Право постійного землекористування
Поняття використання земельних ресурсів країни на підставі права постійного землекористування, яке розглядалося в попередніх земельно-правових актах як вічне і безстрокове землекористування, є досить усталеним у вітчизняному законодавстві. Проте це право нині помітно потіснене різноманіттям власницьких підстав використання земельних наділів і втратило свою провідну роль в земельному законі. Але як визнаний законом і правомірний спосіб добування корисних властивостей землі на конкретних земельних ділянках, воно в обмеженому виді існує й досі.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка знаходиться в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Незважаючи на те, що це право в законодавчому порядку позначається терміном "землекористування", його зміст охоплює і право володіння земельною ділянкою. Включення до складу права землекористування і права землеволодіння, обумовлено специфікою земельної ділянки, не можливо користуватися без володіння. Більше того, право володіння земельною ділянкою у більшості випадків є необхідною передумовою правомірного користування нею у розумінні добування її корисних властивостей.
На відміну від права власності на землю, праву землекористування притаманні тільки правомочності володіння та користування земельною ділянкою. Їх нормативно-правовий зміст мало чим відрізняється від аналогічних правомочностей власника землі. Проте необхідно підкреслити, що конкретний зміст правомочностей володіння і користування землекористувача визначають власники землі. Але правомочність розпорядження завжди залишається за власниками земельних ділянок. Такою правомочністю у праві постійного землекористування володіє держава або відповідна територіальна громада.
Спільною рисою права власності на землю і права постійного землекористування є їх безстроковість. Не встановлений заздалегідь строк права постійного землекористування, так само як і права власності, надає сталого характеру постійному землекористуванню та підвищує ступінь стабільності правомочностей землекористувача. У цьому полягає перевага права постійного землекористування перед іншими видами користування земельними ділянками.
Об'єктами права постійного землекористування є земельні ділянки, які надаються з усіх категорій земель державної або комунальної власності. У зв'язку з цим право постійного землекористування має особливе значення для використання ділянок, які не підлягають передачі в приватну власність у силу їх особливої цінності або призначенні для забезпечення публічних інтересів.
Суб'єктами права постійного землекористування можуть бути тільки державні та комунальні підприємства, установи і організації. Так, згідно з ч. 2 ст. 92 ЗК права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, підприємства (об'єднання), установи та організації (наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, що здійснюють управління житловими комплексами та надають комунальні послуги, природоохоронні, оздоровчі та наукові установи і навчальні заклади державної або комунальної власності, лісогосподарські та водогосподарські організації, органи державної влади і місцевого самоврядування тощо).
Юридичне значення права постійного землекористування полягає у тому, що воно виключає можливість виникнення так називаної "подвійної" власності держави або територіальних громад та їхніх підприємств, установ і організацій. Наявність цього інституту права формує систему земельних відносин, в яких держава або територіальна громада є власниками землі, а їхні підприємства, установи та організації — постійними користувачами земельними ділянками.
Праву постійного землекористування притаманна й певна специфіка його виникнення. Порівняльний аналіз різних підстав виникнення права на землю дає можливість зробити висновок, що право постійного користування земельними ділянками для державних і комунальних підприємств, установ і організацій може виникати тільки на підставі їх відведення. Це прямо передбачено у ст. 123 ЗК, за якою надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Договірні та інші підстави набуття цього права неприпустимі.
Право постійного землекористування, яким наділені тільки державні та комунальні підприємства, може мати безліч різновидів. Це залежить від тих ознак і критеріїв, що становлять підставу їх розмежування. Так, за ознакою використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням, право постійного землекористування надається для сільськогосподарських потреб і потреб житлового та громадського будівництва, для потреб промисловості, транспорту, зв'язку та оборони, для природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних потреб, ведення лісового та водного господарства тощо. У свою чергу, право постійного сільськогосподарського землекористування державних і комунальних сільськогосподарських підприємств і організацій надається для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, науково-дослідних і навчальних цілей, що передбачено у ст. 24 ЗК.