Диференціальна земельна рента

Диференціальна земельна рента (лат. differentia – різниця, відмінність, reddo – повертаю, сплачую) – додатковий чистий дохід землевласників або фермерів і орендарів, пов'язаний з використанням середніх та кращих за родючістю і розташуванням щодо ринку земель.

Диференційна земельна рента існує у формі диференціальної ренти І і II.

Причина виникнення диференціальної ренти І – обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обробітку гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлюються згідно з середніми витратами суспільне необхідної праці на гірших або найбільш віддалених від ринку землях (у промисловості – середніми умовами). Це зумовлено особливостями дії закону вартості в сільському господарстві інакше втрачається інтерес у землевласника і орендаря до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов господарства, розташовані на середніх і кращих землях, мають нижчу індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції, яку реалізовують за цінами, що формуються на основі витрат на гірших землях. Внаслідок цього утворюється додатковий чистий дохід – диференціальна рента І, тобто умовою виникнення цієї форми ренти є різниця у родючості та місцерозташуванні земель. Її джерело – праця сільськогосподарських найманих працівників чи фермерів. Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому вищі врожаї. Тому диференціальна рента І за суспільної власності на землю повинна вилучатися державою. За капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищити продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. За раціонального ведення сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не лише окупність витрат, а й отримання надлишкового доходу – диференціальної ренти II, яку привласнює фермер або орендар землі протягом дії орендного договору. Укладаючи новий договір, землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі і збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений у тривалішому договорі про оренду землі, землевласник – у коротшому.

У колишньому СРСР диференціальна рента і вилучалася державою через механізм найнижчих закупівельних цін у найсприятливіших дня ведення сільського господарства умовах і систему обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції за цими цінами. Диференціальна рента II переважно залишалася в господарствах і використовувалася для розвитку виробництва і частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і радгоспів.

Диференційна земельна рента в Україні повинна вилучатися через механізм рентних платежів плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі міститься в державному земельному кадастрі. Частина землі у багатьох країнах розташована в надзвичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах, де вирощують цитрусові, цінні сорти винограду тощо. Оскільки попит на цю продукцію як правило, перевищує її пропозицію, то ціни на неї встановлюються вище від вартості, або монопольні. Внаслідок цього утворюється надприбуток – монопольна рента, яку привласнює землевласник. Джерело її існування – частка доходів тих покупців, які купують цю продукцію на ринку. Тому рентні платежі, плата за землю в цих зонах повинні бути вищими. Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України «Про плату за землю» власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю (залежно від її якості та місце розташування) у формі земельного податку або орендної плати. Диференціальну ренту II доцільно оптимально розподіляти між власником землі і орендарем, щоб власник був зацікавлений в укладенні орендного договору на тривалий термін, а орендар – в інтенсивному веденні сільського господарства за рахунок додаткових капіталовкладень. Розміри (граничні) орендної плати і ставки земельного податку визначає Верховна Рада України. Частина цих коштів надходить до бюджету сільських, селищних, міських рад народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки, решта – до обласного й республіканського бюджетів. Від плати за землю звільняються заповідники, національні парки, ботанічні сади, дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та деякі інші установи. На три роки (з часу передачі у їхню власність або у користування земельних ділянок) від сплати за землю звільняються також створені фермерські господарства. Отримані рентні платежі й податки повинні використовуватися для поліпшення якості земель, їх охорони, землеустрою, ведення земельного кадастру та інші цілі, пов'язані з землекористуванням та землеволодінням. Оскільки розораність земель в Україні перевищує 80%, основними шляхами поліпшення якості землі та її використання є впровадження правильних сівозмін, значне збільшення кількості добрив, що вносяться (насамперед органічних), боротьба зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур (що дає можливість зберегти понад 20% вирощеного врожаю), проведення комплексу заходів щодо охорони ґрунтів (агрономічних, лісозахисних, меліоративних тощо) рекультивація земель (відновлення їх родючості після закінчення видобутку корисних копалин відкритим способом), значне підвищення врожайності орних земель тощо.

Найважливіший напрям істотного збільшення виробництва сільськогосподарської продукції – інтенсифікація сільського господарства, що здійснюється через механізацію та комп'ютеризації виробництва, хімізацію меліорацію, інтенсивний розвиток біотехнології, зокрема генної та клітинної інженери, тощо. У тваринництві інтенсифікація здійснюється через використання досягнень генетики та селекції, поліпшення кормової бази тощо. Важливо скоротити до мінімуму втрати сільськогосподарської продукції при її збиранні, транспортуванні, зберіганні та переробці.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.