Поняття економіко-правового механізму у галузі використання, охорони та відтворення земель. Правове регулювання плати за землю

Економіко-правовий механізм у галузі використання, охорони та відтворення земель включає в себе систему засобів майнового характеру, що спрямовані, з одного боку, на створення фінансової основи для виконання функцій держави у галузі земельних відносин, а з іншого — на стимулювання економічними засобами раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Основним принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Безплатність землекористування, яка довгий час була головним принципом земельного права, призводила до нераціонального використання земель, необґрунтованого закріплення за господарюючими суб'єктами великих земельних угідь, які найчастіше залишались невикористаними, породжувала споживацьке ставлення до земельних ресурсів.

Поняття плати за землю законодавчо не закріплене, проте, виходячи із положень законодавства, плату за землю можна визначити як періодичний платіж, що підлягає сплаті землевласниками та землекористувачами за використання земельних ділянок на користь власника земельної ділянки або держави.

Під однією назвою («плата за землю») законодавець об'єднав різні за своєю правовою природою платежі – земельний податок та орендну плату.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Земельний податок становить обов'язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності землевласників та землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Власники земельних ділянок та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення у них права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або у користуванні в поточному році.

Обчислення ставок земельного податку по окремих категоріях земель здійснюється згідно зі ст.ст. 6-11 Закону «Про плату за землю». Облік громадян-платників земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності і нарахування відповідних сум проводиться щороку станом на 1 травня.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за формою, встановленою центральним податковим органом, щороку за станом на 1 січня і до і лютого подають дані відповідному органу державної податкової служби. Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року. По нововідведених земельних ділянках розрахунки розміру податку подаються цими особами протягом місяця з дня виникнення у них права власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності громадянам провадиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що знаходиться у власності чи у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, яка знаходиться у їх власності чи користуванні.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками землевласниками та землекористувачами за місцезнаходженням ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Це правило стосується також податкового зобов'язання визначеного у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки.

Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності сплачується рівними частками власниками земельних ділянок та землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а усіма іншими платниками – щоквартально до 15 числа, наступного за звітним кварталом місяця. Надміру сплачені суми підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або на його бажання зараховуються до сплати земельного податку за наступний рік. Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за 2 попередні роки. За такий самий строк допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику.

Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2002 р. № 830/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок і земельних часток (паїв)" орендна плата за земельну ділянку чи земельну частку (пай) не може становити менше 3 % їх вартості. Залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря її розмір може переглядатися у бік поступового збільшення.

Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та права користування, у тому числі на умовах оренди. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок у випадках, коли вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути лише орендарями земельних ділянок і повинні сплачувати орендну плату.

Об'єктом плати за землю згідно з ч. 1 ст. 206 ЗК є земельна ділянка. Вона становить частину земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташування і визначеними щодо неї правами. Проте треба зазначити, що відповідно до ст. 5 Закону «Про плату за землю» до об'єктів плати віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів – власників земельних часток (паїв) і землекористувачів, в тому числі орендарів. Зазначена колізія норм вирішується згідно з ч. 3 Прикінцевих положень ЗК, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності ЗК, діють у частині, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою. Адже вона не визначена в натурі (на місцевості), а право на земельну частку (пай) – це право її власника вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної ділянки. Отже, віднесення до об'єктів плати за землю земельної частки (паю), а до суб'єктів – власників чи користувачів земельних часток (паїв) суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку.

Розмір земельного податку не залежить від результатів діяльності землевласників та землекористувачів і встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком, в розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видам і підвидам угідь, групам ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та в силу інших причин, що не залежать від власників землі та землекористувачів.

Для сільськогосподарських угідь, які використовуються за цільовим призначенням, незалежно від категорії земель, до якої вони віднесені, ставки земельного податку з одного га угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1%; для багаторічних насаджень – 0,03%.

Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, щодо яких здійснено грошову оцінку, встановлюються у розмірі 1% від останньої. Якщо оцінку земельних ділянок не зроблено, застосовуються середні ставки, які встановлюються у розмірах, що визначаються відповідно до чисельності населення населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування, за даними таблиці, наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону «Про плату за землю».

Відзначимо, що цей Закон містить низку винятків з наведеного загального правила. Так, плата за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого за загальним правилом.

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, які використовуються за цільовим призначенням, стягується як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Виняток становлять ділянки, які входять до складу земель лісогосподарського призначення і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, податок з яких справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Плата за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, які використовуються за цільовим призначенням, незалежно від категорії земель, до якої вони віднесені, стягується у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.