Стратегії інвестування у звичайні акції
Інвестор вибирає акції у відповідності зі своїми інвестиційними цілями. По суті, усі ці цілі зводяться до трьох основних:
- Збереження капіталу.
- Накопичення капіталу.
- Одержання поточного прибутку.
Для досягнення цих цілей інвестори вдаються до різноманітних стратегій. До таких стратегій відносяться:
- стратегія довгострокового володіння;
- стратегія отримання високих прибутків на інвестований капітал;
- стратегія довгостроковою зростання інвестицій;
- агресивне керування портфелем акцій;
- стратегія спекуляції.
Стратегія довгострокового володіння. Цю стратегію використовують інвестори, основною ціллю яких с збереження інвестованого капіталу. Кошти розміщуються тільки у високоякісні акції, що циркулюють на ринку не менше 15-20 років і мають бездоганну репутацію. Ці акції купуються на значний термія – більш 10 років. Велика частина прибутку, одержувана у вигляді дивідендних виплат, використовується для поповнення інвестиційного портфелю такими ж надійними або тими ж самими акціями. Така стратегія часто застосовується різними пенсійними фондами.
Стратегія отримання високих прибутків на інвестований капітал. Цю стратегію використовують інвестори, що використовують акції як джерело поточного прибутку. Для них істотне значення має саме надійний потік дивідендів. Для цього вони купують надійні і високоприбуткові акції. Оскільки основною ціллю інвесторів, що діють у рамках даної стратегії, с одержання високого і стабільного прибутку на інвестований капітал, зовсім не обов'язково, щоб акції мали значні відсотки зростання. Головне – надійність акцій і високий дивідендний прибуток.
Стратегія довгострокового зростання інвестицій. Дана стратегія припускає більш, високий ступінь ризику в порівнянні з двома попередніми, а також достатньо високу торгову активність, що полягає в досить великій кількості угод. Використовуються акції значних, надійних компаній, що постійно зростають. Портфель акцій періодично переглядається, і змінюється його склад – купуються нові багатообіцяючі акції і продаються ті, потенціал яких, на думку інвестора, у значній мірі вичерпаний. Дивіденди у цій стратегії розглядаються як додаткове джерело прибутку, тому що по багатьом акціях зростання вони взагалі не виплачуються.
Агресивне керування портфелем акцій. Агресивне керування портфелем акцій дуже подібне до стратегії довгострокового зростання інвестицій. Різниця полягає у часових рамках. Якщо інвестиційний обрій попередньої стратегії складає 2-3 року, то при даній стратегії інвестор планує одержати такий же прибуток за 8-10 місяців. Відповідно це накладає великі вимоги на інвестора. Він повинен присвячувати багато часу аналізу ринку й акцій, постійно стежити за станом економіки, розуміти інвестиційний процес, мати відповідні індивідуальні навички.
Набір інвестиційних інструментів, що використовуються при роботі як за цією стратегією, так і за стратегією довгострокового зростання інвестицій, аналогічний – прибуткові акції зростання, оборонні акції, але торгова активність на порядок вища.
Стратегія спекуляції. Найбільш ризикована стратегія, яка може принести як фантастичний прибуток, так і катастрофічні збитки, аж до повної о розорення. Це скоріше гра, а не інвестування, тому що процес аналізу компаній і ринку відходить на другий план, а іноді й і зовсім відсутній. На перший план виходить знання ринкової психології, власна психологічна усіалешсть і холоднокровность, а також уміння застосовувати деякі методи технічного аналізу.
З розвитком Інтернету у останні роки (1999 -2002) багато інвесторів отримали прямий доступ до торгівлі на американських біржах і в системі NASDAQ, у зв'язку з чим гак званий «дэйтрэндінг» набув великої популярності, тобто метод торгівлі, при якому інвестори «ловлять» зміну курсу акцій на 0,15-0,25 долара. Таким чином, за один торговий день інвестор може провести декілька десятків операцій з купівлі-продажу акцій. Якщо в кого-небудь, хто читає ці рядки, виникло гостре бажання спробувати «дэйтрэндінг» на собі, ми настійно рекомендуємо спочатку поторгувати «віртуально» (це дозволяють інтернет-сайти) не менше півроку і вже потім ще раз, запитати себе, «а чи варто мені цим займатися?».