Правова політика держави у сфері земель житлової та громадської забудови
Землі населених пунктів, займаючи незначну частину земельного фонду України, концентрують на собі більшу частину продуктивних сил України. Такі землі, які є водночас територіальним базисом для розміщення об’єктів містобудування, розміщення виробничих сил, а також ведення суспільного та іншого виробництва, займають самостійне місце у складі земель України та об’єднують землі міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів. Зазначені землі характеризуються дуже складним правовим режимом. Землекористування населених пунктів відрізняється від усіх інших видів використання земель єдиного державного фонду і є досить складним та багатоплановим. Специфіка правового режиму таких земель обумовлюється тим, що в межах єдиного цільового призначення існує і його парадоксальна багатогранність.
У цьому процесі роль держави є визначальною. Держава ініціює та здійснює правове регулювання, визначає її стратегію, напрямки реалізації, впливає на формування правової та інституційної бази.
В юридичній доктрині застосовують видовий поділ правової політики за галузями права, підгалузями та їх правовими інститутами, де правова політика виконує роль засобу щодо досягнення мети які стоять перед певною галуззю. Оскільки держава не може знаходитися осторонь того, як здійснюється правове регулювання суспільних відносин, окремі види правової політики знаходять своє відображення на законодавчому рівні.
Нині питання правової політики, що здійснюється у стінах Верховної Ради України вважаються основними питаннями методології формування українського законодавства. За останні роки Верховною Радою України прийнято значну кількість законів, які регулюють відносини у земельній галузі. На думку вчених, найбільш конкурентноспроможним залишається парламентський нормативізм (законодавча сфера). Пояснюється це тим, що в кожному суспільстві домінуючим є нормативний підхід законодавчого органу, оскільки природне право і соціологічна основа праворозуміння мають, швидше, рамковий характер, ніж безпосередній вплив на правову політику.
Взагалі державну політику у сфері земель житлової та громадської забудови неможливо розглядати чи формувати ізольовано від комплексу пов’язаних з нею проблем, перш за все – соціально-політичних, правових і соціальних. Як зазначається у Концепції сталого розвитку населених пунктів, схваленій Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р., основними причинами, що перешкоджають забезпеченню збалансованому сталого розвитку населених пунктів, є нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність науково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії її сталого розвитку, ефективного реформування економіки та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового, інформаційно-комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних засад діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо формування повноцінного життєвого середовища. Окрім визначення основних причин, Концепція визначила й основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації.
Державна політика України у сфері охорони земель житлової та громадської забудови відповідно до Конституції України та національного законодавства базується на засадах пріоритетності соціальних потреб. Невипадково, саме соціальна сфера є однією із пріоритетних в політиці держави звертається увага і в Концепції сталого розвитку населених пунктів.
Необхідність науково обґрунтованої правової політики держави, яка б дозволила реалізовувати нормативні регулятори найбільш оптимальним, раціональним способом та в інтересах суспільства покладає на державу здійснювати правове регулювання застосовуючи ефективні механізми його реалізації.
Наведене свідчить, що важливим інструментом державного регулювання земель житлової та громадської забудови, як і державного управління в цілому, було, є й буде право. Україна, як суверенна держава, зробила значні кроки у створенні своєї власної цілісної правової системи. Саме тому, право у своїй сукупності є складною і багаторівневою системою наукових знань, навичок та вмінь, яка містить три основні рівні: математику права, філософію права та політику права. Перший рівень (математика права) – це інструментарій права, його доктрини, способи та прийоми. Другий (філософія права) – містить різні погляди на можливе філософське осмислення існуючого правового порядку та потенційні варіанти його розвитку. Найскладнішим рівнем, на думку вченого, є рівень політики права. Він має бути спрямованим на вибір тієї моделі права, яка найбільш повно відповідає політичним, економічним і соціальним реаліям, а також визначення її структури, елементів та етапів упровадження.
Водночас, правову природи державного регулювання відносин у сфері земель житлової та громадської забудови неможлива без здійснюваної, в Україні земельної реформи. Незважаючи, що за своїм змістом ця реформа має переважно аграрний характер, вона має вплив й на правовідносини у сфері земель житлової та громадської забудови, оскільки на слушну думку Г.А. Волкова, проведення земельної реформи є компонентом державної політики.
Правове життя сучасного суспільства зазначає кординальних трансформацій. Від цих змін не може бути осторонь і правова політика у сфері охорони земель житлової та громадської забудови, яка є одним із напрямів цілеспрямованої правової політики держави у галузі земельних відносин і характеризується всіма основними характеристиками останньої.
Звідси, засадничею ідеєю правової політики має бути її інституційний зв’язок із правом. Політика виявляє суспільні проблеми й ініціює їх вирішення перед владою, а право надає відповідним рішенням юридичної форми, забезпечує виконання цих рішень на державному рівні.
Джерело: Романенко А.В. «Правова політика держави у сфері земель житлової та громадської забудови»