Психологічні особливості тактики допиту неповнолітніх
В умовах сьогодення та враховуючи чинне законодавство, оперативно-розшукову діяльність не можна уявити без проведення допиту. Допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на одержання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.
З поміж видів допиту особливе місце належить допиту неповнолітніх. Підготовка і проведення допиту неповнолітніх та малолітніх зумовлені віковими та психологічними особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей є досить важливим для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.
Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. Проте, особливості психіки неповнолітніх без сумніву, впливають на процес формування і давання показань, а тому обов’язково мають враховуватися при проведенні допиту. Так, серед вчених панує думка, що дітей варто допитувати тільки у крайніх випадках, коли без їх показань неможливо встановити істину у кримінальному провадженні, бо допит може негативно вплинути на їх психіку. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: дитячій вік (до 1 року); раннє дитинство (від 1 до 3 років); дошкільний вік (від 3 до 7 років); молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років); підлітковий вік (від 11 до 14-15 років); старший шкільний вік (від 14 до 18 років).
Кримінальний процесуальний кодекс України (далі по тексту – КПК України) закріплює особливості виклику і допиту неповнолітньої або малолітньої особи (статті 226 та 227 КПК України). Вказаним нормативно-правовим актом передбачено присутність при допиті неповнолітньої або малолітньої особи певних осіб: законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря. Варто також враховувати, що дитина, як правило, легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильна до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважною. Тому її допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті. Тривалість допиту неповнолітніх, особливо малолітніх свідків та потерпілих повинна визначатись не тільки завданнями, які поставлені перед слідчими органами, але перш за все індивідуально-психологічними віковими особливостями допитуваних. На думку М.М. Коченова продуктивно можуть давати свідчення: діти 3-5 років біля 15-20 хвилин; діти 5-7 років – в межах 20-25 хвилин; діти 7-10 років – від 25 до 35 хвилин. Якщо за цей час не все вдалось з’ясувати, обов’язково потрібно зробити перерву на допиті.
Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Необхідно також підкреслити, що допиту малолітньої особи властиво багато особливостей. Однією з них є те, що дитина віком 7-8 років ще не в змозі побічно охопити та послідовно описати побачене. Тому в структурі допиту немає фрази про вільну розповідь, він проводиться у формі запитань-відповідей. Звідси зрозуміло, що всебічність та повнота допиту неповнолітнього цілком визначається кількістю заданих йому питань. Що ж стосується підлітків, то їх притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації. Для старшого шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи).
Саме тому важливо встановити з неповнолітнім психологічний контакт, що передбачає проведення бесіди на теми спорту, навчання, нових фільмів, ігор тощо. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Тактичні прийоми, що слід застосовувати в процесі допиту залежать від особистості підлітка. У випадку допиту розбещених і недисциплінованих неповнолітніх, необхідно проявляти серйозність і суворість і, навпаки, якщо допитуваний є сором'язливим, невпевненим - слід підбадьорити та заохотити його.
Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Очевидно, що допит малолітнього повинен проводитися у дуже спрощеній, гральній формі, причому, по можливості, на його лексиконі. Тільки у цьому випадку можна буде вважати, що питання правильно зрозуміле малолітнім, а це – запорука адекватної відповіді. Доцільно застосувати допомогу педагога як спеціаліста у галузі дитячої, зокрема маловікової, психології.
Слід зауважити, що створення комфортних умов для неповнолітньої або малолітньої особи під час її допиту є необхідним елементом не лише суто тактичного, а й морально-етичного характеру. Адже тільки вдало обрані слідчим тактичні прийоми проведення допиту неповнолітніх або малолітніх осіб сприятимуть стимулюванню надання ними правдивих свідчень щодо відомих їм фактів.
Враховуючи викладене, необхідно підкреслити, що при проведенні допиту неповнолітніх, ефективного результату можна досягти тільки у разі врахування усіх істотних особливостей та належної підготовки до відповідної слідчої дії.
Джерело: Дрозд Ю.С. «Психологічні особливості тактики допиту неповнолітніх»