Земельне право
Особливості права володіння земельними ділянками
Легального визначення володіння як складової права власності не існує. У спеціальній літературі існують різноманітні визначення права володіння земельними ділянками. Так, право володіння визначається як право власника
- «здійснювати господарське панування над земельною ділянкою і поширювати свою владу на всіх інших осіб, усуваючи їх від привласнення її корисних властивостей» (І.І. Каракаш);
- «гарантована Конституцією України свобода особи, яка полягає у можливості і здатності особи у встановленому порядку набути у власність земельну ділянку згідно з функціональним призначенням у визначених розмірах, а також зайняти її шляхом виконання юридичних дій щодо встановлення межових знаків у натурі (на місцевості) і не допускати будь-яких посягань з боку третіх осіб на володіння землею, крім випадків, передбачених законом» (В.В. Носік).
Особливості змісту права власності на землю
Зміст права власності на землю (земельну ділянку) складають повноваження з володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою (ст. 78 ЗКУ, ст. 317 ЦКУ).
Зазначимо. У правовій доктрині неодноразово висловлювалися думки, за якими зміст права власності не може бути описаних "класичною тріадою" (правомочностями володіння, користування та розпорядження). Так, на думку В.В. Носіка, зміст суб'єктивного права власності крім «тріади» «може включати також управління, регулювання, захист землі в межах існуючих кордонів, захист суб'єктивного права власності, гарантування, охорону грунту, обмеження права власності тощо».
Поняття права власності на землю та особливості його об’єкту
Право власності на землю традиційно розглядається у суб'єктивному та об'єктивному розумінні (як і категорія «право» взагалі).
У суб'єктивному розумінні право власності на землю - повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права.
Міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди і двосторонні договори як джерела земельного права
Україна виходить з визнання пріоритету міжнародного права над нормами національного законодавства у галузі охорони і використання земель. Згідно зі ст. 71 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» якщо міжнародним договором, укладеним нашою державою, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві про охорону навколишньої природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.
Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування як джерела земельного права
Чинне законодавство надає широкі правомочності місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин. їх загальні повноваження у галузі використання і охорони земельних ресурсів передбачені в Конституції, ЗК, законах України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» тощо.