Аграрні кризи

Аграрні кризи – економічні кризи в сільському господарстві. Проявляються у скороченні обсягів виробництва, посиленні аграрного перенаселення, зростанні нереалізованих запасів та в інших формах. Аграрні кризи тісно пов'язані з промисловими, оскільки під час аграрних криз скорочується попит на сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, інші промислові товари, що негативно впливає на розвиток промислового виробництва.

Головною причиною аграрних криз є суперечність між потребами розвитку продуктивних сил у сільському господарстві та існуючими там формами власності. Перша аграрна криза почалася в 1873 і тривала до другої половини 90-х XIX ст. Вона охопила Росію, США, Західну Європу. Друга аграрна криза почалася в 1914-18 і тривала до Другої світової війни. Після Другої світової війни почалася третя аграрна криза, яка охопила США, Канаду, Австралію та деякі інші країни. Аграрні кризи триваліші, ніж промислові. Це зумовлено як особливостями розвитку сільського господарства (сезонність, залежність від погодних умов тощо), так і більшою тривалістю структурних змін у цій сфері, політикою «ножиць цін», яку проводять уряд і крупні промислові компанії, та ін. Найбільше аграрні кризи вражають дрібні фермерські господарства, зростає їх іпотечна заборгованість, кількість банкрутств тощо. Аграрні кризи вперше за останні десятиріччя охопили країни СНД та Східної Європи. Тут суттєво знизилися обсяги сільськогосподарського виробництва. Так, в Естонії валовий продукт сільського господарства у 1993 скоротився на 50% порівняно з 1989, у Словаччині – на 74%, в Україні за 1991-98 виробництво продовольства скоротилося вдвічі. За обсягами виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції вона відкинута майже на 40 років назад.

Головна причина аграрної кризи в Україні – відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби для аграрного виробництва. Так, ціни на промислові товари, що їх купує село, зростали в 1991-96 майже в 5 разів швидше, ніж ціни на сільськогосподарську продукцію, які лише частково покривали витрати на її виробництво. Оскільки в агропромисловому комплексі України зосереджено понад 50% функціонуючих в народному господарстві основних виробничих фондів, виробляється майже 50% ВВП, формується 70% зведеного бюджету і зайнято майже 40% працюючого населення, аграрна криза перетворилася на серйозну загальнонаціональну проблему, системну економічну кризу. Системний характер аграрної кризи в Україні означає її зумовленість кризовою ситуацією кожної ланки економічної системи – наявними продуктивними силами, техніко-економічними відносинами, відносинами економічної власності та господарським механізмом У межах продуктивних сил кризові процеси в аграрній сфері спричинені скороченням посівних площ (внаслідок цього в 1998 порівняно з 1990 приблизно на 90% знизився збір зерна, а врожайність зменшилась з 35,1 до 20,6 ц/га), зниженням ефективності використання залучених ресурсів, нераціональною структурою землекористування (сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла в Україні 70% а розораність сільськогосподарських угідь – майже 80%, і оді як у розвинутих країнах світу не перевищує 50%, а в США – всього 20%), що виснажує посівні площі, перешкоджає самовідтворенню і стабільному розвитку агробіоценозів, значним скороченням обсягів внесених у ґрунт органічних і мінеральних добрив, величезними обсягами еродованих земель (понад 30%), низьким рівнем ветеринарної служби (внаслідок цього поголів’я свиней за 1991-94 скоротилося на 6 млн. штук) та ін.

Щодо техніко-економічних відносин кризові явища в аграрній сфері зумовлені насамперед зниженням рівня концентрації сільськогосподарського виробництва (внаслідок ліквідації крупних колективних господарств) значним послабленням внутрігосподарської спеціалізації. Тому більшість сільськогосподарських підприємств різних форм власності стали багатопрофільними. Зумовленість аграрної кризи кризовими процесами з боку продуктивних сил і техніко-економічних відносин загалом характеризує причинно-наслідкові зв'язки між явищами в межах технологічного способу виробництва. Узагальнюючою причиною аграрної кризи з боку цього способу виробництва є погіршення умов його розвитку й функціонування. Якщо врахувати, що технологічний спосіб виробництва у розвинутих країнах світу в аграрній сфері все більше базується на впровадженні комп'ютерних систем, досягнень біотехнологічної революції, а в Україні – на ручній праці та використанні машин (тракторів, комбайнів тощо) надзвичайно низької якості, то значне руйнування цього способу виробництва у 90-х стало вагомим фактором аграрної кризи.

У межах економічної власності кризові процеси в аграрній сфері детерміновані, по перше, диспаритетом цін на промислові товари та сільськогосподарську продукцію, а отже, недотриманням вимог закону вартості. Більше того, сільське господарство в усіх розвинутих країнах світу є дотаційним, тому у цій сфері розвиток якої тісно пов'язаний із законами природи, основні принципи госпрозрахунку (самоокупність, самофінансування тощо) можуть бути дотримані лише з урахуванням постійної державної підтримки. В Україні в 90-х ця вимога була проігнорована, що означало порушення закономірностей розвитку сільського господарства і призвело до посилення аграрної кризи. По-друге, ця криза спричинена постійним і штучним реформуванням відносин економічної власності. Такий шлях реформування не тільки не подолав відчуженості безпосередніх виробників від засобів виробництва (і насамперед землі), а ще більше поглибив її. Це стало вагомою причиною більш глибокої аграрної кризи в суспільному секторі. По-третє, недосконалістю банківської системи України, внаслідок чого пільгові кредити для розвитку сільського господарства нерідко не доходили до адресата. По-четверте, значною заборгованістю держави селу бартеризацією торгівлі, внаслідок чого посередницькі комерційні структури ще більше посилювали диспаритет цін у сільському господарстві.

З погляду господарського механізму аграрна криза спричинена зламом державного регулювання (в т.ч. раціональних форм і методів) і домінуванням ринкових важелів самоуправління в цій сфері. Виходячи з особливостей сільського господарства, такий розвиток подій суперечить вимогам економічних законів, не враховує досвід розвинутих країн світу, в яких сільське господарство значною мірою виведене за межі механізму ринкового регулювання і захищає вітчизняного товаровиробника від міжнародної конкуренції. Держава повинна встановити ефективний контроль за розвитком всіх елементів економічної системи в сільському господарстві, забезпечити пріоритетний розвиток села і таким чином гарантувати продовольчу безпеку країни. Для інших країн Центральної та Східної Європи головною причиною аграрної кризи є зниження та зміна структури попиту на продовольчі товари внаслідок лібералізації економіки.

Аграрна криза також зумовлена енергетичною кризою у цих країнах, початком реорганізації крупних колективних господарств (яка супроводжувалася руйнуванням їх виробничої бази), нераціональною економічною політикою держав у цій сфері, технічною та економічною відсталістю переробної промисловості тощо. В Україні аграрна криза посилена аварією на Чорнобильській АЕС, внаслідок якої радіонуклідами забруднено 4,2 млн. га землі (в т.ч. 2,4 млн. сільськогосподарських угідь). У стані глибокої екологічної кризи, близької до катастрофи знаходиться до 15% сільськогосподарських угідь, землі все більше виснажуються через значне зменшення кількості мінеральних та органічних добрив.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.