Адміністративні методи регулювання зовнішньої торгівлі
Превентивне (від лат. preventivus – запобіжний) правове регулювання – це сукупність інструментів правового характеру, за допомогою яких здійснюється вплив на напрями, умови, обсяги зовнішньої торгівлі до початку виконання експортно-імпортної угоди. До них належать міжнародні торговельні договори, угоди, протоколи та застереження в угодах.
Міжнародні торговельні договори та угоди – вид міжнародних договорів та угод, що регулюють торговельно-економічні відносини між країнами. Торговельні договори, договори про торгівлю та мореплавство, торговельні угоди створюють договірно-правову базу торговельно-економічних відносин між країнами, встановлюють принципи взаємовідносин, визначають їх правовий режим, сферу застосування (регулювання митного обкладання, застосування нетарифних обмежень, розвиток транспортних зв'язків, торговельної та пов'язаної з нею діяльності), надають право створювати торговельні представництва на території один одного. Угоди про торгівлю та платежі встановлюють кількість і номенклатуру товарів, що поставлятимуться у період дії угоди, та містять зобов'язання сприяти обопільній торгівлі, а також домовленості щодо здійснення та регулювання платежів між господарюючими суб'єктами даних країн. До торговельних договорів та угод належать також податкові угоди, угоди про режим інвестування, домовленості про транзит товарів тощо.
Спеціальні торговельні угоди конкретизують зобов'язання сторін: про сприяння в будівництві об'єктів, про співробітництво в окремих галузях економіки, торгівлі тощо.
Застереження в угодах – спеціально зазначені в договорах умови, згідно з якими регулюватимуться відносини сторін, що домовляються, в разі настання непередбаченої раніше, але цілком вірогідної події. Об'єктом застереження можуть бути всі аспекти та умови виконання торговельної угоди або контракту. Найбільшого поширення дістали захисні застереження – умови угод та контрактів, що передбачають можливості зміни початкових умов договору в процесі його виконання з метою захисту від різних ризиків.
Захисні застереження діють за принципом «якщо..., то...». Країна, юридична або фізична особа, що включила захисне застереження в міжнародну угоду або контракт, отримує можливість, не порушуючи умов угоди відмінити надану пільгу, поступку, преференцію або ввести додаткові заходи, якщо склалась ситуація, що вимагає таких дій.
У міжнародно-правовій практиці застосування захисних застережень регулюється двосторонніми і багатосторонніми угодами. Для країни захисне застереження дає змогу підвищити гнучкість і маневреність зовнішньоторговельної політики, вибірково, відповідно до національних інтересів, скасовувати попередні поступки та вводити нові торговельні бар'єри.
Крім того, в торговельних угодах і контрактах застосовуються такі основні застереження:
- Валютне застереження – умова, що включається в угоди для страхування кредитора та експортера від ризику падіння курсу валюти платежу з моменту укладання контракту до моменту його оплати.
- Інфляційне застереження – умова, що передбачає зміну рівня оплати, вартості у зв'язку з інфляційним підвищенням цін.
- Податкове застереження – умова, згідно з якою кожна сторона зобов'язується за свій рахунок сплатити всі податки та збори відносно цієї угоди на території своєї країни; регулює відносини між експортерами та імпортерами стосовно сплати податків.
- Патентне застереження – умова експортного контракту, відповідно до якого експортер зобов'язується поставляти патентно чистий товар (на момент укладання контракту), а імпортер повинен не пізніше відповідного терміну, в разі надходження інформації, повідомити експортера про права та домагання третіх осіб.
- Ескалаторне застереження – умова контракту, що дозволяє врахувати зростання витрат на виробництво (реалізацію) при розрахунках за товари/послуги.
У міжнародній контрактній справі застосовуються й інші застереження: щодо прихованих дефектів, щодо страйку, арбітражне, про підвищення або зниження ціни тощо.
Торговельні режими – це умови торговельно-економічних відносин між даною країною та іншими державами, що визначаються відсутністю або наявністю між ними відповідних торговельних угод та їх змістом.
Звичайний режим існує між державами в разі відсутності міжнародної торговельної угоди і не передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку будь-яких пільг у торгівлі. Такі країни застосовуватимуть до товарів, що ввозяться, максимальні ставки мита (за умови використання складного митного тарифу).
Режим найбільшого сприяння – принцип міжнародних торговельно-економічних відносин, згідно з якими держави на взаємній основі надають одна одній переваги та пільги стосовно ставок мита і митних зборів, податків тощо, якими користується та (або) користуватиметься будь-яка третя держава. Режим найбільшого сприяння є головним у діяльності ГАТТ. Він передбачає надання на багатосторонній основі митних пільг, а також преференцій стосовно внутрішніх податків і зборів, якими обкладається виробництво, обробка та обіг імпортованих товарів. Поширення режиму найбільшого сприяння веде до створення рівних умов для конкуренції в зовнішній торгівлі.
Преференційний режим – особливий пільговий режим здійснення торговельно-економічних зв'язків, що надається однією державою іншій без поширення на треті країни. Найчастіше застосовуються такі інструменти преференційного режиму, як мінімізація або повне скасування мита, пільгове кредитування та страхування експортно-імпортних операцій, спеціальний валютний режим тощо. Преференції надаються на підставі укладених двосторонніх і багатосторонніх угод, участі в регіональних інтеграційних угрупованнях, наднаціональних міжнародних організаціях.
Дискримінаційний режим як сукупність дискримінаційних заходів різного характеру (митно-тарифних і нетарифних) застосовується однією країною стосовно іншої, як правило, в разі виникнення між ними напружених відносин або конфронтації. Заходи дискримінації в торгівлі можуть застосовуватися і на колективній основі (ембарго, економічна блокада, бойкот).
Митне регулювання – комплекс заходів та інструментів впливу на міжнародну торгівлю, що реалізуються через мит ну систему. Оскільки ці заходи підпорядковані меті зовнішньоторговельної політики, то їх називають митною політикою. Митне регулювання здійснюється за допомогою нижченаведених складових:
- митний тариф;
- митні платежі;
- митні процедури.
Митний тариф – систематизований перелік товарів і відповідних ставок мита, які застосовуються для розрахунку ввізного (імпортного) або вивізного (експортного) мита на зазначені товари. В митному тарифі товари об'єднані в групи за походженням (промислові, рослинні, мінерали тощо) та ступенем їх обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби). По кожному товару зазначається ставка мита, якою він обкладається.
Правова основа митної системи держав створюється законами про митний тариф та нормами його застосування. Закони визначають принципи побудови митного тарифу, товарну класифікацію, правила і положення, що визначають митні процедури, ставки мита на окремі товари. Ці нормативні акти періодично переглядаються, доповнюються та змінюються відповідно до цілей зовнішньоторговельної політики. Законодавча влада завжди відігравала провідну роль у формуванні та розвитку митних систем держав, але в останні десятиріччя спостерігається тенденція передачі дедалі більшої частини функцій стосовно застосування митних тарифів, їх часткової зміни, маневрування ставками мита у компетенцію органів виконавчої влади. Це пов'язано з прагненням урядів досягти більшої гнучкості та дійовості митних тарифів, зробити їх оперативнішими щодо оптимізації міжнародної торгівлі країни. В цілому можна зазначити, що митно-тарифні заходи за формою мають адміністративний характер, а за економічним змістом і характером дії належать до ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обігу.
Сучасний митний тариф є складним торговельно-економічним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі, включаючи кілька обов'язкових елементів, від яких залежить ефективність і дійовість тарифу в цілому. До цих елементів належать:
- система товарної класифікації тарифу;
- структура тарифу;
- ставки мита;
- метод визначення країни походження товару.
За формою митний тариф є таблицею, яка поєднує всі ці елементи і за допомогою якої розраховується розмір мита.
Системи тарифної класифікації товару (міжнародні товарні номенклатури) є докладними переліками товарів, що розподілені за певною класифікаційною системою. Поділ товарів за групами в митних тарифах є складним торговельно-економічним інструментом: чим докладнішою є товарна система, тим ефективніше тариф може бути використаний у протекціоністських цілях. Питання розробки єдиних принципів класифікації товарів для митних цілей виник ще до Другої світової війни, а в повоєнний час тенденція до уніфікації номенклатури митних тарифів посилилась. До кінця 80-х років у міжнародній торгівлі використовувались такі класифікатори товарів:
- Стандартна міжнародна торговельна класифікація ООН розроблена ООН за ознакою ступеня обробки товарів та з метою зіставлення й аналізу показників розвитку зовнішньої торгівлі різних країн, а також для дослідження товарної структури міжнародної торгівлі;
- Єдина товарна номенклатура зовнішньої торгівлі країн – членів РЕВ (остання редакція 1984 р.) – класифікація товарів, що застосовувалась у зовнішній торгівлі між соціалістичними країнами;
- Брюссельська митна номенклатура – до 1988 р. офіційна товарна номенклатура Ради митного співробітництва, яку використовували майже всі індустріальне розвинуті країни.