Можливості та сфери поширення електронної комерції. Правові аспекти. Перспективи розвитку

Сфери поширення електронної комерції такі:

  • маркетинг, продаж і сприяння продажу;
  • передпродаж, попередні домовленості, поставки;
  • фінансування та страхування;
  • комерційні операції: замовлення, отримання, оплата;
  • обслуговування та підтримка продукту;
  • спільна розробка продукту;
  • розподілене спільне виробництво;
  • використання загальних і приватних послуг;
  • адміністрування бізнесу (концесії, дозвіл, податки, митниця тощо);
  • транспорт, техніка перевезень і постачання;
  • автоматична торгівля електронними товарами;
  • бухгалтерський облік.

Робота на нижніх рівнях електронної комерції пов'язана з представництвом компанії в мережі, рекламою, а також до- і післяпродажною підтримкою.

Можливості і переваги електронної комерції:

  1. Глобальна присутність / глобальний вибір.
  2. Підвищення конкурентоспроможності / якість послуг.
  3. Задоволення потреб замовника / персоналізація товарів і послуг.
  4. Скорочення шляху товару до замовника / швидка реакція на попит.
  5. Економія витрат / зниження цін.
  6. Нові можливості ведення бізнесу / нові продукти і послуги.

Правові аспекти електронної комерції. Поняття електронної комерції в національних правових системах не має одноманітного значення. Наприклад, в європейських країнах застосовується ряд обмежень. Через Інтернет не ухвалюють угоди, що вимагають нотаріального посвідчення, договори, що вимагають реєстрації в органах державної влади, договори в галузі сімейного і спадкового права. Проте, електронна комерція охоплює різноманітні відносини, здійснювані з використанням Інтернету. Сюди відносяться не тільки продаж через Інтернет, але і надання послуг (медичні, юридичні, інші професійні консультації, а також банківські, фінансові послуги).

Зарубіжне законодавство приділяє увагу укладенню договору через Інтернет. Місце і час укладення договору мають важливе значення для визначення національного законодавства, вибору суду при рішенні конфлікту.

Разом з тим Інтернет примушує країни визначитися у визнанні електронної форми договору, а також надати юридичне значення цифровому підпису.

Складніше вирішується питання про захист порушеного права, зокрема вибір національної юрисдикції. Не дивлячись на те, що Інтернет є світовою інформаційною системою, електронна комерція з точки зору права не набула такого «світового» характеру і традиційно продовжує залишатися в рамках національних юрисдикції. Проте можливий складніший «національний» склад учасників процесу загострює проблему вибору. В більшості випадків спори вирішуються відповідно до міжнародного приватного права. В договорі визначається, право якої країни застосовується в даному випадку, і суд якої національної юрисдикції розглядатиме справу. Якщо сторони не обумовлюють це, то діє міжнародне приватне право. У договорах купівлі-продажу застосовується право місця проживання покупця. Такої позиції дотримується і право Європейського Союзу.

У числі найважливіших юридичних питань, що вимагають невідкладного рішення за участю світового співтовариства, варто назвати:

  • порядок оподатковування угод в електронній формі;
  • тарифи;
  • вимоги до форми угод і відповідальність;
  • регулювання криптографії;
  • правила аутентифікації;
  • захист інформації;
  • охорону прав споживачів.

У сучасний період один з основних правових принципів електронної комерції полягає в наступному: сторони, які уклали угоду, не мають права ставити під сумнів законність і дійсність останньої тільки на тій підставі, що вона укладена електронним способом. Цей принцип, як правило, не закріплений у законі, а діє як звичай ділового обороту і винятково в межах спеціальної угоди між сторонами угоди про застосування електронних засобів. Домогтися гарантованого дотримання його не завжди можливо, що часто породжує значні юридичні проблеми.

З метою допомогти країнам перебороти названі правові перешкоди Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ) розробила зразковий звід правил – типовий закон «Про електронну комерцію» 1996 року. Закон представлений як модель, за допомогою якої країни можуть у національному законодавстві вирішити основні проблеми, пов'язані з юридичною значимістю записів у пам'яті ЕОМ, підпису, оригіналу і копій, зі збереженням електронних документів, а також з визнанням останніх як судових доказів.

У 2000 році Європейська Комісія виступила з ініціативою по скасуванню ряду законодавчих актів, що гальмують розвиток он-лайнової торгівлі, «надмірно» захищаючи права покупців.

Для правового забезпечення в Україні створене Національне агентство з питань інформатизації при Президентові України та затверджені закони України: «Про Національну програму інформатизації» (74/98-ВР від 04.02.98), «Про концепцію Національної програми інформатизації» (75/98-ВР від 04.02.98), «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про підприємництво», «Про державну таємницю» та інші укази Президента, положення і інструкції.

В 2000 році Нацбанк України розробив проект «Вимог по організації електронної комерції в Україні», яким, зокрема, регулюються питання організації електронних магазинів, формування і виконання електронних замовлень, оплати замовлень за допомогою різних платіжних інструментів, включаючи банківські картки, систему типу «банк—клієнт» і організацію банківського обслуговування за допомогою нових технологій.

Для запобігання порушень грошового обігу в зазначеному проекті передбачається, що всі операції купівлі-продажу в електронній комерції повинні виконуватися через банківські рахунки торговця і покупця, що дасть можливість чітко визначати учасників електронної комерції.

Джерело:
Навчально-методичний комплекс з курсу «Електронна комерція» (для студ. напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» IV курсу денної та заочної форми навч.) / Укл.: О.В. Новак. – Алчевськ: ДонДТУ, 2010. – 120 с.