Особливості набуття прав на землю територіальними громадами і державою

Закріплення у ЗК підстав набуття прав на землю територіальними громадами і державою не відрізняються високою системністю і передбачені в різних його нормах. Незважаючи на те, що у ст. 14 Конституції передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується державою, громадянами та юридичними особами виключно відповідно до закону, вважаємо, що набуття прав на землю територіальними громадами і державою заслуговує особливого правового регулювання. З урахуванням цього закріплення основного способу набуття ними земельних прав у главі, присвяченій набуттю прав на землю громадянами та юридичними особами, є маловиправданим. Очевидно, набуття землі територіальними громадами і державою головним чином на праві власності, стало б приводом для його закріплення в ст. 117 ЗК, тобто в порядку, передбаченому для юридичних осіб.

У зазначеній нормі ЗК, закріплено найважливіший спосіб набуття та зміни права власності на землю шляхом передачі земельних ділянок державної власності в комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність. У цій нормі знайшов своє відображення найбільш універсальний спосіб набуття права як державної, так комунальної власності на землю. Проте, порівняльний аналіз змісту ст. 83 та ст. 84 ЗК з наведеною нормою, дозволяє зробити висновок, що склад земель та структура державної земельної власності не є тотожними складу і структурі комунальної власності на землю.

Проблема ускладнена й тим, що відповідно до положень ст. 142 Конституції, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля та інші природні ресурси, що знаходяться у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Пізніше прийнятий Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" надав всій системі органів місцевого самоврядування широкі повноваження щодо володіння, користування та розпорядженню земельними ресурсами та іншими природними об'єктами.

Чинний ЗК заклав належні юридичні засади для формування та розвитку права комунальної власності на землю. Так, відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Таким чином, тепер земельне законодавство закріплює його як відособлену земельну власність, що визначає можливості передачі земельних ресурсів державної власності у комунальну власність і земель комунальної власності у державну власність. Останнім часом здійснені відповідні законодавчі заходи щодо розмежування земель державної та комунальної власності, зокрема прийнятий Закон "Про розмежування земель державної та комунальної власності".

Зміст ст. 117 ЗК залишає деякі розбіжності у розумінні "передачі" земельних ділянок державної власності у комунальну власність. Так, за ч. 2 ст. 83 ЗК землі в межах населених пунктів, а також за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, вже знаходяться у комунальній власності, а у ч. 4 цієї ж норми передбачено набуття територіальними громадами землі у комунальну власність на підставі передачі їм земель державної власності. Одночасно земельно-правові норми, які присвячені правовому режиму окремих категорій земель, вказують на перебування відповідних земельних ділянок у комунальній власності.

Державна власність на землю є традиційно притаманною вітчизняній правовій системі. Відповідно до ст. 14 Конституції це право набувається і реалізується державою виключно відповідно до закону. У наведеній конституційній нормі важливим є те, що, на відміну від законодавства, яке існувало раніше, набуття та реалізація права державної власності на землю поставлені в рамки закону. Тому в український державі не може мати місце необмежене право державної земельної власності. В розвиток конституційного положення у ч. 1 ст. 84 ЗК передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Виходячи з цього немає особливих перешкод для передачі земель комунальної власності у державну власність.

Передача земельних ділянок комунальної власності у власність держави може відбуватися як безоплатно, так і на оплатних засадах. Наприклад, добровільна відмова від земельної ділянки може здійснюватися у формі безоплатного повернення земельної ділянки державі на тих же умовах, на яких вона була передана в комунальну власність. В інших випадках може мати місце оплатна передача землі комунальним власником державі в особі уповноваженого державного органу, тобто на підставі договору купівлі-продажу. Стосовно можливого застосування примусових підстав припинення права комунальної власності на землю з наступною передачею земельної ділянки державі, слід зазначити, що, на наш погляд, вони не охоплюються змістом норми земельного законодавства, що розглядається.

Як вже відзначалось, відповідно до ст. 117 ЗК передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність провадиться у порядку, встановленому для юридичних осіб. Із цього випливає, що відповідні державні органи, як і усі інші юридичні особи, звертаються із клопотанням до компетентного органу місцевого самоврядування, який розглядає його в законом встановленому порядку та у передбачений законом строк, приймає відповідне рішення і здійснює певні дії, тобто виконує усі вимоги законодавства, що передбачені для передачі конкретної земельної ділянки у власність юридичної особи. Слід звернути увагу на те, що такий порядок розповсюджується і на передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність. Встановлений порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність в цілому сприяє забезпеченню земельно-правової рівноправності держави і територіальних громад як власників землі.