулювання (боротьба з криміногенними формами нерегламентованої зайнятості і корупцією, посилення ролі правоохоронних органів) з економічними (послаблення податкового тягаря, надання органами державної влади пільг в оренді приміщень, кредитів, створення і розвиток кредитних спілок).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.