Основні напрями психологічної науки

Одним з найбільш значущих для розвитку психології XX століття напрямів є психоаналіз, засновником якого вважається австрійський психолог і психіатр 3. Фрейд.

Психоаналіз грунтується на ідеї про те, що поведінка людини визначається не тільки його свідомістю, але і несвідомими потягами і бажаннями, до яких Фрейд відносив, перш за все, прагнення до любові і в той же час до смерті, руйнування. Ці потяги зосереджені в особливому структурному утворенні психіки, що отримало назву ”Ід” (Воно). Вторинний шар психіки – ”Его” (Я) – покликаний порівнювати потяги Ід з вимогами реального миру, представленими в ”Супер-его” (СВЕРХ-Я), – носієві моральних стандартів. Оскільки вимоги Ід і Супер-его несумісні, Его перебуває в стані конфлікту, напруги, від якої рятується за допомогою спеціальних психологічних защит (витіснення, проекції, сублімації і ін.).

Учення 3. Фрейда розвинули його учні. Так, центральною ідеєю А. Адлера (1870-1937), творця індивідуальної психології, є теза про несвідоме прагнення людини до досконалості, яка визначається переживанням відчуття неповноцінності і необхідністю його компенсації.

По К. Юнгу (1875-1961), згідно принципам створеною їм аналітичній психології, психічний розвиток особи в цілому визначається колективним несвідомим (архетипами), що відобразили досвід людства.

Впливовим напрямом в психології з'явився бихевиоризм (від англ. Behaviour – поведінка), засновником якого вважають американського дослідника Д. Уотсона (1875-1958). Наукова програма Уотсона грунтувалася на схемі S R, згідно якої зовнішня дія, або стимул (S), породжує певну поведінку організму, або реакцію (R). Звідси слідував вивід: досить підібрати потрібний стимул, щоб отримати необхідну поведінку. Такі поняття внутрішнього, психічного світу людини, як свідомість, переживання, ігнорувалися, вважалися ненауковими.

Ще одним напрямом психологічної науки з'явилася гештальтпсихология (від йому. Gestalt – образ, форма). Виникнення даного напряму пов'язане в першу чергу з іменами німецьких учених М. Вертгеймера (1880-1943), К. Коффки (1886–-1941), В. Келера (1887-1967), які на противагу положенням асоціативної психології висунули ідею цілісності образу, властивості якого не можуть бути виведені з властивостей окремих його частин. Так, М. Вертгеймером була показана можливість сприйняття руху при фактичній його відсутності. У дослідах, що проводяться ним, два відрізки, що знаходяться один від одного на відстані, по черзі висвічувалися і затемнялися. Виявилось, що при зменшенні інтервалів часу між спалахами сприйняття двох відрізків змінялося сприйняттям переміщення одного відрізка. (Це явище, що отримало назву (ц-феномена, застосовується, наприклад, в світловій рекламі).

Основним завданням когнітивної (від латів. Cognilio – знання) психології, що виникла в 60-х роках XX в. як напрям психологічної науки, з'явився доказ вирішальної ролі знання в психічному розвитку людини. Представники цього напряму (Ж. Піаже, Дж. Брунер, А. Пайвіо, У. Найссер, Л. Фестннгер і ін.) зосередили свої зусилля на вивченні психічних, перш за все пізнавальних, процесів, які по аналогії з ЕОМ розглядалися як послідовні блоки збору і переробки інформації. В результаті бувальщини виявлені найважливіші властивості пізнавальної діяльності (залежність від зовнішнього середовища, вибірковість і ін.). Одне з основних понять когнітивної психології – схема (внутрішня програма збору і переробки інформації). Схема задає розгортання всіх пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення і ін.) подібно до того, як генотип визначає будова організму.

Одним з провідних напрямів сучасної психологічної науки є гуманістична психологія, яка, за визначенням одного з її основоположників А. Маслоу (1908-1970), є третьою силою, що протиставляє себе бихевиоризму і психоаналізу. На противагу бихевиоризму, орієнтованому на аналіз окремих подій, представники гуманістичної психології К. Роджерс (1902-1987), Г. Олпорт (1897-1967) та інші розглядають особу як єдине ціле. На відміну від психоаналітичного підходу предметом гуманістичної психології позначається психологічно здорова особа. При цьому гуманістична психологія стверджує, що людина спочатку добра або, в крайньому випадку, нейтральна; агресія, насильство виникають в результаті дії навколишнього середовища. Вищими основоположними потребами людини є потреба в самоосуществлении (самоактуализации) або, по В. Франклу (рід. 1905), основоположникові логотерапії, в знаходженні власного сенсу. Відповідно до цих уявлень в рамках гуманістичної психології розробляються підходи до забезпечення психічного благополуччя особи.

У 60-х роках XX століття позначився ще один напрям – трансперсональна психологія, що вивчає граничні можливості людської психіки з нетрадиційних позицій. Основними теоретичними джерелами трансперсональной психології є психоаналіз і східні філософські системи, принципи яких сформульовані на основі уявлень про енергетичну природу миру. В центрі цього напряму – так звані змінені стани свідомості, яких можна досягти за допомогою спеціального організованого інтенсивного дихання (З. Гроф) і персоною, трансцендентальної музики.

Вітчизняна психологія в XX столітті пішла по особливому шляху розвитку на основі філософії діалектичного матеріалізму. На розвиток уявлень про природу психічного, що склалися у вітчизняній психології, істотно вплинули роботи таких видатних учених, як І.М. Сеченов. І.П. Павлов, В.М. Бехтерев (1875-1927), Л.С. Виготський (1896-1934), А.Н, леонтьев (1903-1979), С.Л. Рубінштейн (1889-1960) і ін.

Так, Л.С. Виготський з'явився творцем культурно-історичної концепції психічного розвитку людини, в якій розкриваються механізми формування вищих психічних функцій (логічній пам'яті, абстрактного мислення і ін.) в процесі освоєння людиною культури.

А.Н. Леонтьев, учень і послідовник Л.С. Виготського, основну увагу приділяв вивченню будови і функціонування психічного віддзеркалення реальності в процесі діяльності.

У руслі теорії діяльності була розроблена концепція поетапного формування П.Я. Гальперіна (1902-1988), практична реалізація якої дозволяє підвищити ефективність навчання.

С.Л. Рубінштейн фундаментально досліджував взаємозв'язок внутрішнього і зовнішнього, сформулювавши принцип детермінізму при поясненні психічних явищ.

Видатний український психолог Г.С. Костюк (1899-1982) розглядав психічне явище як особливий вид діяльності, причому діяльності не мозку, а людини, яка більш менш усвідомлено створює власну психіку.

Останніми роками у вітчизняній психології робляться спроби об'єднати філософський, культурологічний і власне психологічний підходи до визначення суті психологічних явищ людського буття (А.У. Кирічук, В.А. Роменец і ін.). При цьому виникнення і розвиток всіх психічних феноменів визначаються взаємодією ситуативного, мотиваційного і інших компонентів вчинку як одиниці аналізу особи людини.

Джерело – глава з навчального посібника:

Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.