Гракхи Тіберій та Гай

Гракхи Тіберій (163-133 рр. до н. е.) та Гай (153-121 рр. до н.е.) – брати, давньоримські політичні діячі республіканського періоду правління. Відомі в історії античної економічної думки як автори аграрної реформи, спрямованої на припинення кризи, що наростала в сільському господарстві. Давнього Риму у II ст. до н. е. через посилення панування латифундарного землеволодіння римської аристократії та масове розорення дрібних земельних власників. Продовжуючи ідею аграрних реформ, висунутих задва століття до того народними трибунами Ліцінієм Столоном та Секстієм Латераном, Тіберій та Гай Гракхи разом зі Сциніоном Еміліаном запропонували заходи для збереження хліборобства й дрібного селянського господарства.

У 133 р. до н. е. Тіберій Гракх як народний трибун відновив дію закону Ліцінія–Секстія, що обмежував приватне землеволодіння нормою у 500 югерів (125 га). Доповнення до закону дозволяло мати на синів ще половину цієї норми. Т. зв. польовий закон Тіберія Гракха (134 р. до н. е.) передбачав обмеження великого землеволодіння 1000 югерами (до 250 га) землі у безоплатне користування на сім'ю, а за рахунок надлишку державних земель – створення нових дрібних земельних власників з наділами у 30 югерів. Від закону Ліцінія–Секстія цей закон відрізнявся тим, що передбачав для новостворених наділів спадкоємність оренди та невідчужуваність. Продаж такої землі заборонявся. Мета реформи – запобігти подальшому розоренню селянства, що не витримувало конкуренції рабської праці. Запровадження цього закону, ухваленого Народним зібранням, наштовхнулося на опір сенату та трибунату, в яких заправляли земельні магнати Тіберій Гракх разом з трьомастами своїх прибічників був убитий, проте закон сенат відмінити не наважився. Справу брата продовжив Гай Гракх, пов'язуючи проведення аграрних реформ з розвитком торгівлі, промисловості, соціальними проблемами міст тощо. Висунув програму колонізації провінцій, їх оподаткування та розподілу військової здобичі в інтересах селянства, запропонував (наслідуючи грецький досвід) проект продажу дешевого хліба для пауперів умістах, розширення римського громадянства для італійського селянства, будівництва шляхів, створення торговельно-промислових колоній із прийняттям законів Гракхів майже весь державний земельний фонд перейшов у приватне володіння. Проте закони ці діяли в Римі періодично Через 15 років були відмінені. Наприкінці II – у І ст. до н. е. з'явилася низка аграрних проектів (Апулея Сатурніна, Лівія Друза, Рулла, Флавія, Юлія Цезаря), які передбачали ефективне поєднання великого латифундарного землеволодіння з дрібним селянським, парцеляцію(дроблення) надлишкової земельної власності, збереження та створення середнього, соціальне стабільного прошарку землеробів. Цим проектам, як і гракхівським ідеям невідчужуваності селянських наділів та зрівняльного землекористування, судилася довга й складна доля га еволюція від учень. Сисмонді та Прудона до російського народництва, від програм соціалізації землі в революційну добу початку XX ст. до сучасних програм аграрних перетворень в Україні.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.