Ерхард (Erhard) Людвиг

Ерхард (Erhard) Людвиг (1897-1977) – німецький економіст, державний, політичний діяч. Навчався у Вищій торговельній школі в Нюрнберзі, після закінчення якої став дипломованим комерсантом. У 1922 вступив до Франкфуртського університету, де його вчителем і наставником був відомий економіст Ф. Оппенгеймер. У 1925 захистив докторську дисертацію «Сутність та зміст вартісної одиниці» і присвятив себе науковій діяльності. У 1928-42 працював співробітником, а відтак директором інституту кон'юнктурних досліджень при Вищій торговельній школі в Нюрнберзі. В 1943-45 очолював Інститут промислових досліджень в Нюрнберзі, з 1945 – в Мюнхені. В 1945-46 Ерхард виконує обов'язки мінісіра економіки землі Баварія, а в 1946-49 – директора Управління економіки Об'єднаної (трьох-західних окупаційних зон) економічної області Німеччини. Відтак обіймає провідні посади у Федеральному уряді в 1949–63 – міністра економіки, в 1957-63 – віце-канцлера, а в 1963-66 – канцлера ФРН. З 1952 – німецький директор Світового банку (МБРР), в 1958-63 – член ради міністрів Європейського економічного співтовариства. Як член Християнсько-демократичного союзу (ХДС), в 1949 був обраний до Бундестагу, в 1966-67 – голова, аз 1967 – почесний голова ХДС.

Заслуги Ерхарда широко відзначені світовою науковою громадськістю. Йому присуджено титул почесною професора Мюнхенського і Боннського університетів, почесного доктора Гарвардського і Колумбійського (СЩА) та інших університетів. Ерхард – представник німецької школи неолібералізму, один із авторів теорії соціального ринкового господарства. Йому випала нагода втілювати свої ідеї в життя. З іменем Ерхарда пов'язані важливі реформи західнонімецької економіки, здійснені невдовзі після закінчення Другої світової війни. Завдяки їм ФРН за десять років перетворилася на могутню державу. Це дало підстави назвати Ерхарда батьком «німецького дива».

Наукову працю Ерхард поєднував з практичною діяльністю, був твердим і рішучим політиком, який в жорсткій ідеологічній боротьбі намагався відстояти ідеали вільного підприємництва.

Ідея свободи й відповідальності, важливе значення конкуренції – головні принципи, які він переконливо й енергійно обстоював і які червоною ниткою проходять через усю його діяльність. Залишив велику творчу спадщину – майже 12 тис. публічних виступів, численні статті та реферати, 3 книги. Першу наукову працю написав у 34 роки, будучи молодшим науковим співробітником Нюрнберзького Інституту кон'юнктурних досліджень, останню – на порозі 80-річчя. Перша його книга – «Повернення Німеччини до світового ринку» (1952). У ній Ерхард доводить вигоди міжнародного поділу праці, зазначає, «що ми тим ефективніше служимо нашим здоровим національним інтересам, чим більше інтернаціонального начала є в нашому мисленні і в нашій економіці». У праці «Добробут для всіх» (1956) знайшов своє відображення узагальнений досвід практичного здійснення теорії соціального ринкового господарства у повоєнній ФРН. Праця Ерхарда «Німецька економічна політика» (1962) присвячена аналізу господарської практики уряду Західної Німеччини. Як учений і політик Ерхард залишив помітний слід в економічній теорії та економічній історії.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.