Що розуміють під методом земельного права?
Межі предмета правового регулювання можуть бути уточнені за допомогою методу, притаманного тій чи іншій галузі права. Земельне право як самостійна галузь правової системи має свій метод регулювання земельних відносин.
Метод земельного права становить собою відповідні характеру земельних відносин способи та прийоми впливу на поведінку їх учасників, які відповідають характеру і природі землі як природного надбання, життєво необхідного усім громадянам. Він складається зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників земельних відносин і примусових заходів, що застосовуються до цих осіб, у разі недодержання ними правових норм. Особливості земельних відносин дістають вияв у специфічному поєднанні застосовуваних у земельному законодавстві методів їх правового регулювання. При цьому завданням правового регулювання є забезпечення відповідної поведінки учасників земельних відносин. Його сутність полягає в офіційному виданні правової норми, яка закріплює моделі поведінки учасників земельних відносин.
У юридичній літературі розрізняють імперативний, притаманний публічному праву, і диспозитивний методи регулювання суспільних земельних відносин. Перший передбачає здійснення впливу на учасників земельних відносин за допомогою видання обов'язкових до виконання розпоряджень і встановлення різних заборон, а другий, що властивий приватному праву, лише визначає межі поведінки цих осіб, завдяки чому вони мають можливість самостійно регулювати свої відносини у встановлених межах.
Імперативний метод застосовується в галузі управління використанням і охороною земель: при визначенні порядку реалізації функцій державного управління; веденні державного земельного кадастру, земельного моніторингу; здійсненні землеустрою; визначенні умов і порядку проведення земельних аукціонів; встановленні обмежень використання земель за їх цільовим призначенням тощо. У цих випадках уповноваженим є орган державної влади, а зобов'язаним – власник чи особа, яка використовує земельну ділянку на іншій правовій підставі.
Диспозитивний метод – це атрибут регулювання відносин власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній, який ґрунтується на визнанні того, що кожен власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою. За таких умов учасники земельних відносин можуть у певних межах регулювати відносини між собою самостійно.
У літературі висловлено погляд, згідно з яким існують 3 основні види диспозитивного методу регулювання земельних відносин:
- рекомендаційний;
- санкціонуючий;
- делегуючий.
Рекомендаційний метод полягає у наданні суб'єкту земельних відносин можливості альтернативної поведінки залежно від поставленої мети. Так, у ст. 140 ЗК серед підстав припинення прав на земельну ділянку закріплюється право добровільної відмови власника землі чи землекористувача від права на земельну ділянку. Таким чином власнику земельної ділянки чи землекористувачу надається право вибору: використовувати земельну ділянку за призначенням або відмовитися від неї.
Санкціонуючий метод дістає вияв у тому, що рішення про реалізацію земельних повноважень суб'єкт земельних правовідносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після його затвердження відповідним компетентним органом. Наприклад, у ст. 100 ЗК передбачений порядок встановлення земельних сервітутів. І в ній же закріплено положення про те, що хоч земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду, право такого сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Делегуючий метод полягає у наданні прав і свобод суб'єктам земельних правовідносин з того чи іншого кола правомочностей. Наприклад, відповідно до ст. 90 ЗК власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі, тобто без втручання будь-якого суб'єкта, на свій розсуд використовувати її корисні властивості. У тих випадках, коли учасники земельних відносин не додержують норм права або порушують встановлені права чи не виконують певні обов'язки, застосовується державний примус у вигляді притягнення винних до відповідальності. Примусові заходи можуть бути застосовані однією із сторін відносин до іншої сторони, якщо вона у законодавчому порядку наділена правом робити це. Так, органи, до компетенції яких належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, в особі їх державних інспекторів мають право в адміністративному порядку накладати штрафи на осіб, винних у порушенні земельного законодавства.
У ході правового регулювання земельних відносин застосовується практично весь зазначений вище спектр методів. Відображенням цього є закріплення у земельному законодавстві вимоги цільового використання земельних ділянок; заборони порушення родючості ґрунтів і погіршення екологічної ситуації; застосуванні заходів економічного стимулювання охорони земель; обмеження розпорядницьких прав власників землі в інтересах усього суспільства у зв'язку з її соціальною значущістю й об'єктивно існуючою обмеженістю. При цьому особливості методів регулювання земельних відносин визначаються характером останніх і дістають вияв у специфічному поєднанні імперативного та диспозитивного методів. Отже, на сучасному етапі в земельному праві спостерігається переплетення диспозитивного та імперативного методів і визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від інтересів суспільства і держави, які превалюють у конкретний проміжок часу.