Аллод

Аллод (нім. allod, від давньонім. al. – повний і od – володіння) – повна (приватна) власність на землю, яку можна вільно відчужувати. У Франкському королівстві, яке вважається класичним зразком феодального суспільства, в VI-IX ст. все рухоме майно франка знаходилося в його приватній власності, заставлялося, передавалося у спадок. Ліси, пасовища були колективною або общинною власністю, влада на землю – верховною. Тому селянин не міг заставити чи продати землю, після його смерті її успадковував лише син. Якщо він не мав сина, земля залишалася общині й перерозподілялася між селянами. В середині VI ст. згідно з едиктом (законом) Короля Хільнерика селянин міг передати землю у спадок дочці, брату або сестрі, а наприкінці VI ст. спадковий наділ перетворився на приватну власність і став називатися аллодом.

У країнах Західної Європи аллод виник у процесі розпаду общини, привласнення земельних наділів окремими сім'ями. При цьому відбувався перехід землеробської общини в сусідську, або марку, в якій колективна власність на угіддя поєднувалася з приватною індивідуальною власністю. Водночас у Франкському королівстві відбувається «одержавлення» землі – захоплення королями лісів, громадських земель. Конфісковані під час війн, репресій (політичних, релігійних) землі розподіляються між дружинниками, чиновниками, придворною знаттю. Селяни починають втрачати свої наділи. Щоб захиститися від війн і міжусобиць, вони віддаються під захист феодала або монастиря, передаючи їм свою землю у довічне користування. Це призвело до втрати аллоду, перетворення землі на кріпацький наділ, втрати селянином особистої свободи. Від тепер він змушений був виконувати певні повинності. Проміжною ланкою між феодальним землеволодінням і аллодом був бенефіцій (надання землі в пожиттєве користування тим, хто виконував військову службу). В Англії подібним до аллоду земельним інститутом був фолькленд. У східних слов'ян сільське господарство до І тис. не розвивалося на основі землеробської общини, з якої сформувалася марка. З VI ст. ділянки землі, якими користувалися окремі родини, стали передаватися у сімейне володіння, так виник аллод. Він закріплювався насамперед за представниками родоплемінної знаті. В X–XI ст. у Київській Русі аллод перетворився на велике феодальне землеволодіння з правом успадкування – феодальну вотчину, яка була панівною формою впродовж XII –першої половини XIV ст.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.