Методи виховання

Методи виховання – це сукупність засобів і прийомів, що впливають на психіку вихованця відповідно до заданої мети. Засоби виховання – це усне слово, методична допомога, підручники, художня література, наука, мистецтво, музика, спорт, засоби масової інформації і ін., з їх допомогою вихователь формує і розвиває відчуття, мотиви, якості, відносини. Прийоми виховання – це приватні способи використання вихователем засобів виховання. Метод виховання ефективний лише за наявності в нім перевірених на практиці засобів і прийомів і узгоджується з іншими методами виховної роботи.

Основні методи виховання:

1. Метод прикладу включає засоби і прийоми, що враховують природну схильність людини до наслідування, копіювання яскравих зразків і ідеалів. З наслідування розгортається генна програма психіки людини. Чим більше слів чує дитина, тим раніше починає говорити, чим частіше бачить позитивні вчинки, тим швидше розвиває етичні якості. В процесі виховання діють дві сили: позитивна і негативна. Тому вихователеві необхідно застосовувати не тільки приклади для наслідування, позитивні, але і приклади відштовхуючі, негативні.

2. Метод вправи є системою багатократних повторень спеціальних дій і вчинків, що ускладнюються, в цілях формування особових якостей, умінь і звичок правильної поведінки. Вимоги до використання методу вправ: – усвідомлення вихованцем потрібності виконуваної вправи; повторення не тільки дій і вчинків, але і що викликають їх потреби і мотиви; індивідуалізація кількості повторень і дій; успіх в розвитку якостей і звичок повинен бути відмічений, оцінений, підкріплений заохоченням; вихователь зобов'язаний пам'ятати про перехід кількісних змін в якісних. Вправи у вихованні відрізняються від учбових вправ: багато хто з них включається в життя і побут учнів і виконуються непомітно для них самих. Успіх залежить: від систематичності вправ, від уміння вихователя нарощувати труднощі, різноманітити і ускладнювати діяльність.

3. Метод привчання – це система добре продуманої організації навчання, життя і побуту що вчаться, що привчає їх до порядку, розумної поведінки. Привчання є різновидом методу вправи, але, не дивлячись на взаємозв'язок між ними, існують деякі відмінності. Педагогіка вважає, що виховний вплив на дитину взагалі починається з привчання виконувати певні обов'язки і правила. Батьки учать його говорити, самостійно мислити, вирішувати посильні завдання самообслуговування, далі привчають до чіткішого виконання вимог дорослих, контролюють його вчинки і слова. Метод привчання варіюється залежно від віку і індивідуальних відмінностей учнів. Систематичне виконання доручень виховує у учнів відповідальне відношення до дорученої справи, акуратність, старанність.

4. Метод переконання – усна дія на свідомість що вчиться за допомогою логічних доказів, дозволяє сформувати у нього систему знань, цінностей і ідеалів. Результатом методу переконання є переконаність людини як стійка властивість особи, що визначає рівень світогляду, що реалізовується в діяльності і вчинках. Особиста переконаність вихователя, його бажання допомогти вихованцеві позбавитися від помилкових поглядів, витримка і терпіння – необхідні умови успішності методу переконання. Велике значення має активна взаємодія переконливого і такого, що переконується. Переконувати що вчаться слідує словом і справою. Розривши, суперечність між словом і справою завдає великого збитку вихованню. Переконання справою полягає в такій організації виховання, при якій учні приходять до правильних виводів на основі особистого досвіду роботи і підтверджують свої погляди, оцінюючи діяльність інших людей.

5. Метод навіювання – це комплекс способів інформаційної дії на психіку людини, пов'язаної із зниженням логічності і критичності мислення і сприйняття установок, вимог на підсвідомому рівні. Навіювання (або суггестія) досягається вербальними і емоційними засобами за участю певних жестів, міміки, дій вихователя. Навіювання підрозділяється на: пряме і непряме; навмисне і ненавмисне. Окрім прямого навіювання (відбувається при безпосередньому спілкуванні на певну тему) у вихованні учнів застосовується і непряме навіювання (що повідомляється вихованцеві інформація не нав'язується, а підноситься у вигляді розкриття якого-небудь нейтрального відношення до вчинку). Іноді застосовують непряме засудження (негативне навіювання) – засновано на цікавості, бажанні порушити заборону і спробувати те, що не можна; може здійснюватися шляхом некритичного узагальнення фактів, односторонньої думки, інтригуючого повідомлення.

6. Метод змагання є сукупність дій вихователя, за допомогою яких він розвиває у вихованців дух здорової конкуренції, потребу бути першими. Змагання активізує учбову діяльність і поведінку як особи, так і групи. Особа набуває якостей: співпраці, взаємодопомоги, іноді і хворого азарту. Вихователеві потрібно розібратися з характером суперництва і прийняти відповідні заходи до того, щоб в групі не культивувалася заздрість, недоброзичливість, ворожнеча. Суперництво повинне бути чесним між рівними по силі і розуму що вчаться, щоб перемога переходила то до одного, то до іншого. Змагання – це гра, можливість самовираження, довести свою перевагу, виграти і перемогти. Яка дитина в грі, такий він буде і в роботі, якщо зацікавить як і в грі.

7. Метод заохочення – комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різноманітної діяльності що вчаться, їх успіху у вихованні. Заохочення відображає позитивну оцінку вихователя дій і вчинків вихованця. Заохочення визначається характером справ, які виконуються такими, що вчаться і тій або іншій обстановці. Вихователь, оголошуючи заохочення, враховує індивідуальні особливості вихованця, сприйнятливість до заохочення, мотивацію вчинку, минулу поведінку. Метод заохочення вбирає в себе різноманітні прийоми. Схвалення використовується в момент або після завершення правильної діяльності, виражається у вигляді репліки: «легінь», поєднується з позитивним відношенням вихователя. Похвала застосовується, щоб задовільну поведінку вихованця підняти до хорошого, а хороше – до відмінного. Похвала висловлюється або оцінкою. Заохочення застосовується в двох основних формах – моральною (підтримка, подякою, увагою, хорошим відношенням) і матеріальною (нагороди подарунком, грошовими преміями, різними предметами).

8. Метод примушення – система прийомів, за допомогою яких вихователь примушує вихованця розвивати і удосконалити кращі якості і відмовлятися від поганих звичок. У основі примушення лежить засудження дій і вчинків вихованця, які протиречать нормам, вимогам вчителя і школи. Мета примушення – допомогти що вчиться усвідомити свою провину, виправити свої помилки і не допустити їх в майбутньому. Основними прийомами примушення є: нагадування, попередження, заборона, критика, несхвальний відгук, зміна особистого відношення вихователя до вихованця в гіршу сторону, засудження на зборах, зауваження, догана усно або погана оцінка по поведінці. До сильнодіючих засобів примушення відносяться різноманітні види покарання: покарання зміною відношення, покарання – умовність, покарання – засудженням групи, покарання – стягнення. Покарання зміною відношення – строгий тон, погляд вихователя. Умовне покарання оголошується учневі і ставиться завдання виправитися найближчим часом. Покарання – засудження групою застосовується як строгіша міра із залученням громадської думки. Найстрогішою мірою покарання є адміністративне або дисциплінарне стягнення, оголошене йому перед групою або в наказі директора учбового закладу.

Джерело – глава з навчального посібника:

Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.