Гелбрейт (Galbraith) Джон Кеннет

Гелбрейт (Galbraith) Джон Кеннет (н. 1908) – відомий американський економіст, доктор філософії Народився в Канаді. Навчався в Торонтському університеті. Ступінь доктора філософії отримав у Каліфорнійському університеті в 1934. У 1931-42 працював у Каліфорнійському, Гарвардському, Прінстонському університетах. У 1941-43 – співробітник управління контролю за цінами. В 1943-48 – редактор журналу «Форчун» 3 1949 – професор Гарвардського університету, обирався президентом асоціації американських економістів. У 1961-63 був послом США в Індії. Головні праці Гелбрейта: «Американський капіталізм Концепція зрівноважувальної сили» (1952), «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Начерки з теорії ризиків» (1970), «Економічні теорії та цілі суспільства» (1973) та ін.

У першій праці Гелбрейт стверджує, що внаслідок концентрації економічної могутності в руках незначної кількості найбільших корпорацій капіталізм неспроможний здійснювати саморегулювання через механізм ринкової конкуренції і ця рушійна сила значною мірою перетворилася на химеру. Крупна корпорація певною мірою є монопольною силою і привласнює монопольний дохід. Регулятор сучасного капіталізму – зрівноважувальна сила монополій-продавців і моно-полій-покупців, яка водночас виконує функцію досконалої конкуренції її зростання посилює здатність економічної системи до саморегулювання, внаслідок чого зменшується необхідність у державному регулюванні, у всеохоплюючому контролі та плануванні. Тому держава, антитрестівське законодавство не повинні стримувати утворення монополій, точніше олігополій, а навпаки, мусять сприяти їх зростанню. Винятком може бути лише стовідсоткова монополія. Державне втручання необхідне в тому разі, коли зрівноважувальні сили перестають бути ефективними. Такою зрівноважувальною силою стає держава. Зіставляючи дію монополій-продавців і монополій-покупців, Гелбрейт визнає, що зрівноважувальна сила покупця зникає із перевищенням попиту, перевищенням пропозицією попиту, а також у разі створення абсолютної монополії покупця (наприклад, при закупівлі державою зброї та військових матеріалів). Гелбрейт також зазначає, що у таких високомонополізованих галузях, як автомобільна, тютюнова тощо, в немонополізованих або маломонополізованих (сільське господарство, деревообробна промисловість та ін.), а також в умовах інфляції зрівноважувальної сили не існує. Загалом теорія зрівноважувальної сили Гелбрейта – надто абстрактна схема, в якій правильні положення (про неспроможність ринкового саморегулювання економіки, про монополістичну природу крупних корпорацій тощо) поєднуються з нереальними проектами. У праці "Нове індустріальне суспільство" Гелбрейт розглядає корпорації як єдино можливі форми організації виробництва, діяльність яких спрямована на досягнення високої ефективності виробництва, виробництво високоякісних товарів і послуг та інші виробничі цілі. Причиною такої трансформації корпорацій, на його думку, є прихід до влади техноструктури, широкого кола осіб управлінської пращ, інженерів, техніків, дизайнерів, тих, що зайняті рекламою, та ін. Внаслідок цього капіталізм, за Гелбрейтом, перетворюється на індустріальне суспільство. До техноструктури Гелбрейт необґрунтовано відносить надто широке коло тих, хто має владу в корпорації (у т.ч. менеджерів нижчої ланки, тобто бригадирів, майстрів, всіх осіб, зайнятих рекламою, спеціалістів у сфері торгівлі та ін.), твердить про відсутність такої влади в руках капіталістів, що означає відсутність диференційованого підходу до менеджерів різних ланок, особливо до вищих менеджерів Гелбрейт вважає, що сучасне суспільство більше не підпорядковане стихії ринку і конкуренції, оскільки корпорації планують витрати виробництва, випуск продукції, ціни, процес реалізації продукції та інші сфери діяльності. Корпоративний сектор економіки він називає «плануючою» системою. Крім того, регулюючу діяльність у масштабі всього суспільства здійснює держава. Тому планування, на думку Гелбрейта, приходить на зміну ринковим відносинам. Водночас недостатньо аргументованими є його твердження про обмеження влади багатих, про революцію в доходах через механізм перерозподілу податків. Доказовішою є теза Гелбрейта про створення у США та в інших розвинутих країнах світу суспільства достатку, в якому, однак, мільйони людей живуть нижче офіційно встановленого рівня бідності. У праці «Економічні теорії та цілі суспільства» Гелбрейт гостро критикує неокласичний напрям політичної економи за консерватизм мислення щодо механізму ринкового саморегулювання економіки. Зокрема, він обґрунтовано зазначає, що аналіз неокласиками економіки як сукупності господарських одиниць, пов'язаних між собою ринком, на якому споживач панує над виробником, цілком відірваний від життя. Підтримуючи в цьому позицію Дж. Кейнса, Гелбрейт водночас критикує посткейнсіанців за їхні спроби довести, що рівновага економічної системи може бути досягнута через штучне підвищення державою сукупного попиту. Слабкість неокласичного напряму, за Гелбрейтом, також полягає в ігноруванні таких трьох соціальних інститутів позаринкових сил, як крупні корпорації, держава і профспілки. Гелбрейт заперечує тезу неокласиків про споживачів як господарюючих суб'єктів, доводячи, що в реальній дійсності функцію споживачів виконує сім'я. Головним господарюючим суб'єктом він вважає крупну корпорацію, яка через ринок за допомогою відповідної системи організації диктує умови споживачеві (протилежні ідеї висували неокласики), створює ринок на нові товари, формує попит на них, встановлює свої закони для ринку. Важливою є думка Гелбрейта про те, що на багатьох ринках можуть панувати декілька фірм, які колективно здійснюють свою владу, – олігополій. Корпорація перетворилася на рушійну силу розвитку економічної системи, що, у свою чергу, зумовлено прогресом техніки і технологи, переходом влади в ній (корпорації) до рук техноструктури, відокремленої від власності на капітал. Таке розуміння корпорації означає однобічний підхід до розгляду рушійних сил економічної системи (оскільки ігноруються важливі суперечності цієї системи), проблеми взаємодії власності і влади. Як представник інституціонально-соціального напряму в політичній економії Гелбрейт виступає за поєднання політичної економії з соціологією. Така наука, на його думку, не повинна обмежуватися проблемами збільшення валового національного продукту та іншими аналогічними питаннями. Вона мусить враховувати нові потреби людей зокрема в розвитку освіти, охорони здоров'я, створенні системи соціального забезпечення, охорони навколишнього середовища, реконструкції міст. Основну суперечність капіталізму Гелбрейт розглядає як суперечність між "плануючою" і ринковою системами. Але ця суперечність може бути лише однією з форм вияву головної суперечності. Крім того, Гелбрейт не дає формулювання головної суперечності кожної з цих систем. Ринкова система зазначає він, неспроможна впливати на державу, ціни, рівень заробітної плати в ній значно нижчий при тривалішому робочому дні, щоб вистояти у конкурентній боротьбі, підприємці вдаються до самоексплуатації. До «плануючої» системи Гелбрейт відносить майже 1000 наймогутніших корпорацій, найважливішою метою розвитку яких вважає зростання фірми (кожної з них). Ця теза суперечить істині, оскільки зростання фірми підпорядковується іншій, важливішій меті – максимізації прибутку. Необґрунтованою є також думка Гелбрейта про те, що влада капіталіста слабшає, а влада техноструктури зростає. Насправді слабшає влада індивідуального капіталіста, а зростає влада колективного, асоційованого капіталіста, яким є й вищі менеджери. Водночас він справедливо зауважує, що цій системі не властива стихія ринкової конкуренції, хоч відокремлювати «плануючу» систему від ринкової також некоректно. Значною мірою надуманою є його теза про те, що крупні корпорації (ТНК) переростають межі національної держави, щоб створити міжнародне плануюче суспільство, що їм не властиві тенденції неоколоніалізму. Головним недоліком «плануючої» системи Гелбрейт вважає підвищення заробітної плати, що зумовлює зростання цін. Гелбрейт виступає за реформування економічної системи в напрямі «нового прагматичного соціалізму», під яким розуміє насамперед посилення регулюючої ролі держави (разом із «плануючою» системою). Про необхідність зростання ролі такого соціалізму, на думку Гелбрейта свідчить наявність відсталих галузей економіки(транспорт, медичне обслуговування, житлове будівництво тощо). Проте вважає недоцільним перетворення існуючих форм власності (крім корпорацій військово-промислового комплексу). Такий варіант соціалізації економіки – одна з моделей змішаної економіки. Водночас він твердить про необхідність перерозподілу доходів на користь бідних верств населення через механізм прогресивного оподаткування, підвищення мінімальної заробітної плати.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.