Бем-Баверк Ейген

Бем-Баверк Ейген (1851–1914) – видатний австрійський економіст, представник другої генерації австрійської школи. Систематизував і розвинув ідеї граничної корисності, створив оригінальну концепцію відсотка, що ґрунтується на гармонійному поєднанні принципів часової переваги й граничної продуктивності. Загальновизнаною є й критика Бем-Баверка деяких суперечностей трудової теорії цінності Маркса та його висновку про зниження норми прибутку, обґрунтування вченим загальної теорії економічної доцільності, властивої усім типам соціального господарства.

Бем-Баверк народився у Відні, студіював право у Віденському університеті, 1881 став викладачем університету в Інсбруку. В 1889 перейшов на державну службу і тричі обирався міністром фінансів Австро-Угорщини (1891), 1897, 1900). У 1904 залишив державну службу і повернувся до академічного життя, працюючи професором економіки Віденського університету. Серед ранніх праць Бем-Баверк – «Права і відносини, що розглядаються з точки зору народногосподарського вчення про блага» (1881), «Основа теорії цінності господарських благ» (1886), «Натуральна цінність» (1889). Перша найпомітніша праця – «Капітал і відсоток. Критична історія економічної теорії» (1884, англійський переклад 1898) у трьох томах, яка містила ґрунтовну класифікацію поглядів понад ста економістів на теорію відсотка. У 1889 він опублікував свою головну працю – «Позитивна теорія капіталу», яка витримала за життя автора 3 видання (1891, 1909, 1912). Певним доповненням до проблематики цієї книги є «Теорія відсотка» (1907). Ґрунтовний аналіз марксистської економічної доктрини містить його праця «Кінець марксистської системи» (1896). У своїх ранніх працях Бем-Баверк дає розгорнутий виклад маржиналістської теорії корисності від індивідуальних конструкцій граничної корисності через аналіз економічного розподілу робочого часу і ступінь ринкового узгодження індивідуальних оцінок до розгорнутої системи конкурентного ринкового обміну, що базується на суб'єктивній оцінці виробничих ресурсів. Полемізуючи з Ф. Візером, Бем-Баверк дає своє трактування теорії вмінення, доводячи, що оскільки переваги сучасного йому виробництва виходять із можливості управління витратами кожного з виробничих факторів, то й цінності, що змінюються факторам виробництва, мають перевищувати цінність, яка входить до процесу виробництва. Візер наполягав на ідеї пропорційного розподілу всіх часток доходу, але більшість маржиналістів сприйняла ідеї Б-Б Самому Б-Б такий підхід відкривав шлях до аналізу капіталу і відсотка – центральної частини його економічного вчення. Підґрунтям формування статичної теорії капіталу і відсотка став поділ Бем-Баверком факторів виробництва на первинні (праця і земля) і похідні від минулого часу (капітал). Звідси й капіталістичне виробництво виступає як обхідний процес, тобто такий, де праця опосередковується певними засобами виробництва, які можуть бути використані для продукування більшої кількості споживчих товарів. За Бем-Баверком, чим більш обхідним стає виробництво, тим краще це позитивно впливає на зростання продуктивності праці і дає можливість дисконтувати майбутні блага відносно сьогодення. Введення в економічну модель фактора часу (вперше в економічній теорії до А. Маршалла), пов'язування з ним виникнення чистого доходу (прибутку) торувало Бем-Баверку шлях до обґрунтування власної теорії відсотка. Ця теорія Бем-Баверку базується на твердженні, що поточні блага цінуються вище, ніж майбутні, і тому відмова від поточних благ потребує винагороди. Гранична корисність являє собою пункт зіткнення сучасного і майбутнього, а відсоток – ступінь їх розрізнення. Основними причинами існування відсотка у Бем-Баверка є суб'єктивне надання людьми переваги благам сьогоднішнім, недооцінка майбутнього, що пояснюється відсутністю у людей волі, уявлення, невпевненістю у прийдешньому дні (Фішер пізніше розвинув цю тезу, пов'язавши відсоток з розміром, гарантуванням в часі й часовим графіком доходів людини), технічні переваги поточних благ, внаслідок чого чиста фізична продуктивність капіталу сама по собі дисконтує цінність майбутнього блага. Синтез цих причин забезпечував вичерпне пояснення існування відсотка як в статичній, так і в динамічній економіці, розкривав сутність введеного Бем-Баверком середнього періоду виробництва. Механізм взаємодій цих суб'єктивно-технологічних причин розкриває сутність введеного Бем-Баверком т. зв. середнього періоду виробництва – тобто такого періоду часу, який забезпечує найвищу цінність наявних благ з урахуванням дисконтування майбутніх доходів від них. Розвиненою характеру ця ідея набула в теорії інвестиційного циклу К. Вікселя. При визначенні величини норми відсотка Бем-Баверк доводить, що вона визначається при обміні праці на предмети споживання і дорівнює граничній продуктивності подовження середнього періоду виробництва. Звідси випливає, що чим нижча норма відсотка, тим довший прибутковий період виробництва, оскільки за низької норми відсотка сьогоднішня цінність потоку майбутніх благ зростатиме, а надбавка до цінності наявних товарів зменшуватиметься. Рівноважна норма відсотка має визначатися продуктивністю останнього економічно припустимого подовження виробничого періоду, тобто його граничною продуктивністю Бем-Б аверка, подібно до теоретичних конструкцій К. Менгера і Ф. Візера, була суто вербальною. Математичне обґрунтування і подальший розвиток ідеї вченого щодо визначення, за заданих пропозиції праці й запасу капіталу, рівноважної норми заробітної плати, рівноважної норми відсотка, оптимальної тривалості періоду виробництва для економіки загалом, отримали у творчості Вікселя, Фішера, Найта, Каселля, Калдора. Теорія капіталу і відсотка Бем-Баверка стала підґрунтям пізнішої концепції кредитно-грошового регулювання економічного циклу, представленої Вікселем, Мізесом і Хаєком.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.