Особливості права користування земельними ділянками

Закон не наводить визначення права користування. У спеціальній літературі право користування земельними ділянками визначається як:

• «юридично надана власникові можливість господарського та іншого використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ від корисних властивостей землі» (П.Ф. Кулинич);
• «визнані законом можливості привласнення власником земельної ділянки її корисних властивостей шляхом одержання сільськогосподарської та іншої продукції і доходів в результаті її господарської експлуатації для задоволення своїх матеріальних потреб та реалізації інших інтересів» (І.І. Каракаш).

В доктрині цивільного права право користування традиційно визначається як юридично забезпечена можливість застосовувати корисні властивості речі. Це визначення вважаємо найбільш вдалим.

На відміну від загального правила, встановленого ст. 319 ЦКУ («власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону»), обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки. Земельна ділянка може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (ст. 91 ЗКУ, ч. 4 ст. 373 ЦКУ).

Також до особливостей користування земельною ділянкою належить спеціальний порядок справляння плати за землю (відповідає економічному поняттю «диференційована рента»), яка може виступати у формі земельного податку або орендної плати (ст. 2 ЗУ «Про плату за землю»).