Диференціальний рентний податок

Диференціальний рентний податок – податок, за допомогою якого вилучають диференціальну земельну ренту. Різні природно-кліматичні умови виробництва зумовлюють диференціацію до ходів сільськогосподарських підприємств оскільки від них значною мірою залежить продуктивність праці. Виробництво суспільне необхідної кількості продукції потребує, щоб до сільськогосподарського обігу були залучені не тільки середні і кращі, а й гірші за родючістю ґрунти. А це можливо за визначення ціни на сільськогосподарську продукцію, виходячи не з середніх, а з гірших умов виробництва.

Реалізація продукції за такою ціною забезпечує господарствам, що працюють в гірших умовах, отримання середнього прибутку. Але господарства, які працюють в середніх і кращих умовах виробництва, отримують надприбуток, оскільки у них вища продуктивність праці. Цей надприбуток, по суті є переплаченою сільському господарству вартістю внаслідок такого методу визначення цін на його продукцію. Тому він повинен бути вилучений до державного бюджету і використовуватися на загальносуспільні потреби передусім на розвиток сільського господарства.

Диференціальна рента вилучається за допомогою рентного податку, який має встановлюватися стосовно кожного господарства, виходячи з якості землі, яка є в його користуванні, та величини диференціальної ренти, що там утворюється. Диференціальний рентний податок має бути постійним протягом тривалого часу (5 років). Це дає можливість матеріально стимулювати краще використання землі через поступове поліпшення її якості, інтенсифікацію та спеціалізацію виробництва.

Диференціального рентного податку в Україні наприкінці 90-х XX ст. ще не було встановлено, оскільки не існує економічної оцінки землі й не визначено величину диференціальної ренти, що утворюється в господарствах. Робилися спроби вилучати її за допомогою диференційованого прибуткового податку. Але вони малоефективні, оскільки цей податок нараховується не від величини ренти, а як певний відсоток від суми прибутку, що перевищує встановлену норму рентабельності (15%). Тому в цьому разі вилучається і частина надприбутку, який є наслідком кращої господарської діяльності й не пов'язаний з рентоутворюючими факторами.

Диференціальна рента не вилучається за допомогою диференціації закупівельних цін. По-перше, через те, що ціна є інструментом, за допомогою якого рента утворюється, а отже, виконує протилежну функцію рента утворюється на середніх і кращих ділянках землі тому, що ціна при реалізації продукції не враховує різні умови виробництва, прирівнює їх до гірших, виходячи з яких вона встановлена. Відхилення фактичних умов виробництва від тих, які покладено в основу ціни, і зумовлює утворення надприбутку, що виступає у формі диференціальної ренти. Якщо ціна встановлюватиметься, виходячи з середніх умов виробництва, то вона також прирівнюватиме фактичні умови виробництва до середніх. А тому лише господарства на кращих ділянках землі отримуватимуть надприбуток – диференціальну ренту. Господарства на гірших ділянках землі матимуть постійні збитки, які з певним застереженням можна назвати від'ємною диференціальною рентою. Щодо диференціації цін на сільськогосподарську продукцію по зонах, то вона стосовно кожної зони індивідуальна, а реалізація сільськогосподарської продукції за індивідуальними цінами не зумовлює утворення диференціальної ренти. Таким чином, між природноекономічними зонами жодної диференціальної реній не утворюється. Вона утворюється лише всередині кожної природноекономічної зони, що загалом зменшує загальну суму ренти в суспільстві. У 90-х диференціація закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в Україні, по суті, була зведена нанівець. Розширення сфери дії однієї і тієї ж ціни охоплює більшу розмаїтість умов виробництва, що спричиняє збільшення величини диференціальної ренти. Тому ціна на сільськогосподарську продукцію повинна визначатися, виходячи з гірших умов виробництва не природноекономічної зони, як за диференціації цін, а загалом по країні. Це підвищує ціну, що само по собі збільшує величину диференціальної ренти. Крім того, зростає відмінність між фактичними умовами виробництва, що також збільшує величину ренти. Але все це перебуває за сферою впливу держави, а тому диференціальна рента, по суті, потрапляє до рук суб'єктів тіньової економіки. За приватної власності на землю диференціальна рента є власністю землевласника. У разі передання землі в оренду ця рента вилучається в користувача через орендну плату. В обох випадках рента є формою реалізації приватної власності на землю. Тому вартість, переплачена суспільством при закупівлі сільськогосподарської продукції, втрачена для нього. За суспільної власності на землю вилучена рента не може належати певному індивіду, класу чи органу, бути реалізованою його власністю, яка б давала йому право на споживання ренти. Держава вилучає ренту не тому, що вона є власником землі, реалізує свою власність на неї, а тому, що суспільство переплатило сільському господарству цю частину вартості через встановлення цін на його продукцію, виходячи з гірших умов виробництва. Вилучена рента є, по суті, повернутою суспільству вартістю, яку воно може використати на загальнонародні потреби як централізований чистий дохід, а не як диференціальну ренту. А тому диференціальна рента після її вилучення перестає існувати як окрема форма вартості.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.