Енгельс (Engels) Фрідріх

Енгельс (Engels) Фрідріх (1820-1895) – видатний німецький філософ і економіст, один з основоположників наукового комунізму. В 1834-37 навчався в гімназії в м. Ельберфельді. Не закінчивши останнього класу, почав вивчати справу в м. Бармені, працював в експортній торговій фірмі Ліойпольда. Самостійно вивчав історію, філософію, літературу, в 1841 слухав лекції з філософії в Берлінському університеті. Перша його наукова праця вийшла друком в 1839, в 1844 побачила світ перша політекономічна праця Енгельса «Начерки до критики політичної економи». В 1842 познайомився з К. Марксом, виїхав до Великобританії у комерційних справах, у 1844 повернувся до Німеччини. В 1845 була надрукована їх спільна праця «Святе сімейство, або Критика критичної критики. Проти Бруно Бауера і компанії». Цього ж року побачила світ праця Енгельса «Становище робітничого класу в Англії». Розгорнутий виклад основних принципів наукового комунізму Енгельс разом з Марксом дали у спільній праці «Німецька ідеологія» (1845-46). Під час десятирічного перебування в Парижі співпрацював з газетою «Forwats» (Центральний орган Соціалістичної робітничої партії Німеччини), займався організацією революційної парти, написав 1847 новий проект програми «Союзу комуністів». Того ж року разом з Марксом розробив програму цього Союзу, яка була опублікована 1848 у праці «Маніфест Комуністичної парти». У 1848-49 разом із Марксом видавав у Німеччині «Neue Reinishe Zeitung» («Нову Рейнську газету»). Наприкінці 1849 переїздить до Лондона, де разом із Марксом видає новий журнал. З 1850 по 1869 мешкав у Манчестері, працював на фабриці. Наприкінці 50-х починає вивчати природничі науки, зокрема займається проблемами діалектики у природознавстві. В 60-ті бере участь у розробці структури першого тому «Капіталу» Маркса (вийшов у 1867), пише рецензії на цю книгу. В 1869 переїздить до Лондона, на початку 70-х друкує низку наукових статей, присвячених ролі держави в капіталістичному і соціалістичному суспільствах, значенню диктатури пролетаріату. В 1873 Енгельс починає роботу над фундаментальною працею «Діалектика природи». 1873 побачила світ його праця «Анти-Дюрінг».

Після смерті Маркса 1883 Енгельс здійснює керівництво міжнародним робітничим рухом, редагує і створює кінцевий варіант II-IV томів «Капіталу», готує 3-4 видання і тому «Капіталу». У 1886 Енгельс видає працю «Походження сім'ї, приватної власності і держави», в 1886 – «Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії», у 1891 – «Критику Готської програми Маркса», готує скликання Інтернаціонального конгресу в Парижі у 1889, створює II Інтернаціонал на марксистській основі. Енгельс вперше у світовій економічній літературі підійшов до комплексного визначення вартості. Так, у «Начерках до критики політичної економії», висловлюючи своє ставлення до визначення вартості витратами виробництва (англійськими економістами Мак-Куллохом і Д. Рікардо) чи корисністю речей (школа Ж.-Б. Сея), Енгельс писав: «Спробуємо внести ясність у цю плутанину. Вартість речі включає в себе обидва фактори, насильно роз'єднувані сторони, що сперечаються. Вартість є відношення витрат виробництва до корисності. Найближче застосування вартості має місце при роз'ясненні питання про те, чи слід взагалі виробляти річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва. Тільки після цього може йти мова про застосування вартості для обміну. Якщо витрати виробництва двох речей однакові, то корисність буде вирішальним моментом у визначенні їх порівняльної вартості».

Наступну спробу синтезувати дві економічні школи при з'ясуванні сутності вартості зробив у 1890 видатний український економіст М. Туган-Барановський. Він зазначив, що теорія граничної корисності, якщо її правильно розуміти, не спростовує трудову теорію вартості Рікардо чи Маркса, а доповнює її. Надалі проблемою поєднання позитивних сторін двох теорій займався англійський економіст А. Маршалл.

Положення Енгельса про необхідність комплексного підходу до вивчення вартості, висловлені ним у 1844, не були розроблені ні в його працях, ні у працях Маркса. Але їх геніальність, з точки зору сучасних поглядів на сутність вартості, не повинна викликати сумнівів, незважаючи на замовчування, спотворення або незнання цих положень представниками історії економічної думки. Так, російський учений Р. Нуреєв, коментуючи це визначення Енгельса, стверджує, що він (Енгельс) «ще не повною мірою оволодів трудовою теорією вартості класиків буржуазної політичної економії й не проводив чіткої межі між ними і вульгарними економістами».

У ранній праці Енгельса «Начерки до критики політичної економії» заслуговує на увагу його думка про перехід монополії в конкуренцію, яка, у свою чергу, породжує монополію. Сама конкуренція є історичною формою зв'язку між продуктивною і споживчою силами суспільства, яка в майбутньому суспільства допоможе визначити, що виробляти за допомогою тих засобів, які є в його розпорядженні (тобто продуктивною силою), залежно від маси споживачів (споживчої сили). У спільній з Марксом праці «Німецька ідеологія» Енгельс розглядає існування індивідів, зайнятих виробництвом необхідних засобів до існування, як передмову до людської історії. При цьому індивіди створюють нові потреби, а виробництво життя (власного – через працю і чужого – через дітонародження) постає як двояке відношення природного і суспільного.

Основою історичного розвитку Маркс та Енгельс вперше називають суперечність між продуктивними силами і відносинами (або формою) спілкування, розглядаючи останні як синонім виробничих відносин, а єдність продуктивних сил і виробничих відносин – як громадянське суспільство. Категорію поділу праці вони розглядають в органічній єдності з формами власності, в яких відносини між індивідами залежать від їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці. Таким чином, у цій праці закладено фундамент майбутньої марксистської теорії про суспільний спосіб виробництва, про наявність у ньому відносин між людиною і природою в процесі праці, між людиною і речами, з одного боку, і відносинами між самими людьми (але в тісній єдності з першими) – з іншого. Крім того, дається характеристика комунізму як колективності, асоціації, що дасть змогу отримати реальну свободу.

Комунізм, за Енгельсом, – суспільство з ретельним обліком виробництва і споживання, раціонального використання всіх ресурсів (трудових, матеріальних тощо), регулюванням виробництва відповідно до потреб людей, яке здійснюватиметься колективно. У праці «Принципи комунізму» він трактує комунізм як обмеження й наступну експропріацію приватної власності, як централізацію кредитної та грошової систем, концентрацію транспорту в руках нації, збільшення кількості національних фабрик, обов'язковий характер праці, безплатне виховання дітей тощо. У «Маніфесті Комуністичної партії» Енгельс і Маркс говорять про наростаючий конфлікт між продуктивними силами і буржуазними відносинами власності, формою вияву якого є економічні кризи. Вирішення цього конфлікту можливе лише з ліквідацією приватної капіталістичної власності на засоби виробництва. Єдиним революційним класом вони називають пролетаріат, всі інші класи, за їхнім твердженням, зникають у процесі розвитку промисловості. Пролетаріат повинен завоювати політичну владу, вирвати в буржуазії капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, асоціації індивідів, після чого публічна влада втратить свій політичний характер. В «Анти-Дюрінгу» Енгельс викладає діалектичний метод дослідження, втілений у «Капіталі» К. Маркса, наводить власне розуміння цього методу. Це має велике методологічне значення в історії розвитку світової економічної думки, оскільки в «Капіталі» знайшла, застосування діалектика Гегеля, яку Маркс вважав основною формою будь-якої діалектики.

У цій же праці («Анти-Дюрінг») Енгельс вперше розкриває зміст політичної економії у вузькому й широкому значенні. У вузькому – це наука, яка вивчає генезис і еволюцію капіталістичного способу виробництва (тобто діалектику виробничих відносин і продуктивних сил), у широкому – закони, що управляють виробництвом, обміном і розподілом продуктів у різних суспільствах. Визначення політичної економії в широкому значенні актуальне і для сучасної економічної науки, оскільки в ньому фокусується найбільш глибоке розуміння предмета цієї науки порівняно з визначеннями, даними різними напрямами, школами, течіями впродовж багатовікової історії розвитку політичної економії та економічної науки. Великою заслугою Енгельса є визначення основної суперечності капіталізму – між суспільним виробництвом і капіталістичним привласненням – та форм її вияву. Такими формами Енгельс вважав антагонізм між пролетаріатом і буржуазією, суперечність між організацією виробництва на окремих фабриках і анархією виробництва в усьому суспільстві, а також суперечність між виробництвом і розподілом, яку Енгельс формулює при з'ясуванні предмета політичної економії.

Визначення основної суперечності капіталізму дає ключ до розуміння найважливішої причини економічної кризи за капіталізму. У пізніх працях Енгельс розглядає питання заробітної плати, її величини в історичному контексті. Він визнає, що низка описаних ним явищ у праці «Становище робітничого класу в Англії» багато в чому належить минулому, наголошує, що величина заробітної плати значною мірою залежить від боротьби організованого у профспілки робітничого класу. Пізніше роль цього соціального фактора у підвищенні заробітної плати виділив також Туган-Барановський. Заслуговує на увагу економічна характеристика Енгельсом нових сторін людини економічної, зокрема найманого робітника. Так, у відносинах останнього з домовласником він (робітник) виступає як імуща людина, а не як продавець робочої сили (як це стверджував Прудон, ототожнюючи відносини між домовласником і наймачем та відносини між робітником і капіталістом). Якщо робітник стає власником будинку, це не означає, що він став капіталістом, оскільки «капітал є панування над неоплаченою працею інших». Будинок робітника міг би стати капіталом лише тоді, коли б він здавав його у найм і привласнював при цьому частину продукту пращ цієї третьої особи. Але оскільки робітник сам живе у своєму будинку, він не перетворюється на капіталіста, а будинок – на капітал. Водночас значне методологічне значення має характеристика Енгельсом робітника – власника будинку не як пролетаря («вже не пролетаря»), оскільки це відкриває шлях до з'ясування сутності проміжних ланок у соціальній структурі капіталістичного суспільства. В даному разі такою проміжною ланкою між пролетаріатом ікласом капіталістів є середній клас.

У праці «Закон вартості і норма прибутку» (1895) Енгельс довів, що за простого товарного виробництва обмін товарів здійснювався відповідно до їх вартості, і навколо неї відбувалося коливання цін. Вихідний пункт утворення загальної норми прибутку – не конкуренція між промисловими капіталами, а перетворення купецького капіталу на промисловий. Трьома етапами на цьому історичному шляху є перетворення купця на роздавальника сировини і поступове підпорядкування ним дрібних майстрів, поширення мануфактури як форми промислового капіталу і вирівнювання промислового прибутку з торговельним що відбувалося при цьому, а також перетворення крупної промисловості на панівну форму виробництва, завдяки чому здійснювалося переливання капіталу між галузями промисловості та сферою торгівлі й вирівнювання норм прибутку. Кінцевим підсумком цих процесів було перетворення вартості на ціну виробництва як модифіковану форму вартості.

В методологічному аспекті позитивним слід вважати положення Енгельса про незбігання наукових понять і законів з дійсністю, про наближення останніх до безпосередньої дійсності лише в тенденції, в середньому. У листах до К. Шмідга і В. Боргіуса Енгельс застерігає від механічного використання принципу економічного детермінізму, тобто пояснення різних явищ суспільного життя (політики, права, ідеології тощо) тільки економічними факторами. Вони є вирішальними лише в кінцевому підсумку, а на розвиток економічних явищ і процесів зворотний вплив мають надбудовні фактори (модифікуючи при цьому базис), кожна з підсистем суспільних відносин, яким також властиві внутрішні закони розвитку. Вперше у світовій економічній літературі Енгельс наголошує на троякій ропі держави в економічному розвитку, називає державну владу економічною силою.

Глибоко діалектичною є його думка про об'єктивну необхідність еволюції форм капіталістичної власності під впливом розвитку продуктивних сил. Зокрема, процес усуспільнення засобів виробництва виявляється у появі акціонерних товариств, трестів, у перетворенні засобів виробництва в деяких галузях на державну власність.

Теоретичним узагальненням нових явищ в економічній системі капіталізму в останній третині XIX ст. були ідеї Енгельса про виникнення промислових монополій, таких їх форм, як картелі і трести. У них, на думку Енгельса, об'єднуються крупні підприємці певних галузей промисловості в окремій країні та в міжнародному масштабі, вони регулюють виробництво і обіг, що призводить до заміни конкуренції монополією. Точно передбачив, що з переходом від індивідуальних підприємств до акціонерних товариств вже не можна говорити про відсутність планомірності за капіталізму.

Енгельс також передбачив зростання ролі біржі в розвитку капіталістичного способу виробництва, зокрема прискорення нею концентрації капіталів, зміну розподілу додаткової вартості в бік централізації. Водночас у працях Енгельса є низка положень, які не витримали перевірки часом. По-перше необґрунтованою була його думка, що в процесі розвитку промисловості зникають всі класи буржуазного суспільства, крім пролетаріату. Як свідчить досвід багатьох розвинутих країн світу, в процесі розвитку капіталізму, в т.ч. у промисловості, не зникає і клас дрібних товаровиробників. Так, у США кількість малих підприємств за повоєнний період зросла приблизно на 10 млн. одиниць, значна частина з яких – дрібнотоварні. По-друге, економічно невиправданим було положення Енгельса про необхідність централізації всіх знарядь виробництва в руках держави після завоювання політичної влади пролетаріатом. Такий шлях означав побудову тотально одержавленої економіки. По-третє, надто категоричною була його думка про перехід соціальних функцій капіталістів на крупних підприємствах до службовців, які отримують лише заробітну плату. Як засвідчив досвід США та деяких інших країн, така функція переходить насамперед до крупних (вищих) менеджерів, які, маючи значну економічну владу, стають складовою частиною монополістичної буржуазії. По-четверте, непослідовною була ідея Енгельса про необхідність повної ліквідації приватної власності з переходом до вищого суспільного ладу. Непослідовність виражалася передусім у тому, що поряд з виокремленням приватної капіталістичної власності та приватної власності, заснованої на власній праці, він, з одного боку, твердив про необхідність ліквідації цих двох типів власності, а з іншого – лише про знищення приватної капіталістичної власності. По-п'яте, помилкова й теза Енгельса про несумісність соціалізму з товарним виробництвом, товарним обміном, про недоцільність користування послугами вартості.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.