Комунальне господарство

Комунальне господарство – комплекс підприємств, організацій і споруд, які обслуговують матеріально-побутові потреби населення. Такими потребами є благоустрій та інженерне обладнання житлового фонду, територій міст та інших населених пунктів, а також водопостачання (послуги у разі аварії для колективних та індивідуальних власників житла), постачання електроенергії (ремонт електроапаратури, встановлення електролічильників), опалення (послуги у разі аварії для колективних та індивідуальних власників житла), послуги каналізації (послуги у разі аварії каналізації), санітарна очистка (вивезення сміття і нечистот, знешкодження їх).

Серед функцій комунального господарства – організація території (планування та ін.), спорудження і прибирання площ, вулиць, тротуарів, набережних, мостів, пляжів, парків, садів, скверів, бульварів, озеленення вулиць і площ, догляд за зеленими насадженнями тощо. Склад комунального господарства у населених пунктах різний і залежить від кількості населення, господарського призначення та інших місцевих умов. Комунальне господарства охоплює підприємства тепломереж, електропостачання, санітарної очистки території населених пунктів, їх благоустрою, озеленення та інженерного захисту, контори газового господарства, водопровідне та водоканалізаційне господарство, підприємства ремонту комунальної техніки та ін.

У процесі реформування власності в Україні в 90-х XX ст. основна частина підприємств комунального господарства входила до складу комунальної власності, незначна їх частина перебувала в державній та колективній власності. У комунальному господарстві сформувалися такі форми господарювання: державні, державно-комунальні, акціонерні й корпоративні підприємства комунального господарства, яке повинно забезпечувати населення комунальними послугами, найменше зазнало впливу ринкових перетворень, а тому не може розглядатися як повноцінний сегмент ринку. У регіонах не існує альтернативи державному комунальному комплексу, система споживання послуг не забезпечена побутовими водо-, газо- і тепловимірювальними приладами. Рівень споживання комунальних послуг визначається ступенем благоустрою населених пунктів і квартир. Незважаючи на кризові явища в економіці України, в т ч. і в комунальному господарстві, в 1990-98 певною мірою поліпшилося обладнання житлового фонду водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, газом, гарячим водопостачанням та ін., що сприяло зростанню обсягу споживання комунальних послуг. Відбувалося це у першій половині 90-х на тлі штучного утримання низьких цін на послуги, що базувалися на дешевих електроносіях, і потребувало збереження дотаційності житлово-комунальних послуг, відпускання для населення електроносіїв (газу, вугілля, електроенергії). З лютого 1995 ціни на комунальні послуги стали поступово наближатися до реальних витрат. У 1993 частка витрат населення у реальній вартості житлово-комунальних послуг становила менше 5%, у жовчні 1994 – 15, у лютому 1995 – 20, у травні 1995 – 30, у липні1995 – 40%, а в січні 1996 – 60%, наприкінці 1998 – 80, на початку 2000 – 100%. Лібералізація цін у житлово-комунальному господарстві визначила реальні тенденції до формування регульованих ринкових відносин у комунальному господарстві. Водночас вона породила і низку проблем, оскільки у березні 1999 заборгованість населення за електроенергію становила понад 6 млрд. грн., за газ – до 13 млрд. грн. Крім того, у грудні 1998 електростанції за 1 МГв/год отримували 3,94 грн., а посередники – 12,82 грн, у січні 1999 цей розрив значно зріс.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.