Бентам (Bentham) Джерелі

Бентам (Bentham) Джерелі (1743-1832) – англійський філософ, соціолог, юрист. Засновник етики утилітаризму (філософи корисності) – одного з напрямів англійської філософи, який разом з позитивізмом у гносеології став підґрунтям маржиналістської революції в політичній економи, зокрема для праць В. Джевонса. Бентам закінчив Оксфордський університет, 1802 був обраний членом Паризької Академії моральних і політичних наук. Філософія утилітаризму Бентама – доктрина індивідуального радикалізму, своїм корінням сягає евдемонізму (від гр. eudaimonia – блаженство, щастя) Аристотеля, що його розвинув у XVIII ст. К.-А. Гельвецій, який проголосив прагнення до щастя метою існування людини й суспільства загалом, вважав егоїзм природною властивістю людини і фактором суспільного прогресу та обґрунтував ідею природної рівності людей.

Витоки утилітаризму Бентама простежуються й у науковій системі А. Сміта, який розвинув ідеї Гельвеція стосовно політичної економії. Найвищим принципом моралі й основою суспільного життя Бентам вважав принцип корисності, досягнення «найбільшого щастя для найбільшої кількості індивідів» через особистий успіх. Суспільство, за Бентамом, – це сума індивідів, вчинки яких зумовлені прагненням кожного максимізувати насолоду (користь) та мінімізувати страждання (збитки), зіставляючи їх. При цьому людина віддає перевагу доброчинності перед пороком лише тому, що доброчинність приносить їй більшу насолоду. Критерій оцінки вчинків людини – «максимізація щастя»найбільшої кількості людей. Завдання й мета держави, уряду – забезпечити умови, за яких кожен робить свій вибір вільно й розумно. Чим більшою буде користь (насолода) кожного, тим більшою вона буде для всього суспільства. Сфера законодавства, вважав Бентам, повинна обмежуватися майновими відносинами. Обстоював ідею вільної торгівлі та нічим необмеженої конкуренції, був противником організованої боротьби робітників за підвищення свого добробуту, захищав ідею «робітничого фонду», засобом боротьби з бідністю вважав ощадливість та філантропію. Ці та інші ідеї Бентам розвинув у працях «Уривок про управління» (1776), «Вступ до принципів моралі та законодавства» (1789), «Деонтологія, або Наука про мораль» (1834). Зіставлення ступенів задоволення щодо споживання людиною певних благ, порівняння корисності оплати праці з обтяжливістю (антикорисністю) її тощо була сприйнята суб'єктивно-психологічною школою політекономії. Йдучи шляхом Б. Р. Дженнінгс у 1865 висунув принцип спадної граничної корисності у формі «закону про зміну відчуттів», а Г. Маклеод у 1858 випередив у своєму трактуванні нульової та від'ємної цінності поняття антитовару (discommodity) та антикорисності (disutility) Джевонса, який вважав, що на поглядах цих авторів сформувалася його власна система.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.