Економіко-математичні методи

Економіко-математичні методи – умовна назва комплексу наукових напрямів у дослідженні економічних процесів методами математики і кібернетики. Найважливішим у використанні математики в економіці є математичне моделювання економічного явища, ситуації або процесу для вивчення певного аспекту в його розвитку. Першу в світі математичну модель – економічну таблицю – для вивчання процесу суспільного відтворення створив французький учений Ф. Кене у 1758. На основі цієї моделі було зроблено висновок, що нормальне суспільне відтворення може здійснюватися за умови дотримання відповідних вартісних і матеріально-речових пропорцій.

Розвиток економіко-математичних досліджень відбувався у трьох напрямах політекономія, статистика, економетрика. Засновником математичної школи в політекономії є французький учений О. Курно, який 1838 опублікував свою працю «Дослідження математичних принципів теорії багатств». Представники цієї школи – теоретики-економісти – намагалися математичними методами дослідити проблеми економічної теорії. Вони зробили значний внесок у розробку кількісного аналізу багатьох економічних проблем, зокрема, застосування показників граничних витрат і граничних ефектів у раціональному господарюванні, кривих байдужості і ядер економічних систем (Ф. Еджуорт), повних витрат ресурсів, визначення багатоцільового оптимуму (В. Парето), визначення економічної рівноваги (Л. Вальрас). Але їхні праці не мали конкретного практичного застосування в господарюванні, і це певною мірою дискредитувало ідею використання математичних методів в економіці. Статистичний напрям, що виник на рубежі XX ст., намагався вивчати економічні цикли і прогнозувати господарську кон'юнктуру методами математичної статистики з погляду методології твердження представників статистичного напряму були цілковитою протилежністю математичному напряму. Вони вважали що на основі статистичного аналізу можна обґрунтовувати будь-яку теорію. Було створено чимало математико-статистичних моделей економічних явищ. Характерним прикладом таких моделей є модель прогнозування господарської кон'юнктури – «господарський барометр», що поєднує три криві фондового ринку, товарного ринку, грошового ринку, які розраховують за соціальними індексами. При вивченні названих ринків з'ясувалося, що характер їх зміни дуже подібний, але вони зміщені в часі таким чином, що перша крива випереджає другу на 8 місяців, а друга випереджає третю на 4 місяці. Таким чином, вивчаючи характер зміни одного ринку, можна прогнозувати зміну іншого. Такі моделі були ефективними в умовах економічної стабільності, але вони неспроможні були робити прогноз в умовах структурних зрушень у народному господарстві. Статистичний напрям, хоч і не був позбавлений недоліків, заклав методологічні основи обробки економічної інформації, статистичних узагальнень і статистичного аналізу що знайшли своє застосування і розвиток при створенні математичних моделей в економічному аналізі й прогнозуванні. Третій напрям – економетрика – намагався поєднати переваги двох попередніх, а саме теоретичний аналіз, використання статистичної інформації, застосування математичних методів. Економетрика завдяки швидкому розвитку розділилася на низку напрямів, у яких нерідко проблеми політекономії відходили на задній план, а на зміну їм приходили проблеми емпірико-статистичного, прикладного характеру. Термін «економетрика» запровадив львівський учений П. Чомпа у праці «Нариси економетрії і природної бухгалтерії, яка ґрунтується на політичній економії2, хоч офіційною датою народження економетрики вважається 1931, коли було засноване Міжнародне економетричне товариство. У широкому значенні економетрика – наука, яка проводить економічні дослідження за допомогою математичних методів. У вузькому значенні завдання економетрики – побудова математичних моделей економічних процесів або ситуацій, оцінка параметрів у цих моделях. Складовою економетрики є математична економія, що займається математичним дослідженням теоретичних моделей народного господарства. Історичну роль у розвитку економіко-математичної теорії відіграла праця Є. Слуцького «До теорії збалансованості бюджету споживача» Лауреат Нобелівської премії Дж. Хікс свою працю «Вартість і капітал» (1930) вважав «першим системним дослідження тієї теорії, яку відкрив Слуцький», а Слуцького – першим економістом, який зробив значний крок вперед порівняно з класиками математичної школи. Слуцький – засновник праксеології науки про принципи раціональної діяльності людини. Значним є внесок цього вченого й у вивчення впливу випадкових причин на циклічні коливання. Чимало зробив для теорії трудової вартості, теорії граничної корисності відомий український учений М. Туган-Барановський. У 20-х розв'язуються економічні й математичні проблеми міжгалузевих моделей народного господарства. Пріоритет у розвитку цієї теорії належить лауреатові Нобелівської премії В. Леонтьєву. Його моделі балансів багатьох країн світу, математичне оформлення і популяризація ідей міжгалузевого балансу відчутно вплинули на розвиток матричних моделей. Математичні моделі економічного зростання Г. Фельдмана розкривали взаємозв'язок темпів зростання національного доходу змін фондовіддачі й продуктивності праці структури використання національного доходу. Вони важливі й з методологічного погляду, оскільки чітко аргументують необхідність використання математичних методів в економічних дослідженнях. За дослідження оптимального використання ресурсів ленінградський математик Л. Канторович та американський дослідник Т. Купманс отримали Нобелівську премію. У 60-х створюється мережа науково-дослідних установ розвитку та використання економіко-математичних методів: Центральний економіко-математичний інститут у Москві, інститут кібернетики в Києві. Досягнення інституту кібернетики під керівництвом академіка В. Глушкова в різних напрямах розвитку науки й техніки мали надзвичайно плодотворний вплив на розвиток економіко-математичних методів, методів математичного моделювання. В галузі економічної кібернетики здійснювалася розробка математичних методів планування та управління народним господарством, планування транспорту й розміщення виробництва, автоматизації обліку й економічного аналізу. У галузі народногосподарського моделювання створювалися макромоделі й міжгалузеві моделі, моделі рівня житія, ціноутворення, фінансово-кредитного механізму, зовнішньоекономічних зв'язків. Моделювання галузей виробництва дало відчутні результати у вирішенні завдань розміщення виробництва, транспортування продукції тощо. Для прогнозування розміщення продуктивних сил використовуються моделі територіальних систем. На рівні підприємства існує широкий спектр економіко-математичних моделей оптимального використання виробничих потужностей, вибору технологій, оперативно-календарного планування, підготовки виробництва тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.