Віртуальні підприємства

Віртуальне підприємство (ВП) – це співтовариство територіально роз'єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються винятково електронними засобами при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті. По суті віртуальне підприємство – це нова форма економічної організації. Воно являє собою трупу економічних суб'єктів, що об'єднують свої сили для надання певної послуги, яка традиційно надавалася одним підприємством. Така можливість, у кінцевому результаті, серйозно впливає на стратегії розвитку як усієї економіки, так і окремих підприємств.

Віртуальні підприємства класифікують:

  1. За тривалістю:
    • одинарний бізнес;
    • довгостроковий альянс.
  2. За топологією:
    • динамічна структура;
    • фіксована структура.
  3. За участю:
    • одинарна;
    • багаторазова.
  4. За координацією:
    • подібна „зірці”;
    • демократичний альянс;
    • федерація.
  5. За видимістю:
    • одиночний рівень;
    • мультирівень.

Функціональні можливості віртуального підприємства:

  1. Основні функціональні можливості щодо обробки інформації:
    • обмін бізнесовою (наприклад, замовленнями) і технічною інформацією (наприклад, звітами про якість моделей товарів);
    • розподіл інформації: каталоги, ринкова інформація, профілі компанії тощо;
    • розповсюдження інформації: пропозиції для тендерів, новини і т.д.;
    • безпека та аутентифікація інформації, обмін якою здійснюється;
    • перегляд (наприклад, статусу замовлення) і механізми повідомлення;
    • обробка на основі стандартів (ЕDІFАСТ, SТЕР).
  2. Функціональні можливості щодо матеріалів:
    • логістика;
    • управління матеріальними потоками;
    • прогнозування;
    • обробка інформації, характерної для матеріальних потоків (наприклад, зчитування штрих-кодів).
  3. Креативні та конфігураційні функціональні можливості:
    • пошук і вибір партнерів;
    • переговори та управління контрактами;
    • ролі і призначення відповідальності;
    • визначення потоку робіт (workflow).
  4. Нові послуги, що виникають:
    • підтримка електронної комерції: електронні каталоги, «активні» ринкові інструментальні засоби, безпечні механізми здійснення платежів тощо;
    • довідники постачальників продуктів/послуг;
    • спеціалізовані послуги-поради.
  5. Координаційні функціональні можливості:
    • локальна координація (підтримка workflow у кожному вузлі);
    • глобальна координація віртуального підприємства: розподілене управління ресурсами, розподілене планування тощо;
    • партнерський інжиніринг.

Для утворення віртуального підприємства необхідні такі технологічні засоби:

Бізнес-процес – це сукупність однієї або більшої кількості пов’язаних між собою процедур чи операцій, які спільно дозволяють реалізувати деяку бізнес-задачу або політичну мету підприємства, як правило, в межах його організаційної структури, що описує функціональні ролі і відносини.

Існує декілька визначеннь workflow, які найчастіше використовуються в літературі. Наприклад:

Визначення 1. Workflow – це автоматизація (повна або часткова) бізнес-процесу, за якої документи, інформація або завдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до іншого відповідно до набору процедурних правил.

Визначення 2. Система управління workflow – це система, яка описує, створює и управляє потоком робіт (по суті, бізнес-процесом) за допомогою програмного забезпечення, що працює на одній або кількох машинах-workflow, які можуть інтерпретувати опис процесу, взаємодіяти з учасниками потоку робіт і за необхідністю викликати відповідні програмні додатки та інструментальні засоби.

Таким чином, система workflow автоматизує процес, а не функцію.

Послідовність етапів створення віртуального підприємства включає наступні етапи:

  • проектування процесів;
  • прив'язку процесів до ресурсів, необхідних для їх підтримки;
  • залучення ресурсів інших компаній, коли це доцільно;
  • експлуатацію віртуальної організації;
  • моніторинг процесів;
  • збереження контролю над діяльністю таких складних організацій.

Проектування процесів полягає в тому, щоб описати всі процеси, що вимагаються для виробництва продукту і/або забезпечення намічених послуг. Це можна зробити за допомогою нового сімейства інструментів – реінжиніринга бізнес-процесів, які спочатку створювалися для підтримки реінжиніринга існуючих процесів.

Потім за допомогою інструментів імітаційного моделювання можна визначити ресурси, необхідні для підтримки цих процесів, розрахувати сумарний час, що вимагається для їх виконання, і навіть обчислити вартість процесів.

Прив'язка до ресурсів. Після того як сукупність підтримуючих процесів повністю спроектована, кожну функцію в кожному процесі необхідно прив'язати до певного ресурсу, щоб підвести під неї базу. Цілі цього етапу полягають лише в тому, щоб визначити необхідність складу і вибрати функції, які він повинен виконувати.

Залучення ресурсів за контрактами. Коли складено точний опис необхідних ресурсів і чіткі специфікації функцій, які вони повинні виконувати, необхідно вибрати і розподілити ресурси між різними процесами.

Стосовно віртуального підприємства основний принцип на цьому етапі полягає в тому, щоб знайти ресурси поза структурою підприємства. Сюди входить оренда складських, довідкових, виробничих, складальних, бухгалтерських послуг, розміщення додатків електронної комерції тощо.

Однією з найважливіших переваг такої організації є різке скорочення розміру стартового капіталу для започаткування нової справи, оскільки більшість необхідних ресурсів залучатиметься на контрактній основі і оплачуватиметься у міру надання послуг.

Експлуатація створеного підприємства. Після того, як усі ресурси на місці, найбільш важливим питанням стає здатність керівництва підприємства експлуатувати складний комплекс ресурсів, підконтрольних безлічі різних і незалежних організацій.

Моніторинг процесів. Найважливішу частину моніторингу такого комплексу, що охоплює ряд економічних суб'єктів, складає контроль за тим, щоб кожний суб'єкт виконував свої контрактні зобов'язання з обслуговування.

Управління підприємством. Управління віртуальним підприємством здійснює підприємство-координатор. Таке підприємство повинно зібрати команду фахівців для розв'язання наступних задач:

  • проектування всіх процесів, необхідних для підтримки даної служби;
  • прогнозування ринкових можливостей з метою визначення обсягу необхідних ресурсів і його постійного корегування;
  • активний маркетинг послуг, що плануються, та їх захист усіма доступними законними засобами;
  • укладання контрактів на необхідні ресурси;
  • ревізія послуг, які надаються з точки зору якості;
  • постійне порівняння ресурсів, що залучаються за контрактом, з еталонами і залучення альтернативних ресурсів там, де це доцільно.

Джерела:

  1. Макарова М.В. Електронна комерція: Посібник для студ. вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 272 с.
  2. Балабанов И.Т. Электронная коммерция. – СПб.: Питер, 2001. – 336 с.
  3. Холмогоров В. Интернет-маркетинг: Краткий курс. – СПб.: Питер, 2001. – 208 с.
  4. Успенский И. Энциклопедия Интернет-бизнеса. СПб.: Питер, 2001. – 432 с.
  5. Крупник А. Как продавать товар и получить деньги в Internet (введение в электронную коммерцию). М.: МикроАрт, 2001. – 245 с.
  6. Електронна комерція: Навч. посіб./ Береза А.М., Козак Г.А., Левченко Ф.А. К: КНЕУ, 2002. – 328с.
  7. Ситник В.Ф., Козак І.А. Телекомунікації в бізнесі. К: КНЕУ, 2002. – 258 с.
  8. Пейтел К., Мак-Картни М.П. Секреты успеха в елктронном бизнесе. СПб.: Питер, 2001. – 120 с.
  9. Годин В.В., Корнеев И.К. Информационное обеспечение управленческой деятельности. – М: Мастерство, Вісш. школа, 2001. – 240 с.
  10. Спивак В.А. Современніе бизнес-коммуникации. – СПб.: Питер, 2002. – 447 с.