Види посередницьких операцій

Залежно від характеру взаємодії між експортером і торговим посередником і функцій, які виконує торговий посередник, розрізняють: операції з перепродажу, комісійні, агентські та брокерські.

Операції з перепродажу здійснюються торговим посередником від свого імені та за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник самостійно виступає стороною договору як з експортером, так і кінцевим покупцем, і стає власником товару після його оплати.

Розрізняють два види операцій з перепродажу. До першого належать операції, в яких торговий посередник стосовно експортера виступає як покупець, що купує товари на основі договору купівлі-продажу. Він стає власником товарів і може реалізувати їх на свій розсуд на будь-якому зарубіжному ринку і за будь-якою ціною. Відносини між експортером і такого роду посередником припиняються після виконання сторонами своїх обов'язків за договором купівлі-продажу. Назви таких посередників різноманітні, що зумовлено торговельними звичаями різних країн. Так, у Великобританії та США такі посередники дістали загальної назви купці (merchants), торговці чорними металами – стокхолдери (stockholders), торговці какао – дилери (dealers), а у Німеччині такі посередники мають назву хендлерн (handlern). Найчастіше такий тип посередників називається дилерами.

У системах збуту товарів дилери посідають положення, найближче до споживачів. Вони займаються перепродажем товарів за свій рахунок та від свого імені, а прибуток від їх діяльності формується за рахунок різниці цін купівлі та продажу товарів. Відповідно до укладених договорів вони можуть також виконувати окремі доручення продавців – інформувати про кон'юнктуру ринку, вживати заходів з просування товару, надавати послуги з технічного обслуговування тощо.

До другого виду належать операції, за яких експортер і торговий посередник підписують договір про продаж товарів на певній території та на конкретний термін з глибокою деталізацією всіх інших аспектів угоди. Назви торговців за таким договором мають свої особливості в романо-германській та британській галузях права. У Великобританії та США вони дістали назву дистриб'юторів (distribytors), а у Німеччині – фетрагехендлерн (vetragshandlern).

Дистриб'ютори займаються продажем товарів від власного імені та за власний кошт. Вони самостійно відповідають за всі види ризиків, пов'язаних із псуванням чи втратою товарів, а також з неплатоспроможністю покупця.

Дистриб'юторські угоди вигідні експортерам тим, що:

• дають можливість виходу на нові ринки і забезпечують на них рекламу його товару протягом встановленого в контракті терміну (часто подібного роду угоди підписуються на 3–5 років з можливістю подальшого подовження за згодою сторін);
• укладаються з фірмами, які мають власну збутову мережу (при великих і постійних обсягах реалізації дистриб'ютор, що в даному разі дістає назви генерального агента, організує свою мережу збуту, що складатиметься з субагентів, які працюють у певних регіонах, і дилерів, що обслуговують окремі населені пункти);
• супроводжуються договорами купівлі-продажу на постачання товарів;
• гарантують, на відміну від договорів консигнації, отримання платежу за товар одразу після його постачання.

Для дистриб'ютора вигідність подібних договорів зумовлена його великою комерційною незалежністю, самостійністю щодо встановлення цін, а також дуже часто набуттям монопольного права на продаж товарів експортера на своїй території.

Для найменування контрактів, в яких перепродавець організує збут товарів виробника на певній території, в англійській мові вживається термін «distributorship», у французькій – «concession commerciale» або («соnсеssion de vende» та у німецькій – «Vetrafshandlervertrag» або «Еіgenhandler vertrag».

Однак у практиці часто використовуються терміни «agent» (агент), «соттеrсіаl аgеnt» (комерційний агент), «gепеrаl аgеnt» (генеральний агент), хоча в комерційному праві ці терміни мають різне значення. Поняття «importer» або «gепеral ітроrter» іноді вживаються для того, аби підкреслити, що дистриб'ютор відповідає за організацію збуту в конкретній країні.

Сторонами в контрактах цього типу є грантор (grапtor) або виробник (тапиfacturer), або принципал (рrіпсіраl) – особа, що надає право, та особа, якій таке право надається – гранті (grапtее), дистриб'ютор (distributor). При цьому принципал не обов'язково є виробником, він може бути також торговцем, експортером.

Міжнародною торговельною палатою (МТП) розроблені Типовий дистриб'юторський контракт МТП (публікація № 518) та Керівництво з укладання міжнародних дистриб'юторських угод (публікація № 441). У цих документах зазначається, що дистриб'ютор не є простим перепродавцем, діючим як оптовий торговець, він має тісніші зв'язки з виробником, зокрема:

• як перепродавець дистриб'ютор здійснює просування та/або організацію збуту на закріпленій за ним території;
• виробник втрачає привілейовані позиції на території дистриб'ютора, якому часто надається виключне право збуту;
• відносини встановлюються на узгоджений період, і це лежить в основі співробітництва, яке, згідно з визначенням, не може бути епізодичним;
• у ході таких відносин між сторонами виникають тісні довірчі стосунки;
• збут виробів супроводжується зазвичай обмеженням свободи дій дистриб'ютора, зокрема зобов'язанням утримуватися від конкуренції;
• дистриб'ютор майже завжди здійснює збут товарів під відповідними товарними знаками.

У документах Міжнародної торговельної палати також підкреслюється, що дистриб'ютор не є посередником, він – дилер, який закуповує товари для подальшого їх перепродажу від свого імені.

Поширення у міжнародній торгівлі набули також комісійні операції, контрагентами в яких виступають комісіонер (посередник) і комітент. При здійсненні таких операцій комісіонери; отримують право пошуку партнерів і підписання з ними контракт ту від свого імені, але за рахунок продавця чи покупця (комітент та), який бере на себе комерційні ризики. У договорах комісії обумовлюються:

• мінімальні і максимальні ціни при імпорті та експорті товарів;
• терміни постачання обумовлених партій товару;
• граничні технічні і якісні характеристики товару;
• відповідальність комітентів перед комісіонерами і комісіонерів перед комітентами;
• розміри і порядок виплати комісійних винагород.

Важливою частиною таких договорів є викладення повноважень комісіонерів за комерційними і технічними умовами майбутніх угод. Часто договори визначають обов'язки комісіонерів кожного разу узгоджувати з комітентами головні умови контрактів, такі як кількість товару, терміни поставок, ціни, умови кредитів тощо. Комісіонери перед третіми особами виступають як продавці. Вони відповідають за збереження товарів комітентів, що знаходяться в їх розпорядженні, зберігають право власності на ці товари до переходу його на покупців. Тому часто договори комісії містять обов'язки комісіонерів страхувати товари на користь комітентів.

Комісіонери несуть матеріальну відповідальність за збитки, спричинені перевищенням повноважень комітентів. Вони не відповідають за виконання третіми особами обов'язків по платежах, за винятком тих випадків, коли така відповідальність передбачена у комісійних угодах – договори делькредере. В останніх вказуються ціна (максимальна чи мінімальна), а також термін передачі грошей комісіонером комітенту.

Якщо комісіонер отримує замовлення на купівлю товарів від імпортера, то воно має назву індента, який може бути закритим і відкритим. При закритому інденті імпортер обумовлює не тільки обсяги, якість і терміни поставки, а й конкретизує бажану фірму виробника, а при відкритому надає комісіонеру право вибору продавця. Договори комісії часто включають додаткові зобов'язання комісіонерів з надання комітентам спеціальних послуг (вивчення ринку, реклама, технічне обслуговування тощо) і щодо захисту їх комерційних інтересів.

Комісіонери можуть самостійно виступати у ролі продавців чи покупців товарів для їх подальшого перепродажу. Експортна комісійна операція у даному разі складається з двох послідовних угод купівлі-продажу між комітентом і комісіонером, з одного боку, і комісіонером та третьою особою – з іншого. При таких операціях комісіонер переказує гроші комітенту лише після отримання їх від покупця, одержуючи прибуток у вигляді різниці між ціною купівлі товару у комітента і ціною реалізації покупцеві (така методика практикується фірмою Аvon), або зафіксований у договорі комісії розмір винагороди у вигляді відсотків від суми угоди (така методика практикується фірмою Оriflame).

Договори комісії передбачають способи визначення розмірів і порядок виплати комітентами комісійних винагород, що покривають понесені комісіонерами витрати і забезпечують одержання прибутку (як правило, 1,5–3,5% від суми контракту). Розміри винагород за договорами делькредере зростають за умов прийняття комісіонерами додаткових гарантій.

Досить поширеною формою комісійних операцій є продаж товарів за умовами консигнації. Тобто експортер (консигнант) постачає товари, в основному масового попиту, на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну. Консигнатор здійснює платежі консигнанту в міру реалізації товару зі складу. Непродані до встановленого терміну товари консигнатор має право повернути консигнанту. За умови консигнації експортер кредитує посередника на середній термін реалізації товару.

Консигнаційна форма торгівлі використовується за слабкого освоєння ринку або за умов поставки нових товарів чи товарів масового виробництва, в стійкому збуті яких експортер невпевнений. Консигнаційні угоди виникають на основі договору консигнації, особливостями якого є:

• визначення суми вартості товарів, які одночасно зберігаються на консигнаційному складі і поповнюються залежно від ступеня їх реалізації;
• визначення терміну консигнації, протягом якого обумовлена сума повинна бути реалізованою (наприклад, товари на суму 100 тис. дол., термін консигнації – 1 рік);
• уточнення способу консигнації, який обирають сторони: незворотну, частково зворотну або зворотну.

Незворотна консигнація означає, що, якщо якась частина товару, зазначена в договорі консигнації, не буде реалізована, консигнатор бере на себе обов'язок купити її в консигнанта за тверду суму.

Частково зворотна консигнація означає, що консигнатор повинен реалізувати товар на певну частину суми, а товари на залишок суми, якщо їх не вдається реалізувати, повернути консигнанту.

Зворотна консигнація означає, що всі нереалізовані товари треба повернути консигнанту або подовжити термін консигнації чи дати на ці товари знижку.

Основною умовою консигнаційної угоди є збереження за комітентом права власності на товари до моменту їх реалізації покупцям. Однак це право не гарантує одержання платежів за реалізовані товари. Оскільки платежі за товари, що продаються з консигнаційного складу, повинні переказуватися консигнанту в міру реалізації товарів покупцям, найзручнішою формою є календарні платежі за відкритим рахунком з наданням консигнатором банківської гарантії на середню суму реалізації товару за 2-3 встановлені дні для розрахунків календарного періоду.

Агентські операції у міжнародній торгівлі полягають: у дорученні однією стороною, що має назву принципала, незалежній від неї іншій стороні, що має назву агента (торгового, комерційного); здійснення фактичних та юридичних дій, пов'язаних з продажем чи купівлею товару на обумовленій території за рахунок і від імені принципала. Агентські операції здійснюються на основі більш чи менш тривалої угоди, що дістала назву агентської. Комерційна агентська угода – найпростіший і, напевно, найпоширеніший спосіб організації продажу товарів у зарубіжних країнах.

Агент у більшості випадків є юридичною особою, яка зареєстрована у торговельному реєстрі. Хоча агент і зобов'язаний діяти у межах повноважень, визначених в агентській угоді, він не підлягає прямому контролю та нагляду з боку принципала. Незалежність агента полягає в тому, що він не є суб'єктом трудових відносин з принципалом і може здійснювати свою діяльність самостійно за певну винагороду (2–5% від вартості контракту).

Діяльність від імені і за рахунок принципала відрізняє його від купця і від торговця за договором, що здійснюють угоди від свого імені і за свій рахунок, а також від комісіонера, який, хоча і виступає перед третіми особами від свого імені, але здійснює угоди за рахунок комітента. Обсяг повноважень агента набагато ширший, ніж комісіонера. За агентською угодою він, як правило, виконує такі функції:

• інформує принципала про: кон'юнктуру ринку; технічні, валютні та митні правила, правила регулювання імпорту в своїй країні; всі дефекти, що були знайдені в обладнанні, проданому клієнтам; діяльність на своєму ринку конкурентів, їх ціни, умови платежу, технічні дані їх товарів; всі обставини, що мають значення для реалізації інтересів принципала на визначеній у договорі території;
• створює на ринку належну репутацію принципала та його продукції, а також проводить рекламну кампанію;
• здійснює післяпродажне обслуговування, якщо це обумовлено в угоді;
• організовує ділові контакти принципала з імпортерами (експортерами) товарів, з державними та іншими організаціями, від яких залежить прийняття рішення про розміщення замовлень.

Агент лише сприяє здісненню угоди купівлі-продажу, але сам у ній (як сторона контракту) не бере участі і не купує за свій рахунок товари. Він діє лише як представник принципала в межах відповідальності, покладеної на нього агентською угодою, а також виконує функції повіреного. В цьому полягає відмінність агентської угоди від договору на надання права на продаж.

Термін «агентська угода» має специфічний правовий зміст, і вживати його можна тільки щодо певного роду угод. Необгрунтоване використання цього терміна може призвести до застосування положень про агентську угоду до угод, що не є такими (зокрема, до договору про надання права на продаж), що, в свою чергу, може викликати серйозні непорозуміння.

Залежно від місця на ринку агентів поділяють на простих, з правом «першої руки», та ексклюзивних.

Прості агенти отримують право здійснювати збут певної номенклатури товарів принципала на обумовленій території і отримувати від нього винагороду. Така угода не обмежує права принципала, який може самостійно або через інших агентів виходити з цими ж товарами на той самий ринок без виплати простому агенту будь-якої винагороди або компенсації. В агентській угоді фіксується також обов'язок принципала не продавати самостійно або через інших посередників товари на цьому ринку на вигідніших комерційних умовах, ніж ті, що були запропоновані простому агенту. Проста агентська угода не гарантує посереднику стабільного положення на ринку, а принципал не може розраховувати на активну роботу агента. Тому прості агентські угоди укладаються здебільшого на короткий термін (до одного року).

Експортери, як правило, звертаються до послуг простих агентів при виході на нові зарубіжні ринки, укладаючи угоди навіть з кількома агентами з метою вибору найперспективнішого з них та надання йому згодом статусу ексклюзивного або агента з правом «першої руки».

Агентство з правом «першої руки» є різновидом простого. Згідно з договором про таке агентство принципал зобов'язаний спочатку запропонувати товар агенту і тільки після його відмови продавати товар на цьому ринку самостійно або через інших посередників без виплати винагороди агенту. Підставою для відмови можуть бути технічні характеристики, терміни постачання, ціна та інші умови, які, на думку агента, не сприятимуть просуванню товару на ринок. Ці умови, як правило, передбачаються в агентській угоді, що зумовлює подання відмови принципалу у письмовому вигляді.

Ексклюзивні агенти отримують монопольне право продавати товари принципала певної номенклатури на обумовленій території протягом встановленого терміну і отримувати за це винагороду. При цьому принципал втрачає право виходити на цей ринок з товарами, номенклатура яких була визначена в угоді, самостійно або через інших агентів. Якщо принципал продає свій товар самостійно або через інших посередників, він однаково зобов'язаний виплатити ексклюзивному агенту встановлену в угоді винагороду. Тому, підписуючи таку угоду, принципал повинен чітко оговорити, в яких випадках він зможе самостійно реалізовувати товар на ринку монопольного агента. Це трапляється у разі продажу товару безпосередньо державним органам або за умови постачання запчастин до раніше придбаного обладнання.

Така угода є вигідною як принципалу, так і агенту, бо вона дає агенту гарантію стабільного положення на ринку і сприяє інвестуванню капіталу у створення і функціонування збутової мережі. Це, в свою чергу, зумовлює активну збутову діяльність агента. Проте якщо ексклюзивний агент виявиться незаінтересованим у збуті товарів (внаслідок низької конкурентоспроможності товару, недостатнього розміру винагороди, зміни кон'юнктури ринку тощо), для принципала даний ринок виявиться закритим на весь термін дії угоди. Крім того, принципалу слід врахувати можливість недобросовісних дій конкурентів на предмет укладання монопольної агентської угоди і проведення політики пасивного збуту товарів принципала.

Для запобігання виникнення такої ситуації принципалу доцільно включати в угоду умови про обов'язки агента щодо реалізації певної кількості товарів протягом визначеного періоду, наприклад року. Однак, збільшуючи свої вимоги до агента, принципал ризикує наштовхнутися на завищення вимог агента стосовно підвищення розміру винагороди.

Принципової різниці у визначенні агентів у різних країнах немає, хоча у кожній із них є власні поняття і вживається своя термінологія щодо найменування сторін. Наприклад, у Великобританії і державах, що дотримуються норм британського права, сторони в агентській угоді звуться агент і принципал, у ФРН, Австрії, Бельгії, Фінляндії, Японії – торговий представник і підприємець, у Скандинавських країнах – агент і підприємець, у Франції – представник і підприємець, в Аргентині та Бразилії – повірений і довіритель. Проблема в даному разі полягає тільки в тому, що у Великобританії та США під інститутом агентства розуміються усі види посередництва.

Міжнародна торговельна палата розробила Типовий комерційний агентський контракт МТП (публікація № 496) та Керівництво з укладання комерційних агентських контрактів (публікація МТП №410), які складені з урахуванням практики міжнародної торгівлі, а також принципів, що визнаються більшістю національних законодавств у сфері агентських угод.

Брокерські операції здійснюються професійними посередниками, які сприяють укладанню угод між заінтересованими сторонами – клієнтами. Такі посередники задіяні у збуті та купівлі товарів, але самі не виступають стороною угоди; вони лише надають необхідну інформацію заінтересованим сторонам, які беруть на себе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, брокер не перебуває у договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень. Його головне завдання полягає в тому щоб знайти покупця для продавця (і навпаки), а також сприяти підписанню контракту між ними. Посередники з такого роду обмеженими функціями в англо-американському праві називаються брокерами (brokers), німецькому – маклерами (maklers), а y французькому – куртьє (curter).

Брокерські, або маклерські, операції з підготовки угод зводяться до надання замовнику комерційної інформації про стан ринку, пошуку контрагента та ведення з ним переговорів на основі отриманих від клієнта матеріалів (специфікації, прейскурантів тощо), підготовки проекту контракту, направленню кожній стороні підписаних відповідним чином примірників контракту, доставки сторонам іншої документації щодо здійснення угоди.

Окрім цього, брокер може також здійснювати:

• контроль за виконанням контракту та пред'явленням рекламацій;
• обов'язки делькредере, тобто надавати гарантію платоспроможності покупця;
• підбір партії товару певного асортименту;
• постійне інформування щодо кон'юнктури та тенденцій розвитку товарного ринку.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони чи приймати від неї комісію, за винятком тих випадків, коли на те є згода клієнта. Тому іноді посередниками виступають два брокери: один працює за дорученням продавця, інший – покупця. Винагороду за посередництво брокер, як правило, одержує від тієї сторони, яка звернулася до нього першою. Така винагорода дістала назву брокерідж. Її розмір при товарних операціях коливається в межах від 0,25 до 3% вартості угоди. З брокерами можуть укладатися угоди, що розширюють їхні обов'язки – великі брокерські компанії співробітничають з банками в кредитуванні покупця, іноді самі виступають кредиторами, а також можуть брати на себе гарантію за покупця, що підвищує розмір їх винагороди інколи до 3–5%. Слід зазначити, що охарактеризовані види посередництва у чистому вигляді зустрічаються рідко. Найчастіше посередники представляють інтереси експортерів та імпортерів за багатьма видами товарів. Більше того, один і той же посередник може працювати з однією промисловою фірмою на основі різних угод.