Виробничо-фінансові можливості підприємства

Виявлення структури конкурентоспроможного потенціалу, його діагностика, аналіз конкурентних переваг і слабких сторін діяльності підприємства складають основу стратегічного аналізу його конкурентоздатного потенціалу. Проведення аналізу вимагає докладного вивчення особливостей кожного елементу, створюючого конкурентоспроможний потенціал.

Виробничий потенціал. Виробничий потенціал – це сукупність вартісних і натурально-речовинних характеристик виробничої бази, що виражається в потенційних можливостях проводити продукцію певного складу, технічного рівня і якості в необхідному об'ємі. Виробничий потенціал як елемент конкурентоздатного потенціалу прагне до цілей, які переслідує в планованому періоді суб'єкт стратегічного планування. Сформований протягом десятиліть в умовах адміністративної економіки підхід до управління підприємством, такий, що припускає жорсткий розподіл фінансових і матеріальних ресурсів, виробив певні стереотипи в його розвитку і перетвореннях. Важливість постійного розвитку підприємства підкреслювалася багатьма ученими, при цьому розвиток розглядався в різних напрямах, основними з яких є технічний розвиток і переозброєння, реконструкція і модернізація підприємства. Питанням підвищення конкурентоспроможності підприємства увага по суті не приділялася.

Формування конкурентоздатного потенціалу підприємства безпосередньо пов'язане з можливостями його виробничого потенціалу. Для успішного вивчення проблеми максимального використання виробничого потенціалу підприємства доцільно, перш за все, визначити його зміст і структуру. Можна привести приклади, коли із-за неточного розуміння складу виробничого потенціалу, відсутність комплексного підходу до розгляду давалася неповна його оцінка.

Виробничому потенціалу як складній системі присвячена обмежена кількість робіт. Одним з перших виробничий потенціал охарактеризував А.І. Анчишкин, включивши в нього набір ресурсів, які в процесі виробництва приймають форму чинників виробництва. Цей ресурсний підхід до концепції виробничого потенціалу свого часу набув достатньо широкого поширення серед економістів.

Сьогодні найвиразніше виділяється декілька напрямів у визначенні виробничого потенціалу, намітилися дві "ресурсні" позиції. Перша – виробничий потенціал є сукупність ресурсів без урахування їх взаємозв'язків і участі в процесі виробництва. Дану позицію розділяє ряд авторів. Так, Л.І. Абалкін вважає, що потенціал є узагальнена, збірна характеристика ресурсів. На думку Д.А.Черникова виробничий потенціал характеризується сукупністю ресурсів без урахування реальних взаємозв'язків, що складаються в процесі виробництва.

Особливість думок авторів другої ресурсної позиції полягає в трактовании виробничого потенціалу як сукупності ресурсів, здатних проводити певну кількість матеріальних благ. Наприклад, Е.Б. Фігурнов вважає, що виробничий потенціал характеризує ресурси виробництва, кількісні і якісні їх параметри, що визначають максимальні можливості суспільства по виробництву матеріальних благ в кожен даний момент.

Аналогічну позицію займає В.І. Свободін, розглядаючи виробничий потенціал як сукупність спільно функціонуючих ресурсів, що володіють здатністю проводити певний об'єм продукції. На думку Д.К. Шевченко виробничий потенціал є сукупність виробничих ресурсів, що сполучених в процесі виробництва, володіють певними потенційними можливостями в області виробництва матеріальних благ і послуг.

Разом з ресурсним підходом до визначення суті виробничого потенціалу в економічній літературі зустрічаються і інші підходи, близькі до оцінки виробничої потужності. Так, Ю.Ю. Донец рахує виробничий потенціал синонімом виробничої потужності підприємства, об'єднання і тому визначає його як максимально можливий річний, добовий, годинний або віднесений до іншої тимчасової одиниці об'єм випуску продукції. Крім того, на його думку поняття "Виробничий потенціал" носить переважно територіальний характер і розповсюджується на сукупність виробництв, розташованих на певній території.

Е.П. Горбанів під виробничим потенціалом розуміє масштаби виробництва суспільного продукту і національного доходу. С.А. Белова вважає, що виробничий потенціал є синтетичним показником рівня розвитку економіки.

В даний час існує декілька основних напрямів у визначенні виробничого потенціалу. Л.І. Абалкін і Д.А.Черникова виробничим потенціалом вважають кількість і якість ресурсів, які має в своєму розпорядженні господарська система, без урахування реальних взаємозв'язків, що складаються в процесі виробництва, Е.Б. Фігурнов, В.І. Свободін, Д.К. Шевченко – сукупність ресурсів, здатних проводити певну кількість матеріальних благ. Ю.Ю. Донец виробничий потенціал ототожнює з виробничою потужністю підприємства. Виходячи з цих концепцій, у виробничий потенціал включаються різні ресурси:

• тільки основні виробничі фонди і потужності (Е.А. Іванов, В.К. Фальцман);
• основні виробничі фонди і кваліфіковані кадри трудящих (Т.С. Хачатуров);
• ресурси робочої сили, засобів і предметів праці і залучені у виробництво запаси корисних копалини (Е.Б. Фігурнов);
• виробничий апарат і рівень технології, природні ресурси і матеріально-сировинний баланс, існуючу систему комунікацій, техніку, організацію і систему отримання, переробки і переміщення інформації, а також науково-технічний потенціал і кадри сфери виробництва, їх кваліфікацію і загальну підготовку (С.А. Хейнман);
• виробничі фонди, кадри, ресурси управління і організації виробництва, а також науково-технічну інформацію (В.М. Архипов).

Таким чином, відмінності в підходах до визначення поняття і змісту потенціалу свідчать про те, що чітке визначення терміну «виробничий потенціал» ще не сформувалося.

Проаналізувавши основні підходи до визначення виробничого потенціалу, можна зробити висновок, що підхід розвиненого соціалізму – це оцінка виробничого потенціалу в статиці. У перебудовний період з'являються дослідження, в яких виробничий потенціал оцінюється в динаміці. В умовах сучасної ринкової економіки за відсутності централізованого планування, централізованих інвестицій в достатньому об'ємі обидва підходи нежиттєздатні. Тому необхідний новий погляд на виробничий потенціал як на об'єкт управління і об'єкт використання.

Виникає потреба формування стратегії використання виробничого потенціалу, що враховує його динамічні характеристики. Як показують дослідження, оцінка виробничого потенціалу підприємства заснована на визначенні матеріальної бази (можливостей устаткування, матеріальних запасів) і трудових ресурсів. Інтелектуальний потенціал працівників підприємства використовувався в існуючих оцінках мало, а інтелектуальний потенціал команди управління, її здатність вирішувати і ухвалювати ефективні рішення взагалі не враховувалася, хоча саме цей чинник реально впливає на використання виробничого потенціалу.

Виробничий потенціал описується такими характеристиками, які визначають об'єкти оцінок і інструментарій дії на елементи. Це наступні характеристики, основні виробничі фонди – активна і пасивна частини, предмет праці, праця, відносини власності і ін. Засоби праці – засоби дії людини на предмет праці в цілях виробництва матеріальних благ. До них відносяться: машини, устаткування, виробничі будівлі, споруди, частина коштів виробництва. Предмет праці – речовини природи, природні ресурси, використовувані в процесі створення матеріальних благ. Праця – жива праця, що привертається для виконання роботи. Відносини власності – специфічна характеристика, яка робить прямий і непрямий вплив на використання виробничого потенціалу підприємства.

Для комплексного аналізу і оцінки виробничого потенціалу підприємства використовуються показники, що характеризують кінцеві результати роботи підприємства. Оцінка використання виробничого потенціалу по вихідних параметрах дозволяє комплексно, системно оцінити його в заданому напрямі, визначити рівень реалізації його можливостей. Показниками, які виражають представлені характеристики, є об'єм проведеної продукції або послуг, виробнича потужність, ступінь використання основних фондів, термін окупності витрат, вартість загальних витрат на виробництво, забезпечення активності підприємства на ринку.

Фінансовий потенціал. Перехід до ринку ставить нові завдання перед фінансовою діяльністю підприємства. Конкурентоспроможність підприємства залежить як від внутрішніх можливостей ефективно використовувати все наявні в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, таких як податкова (кредитова, цінова) політика держави і ринкова інфраструктура. Фінансовий потенціал підприємства є комплексним поняттям і характеризується системою показників, що відображають наявність і розміщення засобів, реальні і потенційні фінансові можливості.

Основними з них є склад і структура активів підприємства, об'єм проведеної продукції і послуг, загальні витрати на виробництво, структура витрат, структура оборотних коштів і період їх обороту і платоспроможність, інвестиційний потенціал, інтенсивність інвестицій, норма прибутку капіталу, рентабельність продукції. Чинники, що впливають на фінансовий потенціал підприємства, – це, перш за все, стійкість темпів зростання власних засобів підприємства, якість управління поточними активами, забезпечення запасів і витрат власними засобами, забезпечення допустимої залежності підприємства від кредиторів, оборот акцій, виплачувані дивіденди.

Конкурентоспроможний фінансовий потенціал характеризується стійкою платіжною готовністю, достатньою забезпеченістю власними оборотними коштами і ефективним їх використанням з господарською доцільністю, чіткою організацією розрахунків, наявністю стійкої фінансової бази. Фінансове положення підприємства може бути напруженим у разі неефективного розміщення засобів, їх іммобілізації, простроченої заборгованості перед бюджетом, постачальниками, банком, а також недостатній стійкості потенційної фінансової бази, що пов'язане з несприятливими тенденціями у виробництві.

Стійке фінансове положення підприємства є необхідною умовою його діяльності в ринкових відносинах, оскільки від цього залежить своєчасність і повнота погашення його зобов'язань по оплаті праці працівників, розрахунків з бюджетом, банками і постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і т.д. Фінансовий потенціал можна вважати ефективним, якщо він покриває власними засобами не меншого 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення конкурентоздатної діяльності підприємства, цілеспрямовано і ефективно використовує фінансові ресурси і є платоспроможним.

Крім оцінки поточного стану підприємства, що отримується на підставі аналізу поточної і ретроспективної бухгалтерської звітності, значущу стратегічну інформацію аналітики можуть отримати, використовуючи методи фінансового прогнозування, які застосовуються для складання прогнозних фінансових документів і дозволяють визначити тенденцію функціонування підприємства.

Зміцнення фінансового потенціалу підприємства багато в чому залежить від правильності сформованої фінансової стратегії. Формування і реалізація фінансової стратегії, направленої на підтримку конкурентноздатного потенціалу підприємства, ґрунтується на використанні механізмів і інструментів фінансового менеджменту, до яких можна віднести наступні:

• фінансове управління – фінансовий аналіз, бюджетування, антикризове управління, менеджмент залучення позикових засобів і розміщення вільних засобів, інвестиційний менеджмент;
• фінансова реструктуризація – ліквідація нерентабельних і неплатоспроможних структур підприємства, посилювання контролю за витрачанням грошових коштів, списання активів з балансу підприємства, управління витратами виробництва, інтеграція капіталу;
• ринок фінансових послуг – факторинг, страхування, лізинг, офшори;
• управління фінансовими ризиками – управління активами і пасивами, хеджування, свопи, ф'ючерси, форварди, опціони.

Оцінка фінансового потенціалу конкурентоспроможності підприємства може бути проведена по рівню фінансової озброєності праці. Передбачається, що чим вище за фінансову озброєність праці, тим більше у підприємства можливостей укріпити свій конкурентний потенціал.

Комунікаційний потенціал. Комунікації в процесі ухвалення управлінських рішень завжди грали ключову роль. 73% американських, 63% англійських і 85% японських керівників вважають неефективність комунікацій головним перешкодженням розвитку їх організацій. Згідно ще одному опиту приблизно 250 тис. працівників 2000 самих різних компаній обмін інформацією представляють як одну з найскладніших проблем в організації. В процесі комунікацій інформація передається від одного суб'єкта управління іншому, причому суб'єктами можуть виступати як окремі особи, так і групи людей або організації. Без створення і розвитку ефективної інформаційної бази створювати конкурентоздатний потенціал підприємства неможливо. Вирішити проблему можна на основі широкого використання сучасних інформаційних технологій, що дозволяють не тільки підвищити продуктивність і якість роботи управлінського персоналу, але і створити принципово нові умови для збору, обробки і зберігання інформації.

Комунікаційний потенціал підприємства визначається наступними параметрами:

• технічними характеристиками інформаційної системи;
• швидкістю обробки і передачі інформації з мінімально допустимими спотвореннями, об'ємом пам'яті, тимчасовими характеристиками обробки інформації;
• результативністю використання можливостей комп'ютерної і оргтехніки;
• широтою обхвату функцій управління комп'ютерними програмами;
• ефективністю застосування сучасних інформаційних технологій;
• ступенем оволодіння кадрами сучасними засобами обчислювальної техніки;
• ревалентністю і корисністю інформації.

Комунікаційний потенціал – найважливіша умова створення ефективного конкурентоздатного потенціалу підприємства і можливості його прогресивного стратегічного розвитку.