Паювання землі

Паювання землі – розподіл колективної землі на ділянки (паї) між селянами – членами колективних сільськогосподарських підприємств (колективних господарств, сільськогосподарських кооперативів та ін.) у процесі здійснення аграрної реформи в Україні.

Започатковане паювання землі в 1992, практично завершилося в 2000. Його правова база – укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (10.11.1994) та «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (З.ХІІ.1999). Згідно з ними, в країні здійснено паювання землі колективних сільськогосподарських підприємств, у результаті якого млн. селян отримали безкоштовно у власність млн. га сільськогосподарських угідь і сертифікати на право на земельну ділянку (пай). Це створило умови для включення землі до господарського обороту, для оренди земельних паїв, виникнення і розвитку нових форм господарювання. Практично в 2000 було реформовано всі колективні сільськогосподарські підприємства (99,5%), на базі яких створено 14,7 тис. нових агроформувань. Більша частина селян – власників паїв (90%) передала свої ділянки в оренду. У нових господарських формуваннях переважно збережено цілісні земельні та майнові паї, а отже, колективний тип власності. Частина селян свої земельні паї приєднала до особистих підсобних господарств, присадибних ділянок. У результаті паювання землі та утворення нових агроформувань на початку 2001 виникла нова структура сільськогосподарських угідь. Найбільша їх частина – 10636 тис. га (42%) належить товариствам з обмеженою відповідальністю, 5831 тис. га (23,3%) – сільськогосподарським кооперативам, 4206 тис. га (16,9%) – приватно-орендним, приватним підприємствам, 1753 тис. га (7%) – акціонерним підприємствам, 385 тис. га (3,6%) – селянським (фермерським) господарствам, 1875 тис. га (6,3%) – іншим агроформуванням.

Паювання землі передувало внутрігосподарське бонітування та грошова оцінка земель, метою яких було забезпечення соціальної справедливості в розподілі землі. Земельні частки (паї) всіх членів підприємств кооперативу, товариств повинні бути рівноцінними. Водночас з бонітуванням, складанням земельних кадастрів здійснювалося її роздержавлення й передання в колективну власність. На початку 1996 96% колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств отримали державні акти на право колективної власності на землю. Для паювання землі насамперед визначалися об’єкт (земля, що перебувала в колективній власності) та суб’єкт паювання (особи, які мали право на отримання своєї частки (паю) землі, майна з колективного господарства). Відповідно до нормативних актів право на земельний пай мали працівники сільськогосподарських підприємств, пенсіонери, які працювали в цих господарствах, проживали на території села. Крім цих осіб, до приватизаційних списків внесли і тимчасово відсутніх працівників (військовослужбовців, студентів та інших осіб), які не втратили права на повернення в господарство.

В нормативних актах Президента України не передбачено наділення земельними паями працівників соціальної сфери села, тому в окремих областях, господарствах за згодою самих селян до списків на отримання земельного паю включили й ці категорії жителів села, оскільки праця на селі лікаря, вчителя, бібліотекаря так само необхідна, як і праця хлібороба. Власники земельних ділянок можуть на власний розсуд використовувати їх для організації виробництва сільськогосподарської продукції, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати у заставу, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення ділянок. Величина земельної ділянки (паю) в різних регіонах, господарствах неоднакова і залежить від площі земельного масиву, що розподіляється, і від учасників паювання. У південних районах України розміри ділянок у декілька разів більші, ніж у густонаселених західних. Паювання землі здійснювалося через персоніфікацію ділянок і умовне паювання. В першому випадку кожен земельний пай має свого власника, якому видають сертифікат на право приватної власності на земельну частку із зазначеними в ньому розмірами паю в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному (грошовому) вираженні. Кожен такий власник має право вийти зі своїм земельним паєм із колективного господарства і здійснювати виробничо-господарську діяльність самостійно. Частина власників земельних паїв, яка втратила працездатність (інваліди, пенсіонери), має право продати свої земельні ділянки або здати в оренду селянському (фермерському) чи кооперативному господарству. За домовленістю з орендарем (фермером, кооперативним господарством) власник земельної ділянки отримує орендну плату грошима або натурою (зерном, овочами, продукцією тваринництва тощо) в розмірі не менше 1% вартості паю. Орендна плата стала істотною й гарантованою додачею до пенсії власника земельного паю.

Другим указом Президента України було передбачено умовне виокремлення земельного паю (тобто без його персоніфікації) і надання земельних ділянок у натурі (на місцевості). Такий спосіб паювання землі використовувався у тому разі, коли члени трудового колективу або принаймні більшість із них вирішили зберегти колективну форму господарювання. Однак за такого варіанту передбачається видача сертифіката такого ж змісту, як і в першому випадку. Сертифікат засвідчує право його власника на земельний пай без надання відповідної ділянки в натурі. Право на земельний пай, підтверджене сертифікатом, може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, спадкування та ін. Сертифікат на земельний пай – це своєрідний аналог акції. Купівля-продаж сертифіката – це лише зміна його власників, а не земельних паїв у натурі, вона не вносить змін у загальні площі земельного масиву, технології, структури виробництва та ін. Приватизація землі за таким типом має ту перевагу, що не руйнує виробничого потенціалу господарств, не призводить до розподілу техніки по індивідуальних господарствах і подібних негативних явищ. Її мета – зміна державної, колективної власності на землю на приватну, збереження колективних методів господарювання та підвищення ефективності виробництва. Через те більшість колективних господарств обрали саме такий варіант паювання.

Досвід свідчить, що колективні, кооперативні сільськогосподарські підприємства, які базуються на нових організаційних засадах, нових земельних і майнових відносинах, мають найбільшу перспективу свого розвитку. Використання таких кооперативних принципів при організації колективних сільськогосподарських підприємств, як добровільність членства власників земельних паїв, самоуправління, самофінансування, матеріально-фінансова відповідальність, створення і розвиток спільної матеріально-технічної бази, фондів розвитку, розподіл доходів за працею, а також за величиною земельного і майнового паю, розв’язує проблему підвищення ефективного використання всього виробничого потенціалу господарства, мотивації праці та розвитку демократичних засад в управлінні ним.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.