Аллє (Allais) Моріс

Аллє (Allais) Моріс (н. 1911) – професор Вищої національної гірничої школи в Парижі Лауреат Нобелівської премії з економіки (1988). Закінчив політехнічну школу, Гірничий інститут. У систематизованому вигляді внесок Аллє у світову економічну науку полягає в тому, що він перший дав найбільш загальне і строге доведення еквівалентності стану максимальної ефективності та рівноваги в ринковій економіці, виходячи з теоретичних положень, сформулював систему правил, дотримання яких зможе привести економіку до стану максимальної ефективності, сформулював «золоте правило нагромадження», що забезпечує максимальну продуктивність капіталу та максимальний дохід на душу населення. Згідно з ним максимального рівня споживання на душу населення можна досягти, якщо банківська відсоткова ставка дорівнює нулю, започаткував «загальну теорію надлишків» як найбільш загальну економічну теорію, розробив оригінальну теорію грошового обігу, що знаходить своє підтвердження в сучасній економічній дійсності, на прикладі Франції довів неефективність системи централізованого управління економікою і запропонував конкретні шляхи переходу від централізованої до соціальної ринкової економіки, замість поняття «ринкова економіка» використав поняття «економіка ринків» (1967), що передбачає численні ринки та системи як адекватніше відображення реальної економічної динаміки. Аллє належать праці не лише з теоретичної та прикладної економіки, а й з фізики, соціологи та історії цивілізації. Економічні праці Аллє присвячені пошуку шляхів досягнення максимальної ефективності економіки і більшої соціальної справедливості. Використовуючи методи економіко-теоретичного і порівняльно-історичного аналізу, Аллє доводить, що, по-перше, лише ринкова, конкурентна організація господарства може бути економічно ефективною і що, по-друге, без ефективного функціонування економічної системи не може бути реального соціального прогресу. В економічному аналізі він широко використовує загальнонаукові принципи і методи принципи відносності й цілісності, структурний підхід, математичні методи, намагаючись найбільш повно й точно відобразити економічні процеси. У своїх працях Аллє спирався на ідеї таких відомих економістів, як Л. Вальрас, В. Парето, І. Фішер, хоча не у всьому наслідував їх. У книзі «В пошуках економічної дисципліни» (1943) він доводить два фундаментальні положення всяка рівноважна ситуація ринкової економіки є ситуацією максимальної ефективності і, навпаки, всяка ситуація максимальної ефективності є рівноважною ситуацією ринкової економіки (теореми еквівалентності). Загальна економічна рівновага і максимальна ефективність спостерігаються тоді, коли вже не існує надлишку, який міг би бути реалізований. За такого підходу пошук певної системи цін замінюється пошуком ситуації, за якої неможлива реалізація жодного пошуку. Сформульована Аллє теорія надлишків – це, по суті, синтез маржиналістського підходу функціональної взаємозалежності.

У праці «Економіка і процент» (1947) Аллє сформулював загальну теорію ефективності взаємозалежних процесів, що містить два моменти поширення теорії ефективності на той випадок, коли враховуються майбутні покоління, та теорія продуктивності капіталу. Головний внесок Аллє в дослідження грошової динаміки полягає в розробці релятивістської теорії грошової динаміки, що ґрунтується на таких положеннях - фундаментальному рівнянні грошової динаміки, трьох наслідувальних і релятивістських формулах попиту на гроші, пропозиції грошей та психологічної норми відсотка. Головна проблема, яку намагається розвіяти Аллє у своїх працях, – центральна для будь-якого суспільства проблема поєднання економічної ефективності й соціальної справедливості. Аллє переконаний, що економіка як частина соціального цілого не може розглядатись як самоціль, й головне завдання – задоволення людських потреб. Тому критерієм економічного прогресу необхідно вважати не зростання ВНП, а збільшення чистого доходу на душу населення. Важливе місце в дослідженнях Аллє відведено аналізу системи централізованого планування економіки та її зіставлення з конкурентною ринковою системою. Учений вважає ефективною лише конкурентну економіку і наводить у своїх працях вагомі докази неефективності централізованого планування та управління економікою. При цьому Аллє проводить чітку межу між питаннями організації економічної системи (конкурентно-централізована) та питаннями власності (приватно-суспільна чи колективістська, за термінологією вченого). Колективістська економіка, на його думку, лише тоді зможе досягти оптимального стану і більшої ефективності, коли політична влада досконало оволодіє економічною наукою і систематично обмежуватиме свою діяльність лише загальними економічними рамками (планування структур). У світовій економічній літературі ім'я Аллє згадується ще й у зв'язку з «парадоксом Аллє». Суть його полягає в тому, що в 1952 на міжнародному колоквіумі з економетрики в Парижі він виступив зі спростуванням загальновизнаної тоді теорії прийняття рішень в умовах ринку Дж. фон Неймана та О. Моргенштерна. Аллє довів, що практика не завжди підтверджує цю теорію і навіть її автори в житті діють «не за наукою», а отже, необхідно переглянути як вихідні постулати, так і саму теорію. Власне, «парадокс Аллє» – це не парадокс у строгому розумінні цього терміна, а доказ глибокого проникнення вченого у суть явища, у психологію людей, що діють в умовах ризику, спроба точніше сформулювати теорію. Парадокс, таким чином, виникає з неможливості чи небажання зрозуміти і сприйняти нові теоретичні положення. Аллє стверджував, що західна економічна література впродовж чотирьох десятиліть розвивалася в хибному напрямі, що характеризувався створенням абсолютно штучних та відірваних від життя математичних моделей з переважанням математичного формалізму. Свій внесок в економічну науку Аллє у Нобелівській лекції окреслює п'ятьма сферами теорія загального економічного розвитку і рівноваги, максимальна ефективність та основи економічного розрахунку, теорія інтертемпорального процесу і найбільш можлива капіталістична ефективність, теорія вибору в умовах невизначеності, теорія грошей, кредиту та монетарної динаміки, теорія часових рядів і їх екзогенних компонентів. Крім уже згаданих, Аллє належать такі праці: «Податок на капітал і грошова реформа»(1976), «Загальна теорія надлишків» (1981), «Про податкову реформу» (1990).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.